Самогубства серед АТОвців: Чому про це варто говорити і як рятувати бійців?

Самогубства серед військових – тема, про яку говорять неохоче всі. Втім нещодавно на неї звернула увагу військова прокуратура, озвучивши ледве не секретну статистику суїцидів серед бійців, які повернулися із зони АТО. Якщо в Україні півтисячі АТОвців наклали на себе руки, на території Кіровоградщини їх – чотири. І це тільки офіційно. Насправді цифра може бути вищою, адже існують спірні випадки, де складно визначити причини смерті. Що в області проводиться для профілактики самогубств серед військових, яку підтримку надає обласна влада та яка роль психологів і родин у порятунку – з’ясовувала «КП».

#22PushupChallenge

На початку зими минулого року Україну охопила флешмобна хвиля під назвою #22PushupChallenge – усі у соцмережах публікували відео, на якому небайдужі до проблеми суїцидів відтискаються від підлоги і передають естафету. Таким чином люди привертали увагу до українських ветеранів, що пройшли війну на Донбасі і через психологічний стан могли вчинити самогубство.

Започаткував флешмоб відомий волонтер Олексій Мочанов. За його основу взяли закордонний варіант. На Кіровоградщині флешмоб підтримали військові, поліцейські, волонтери, підприємці, чиновники, посадовці, студенти, освітяни і журналісти, у тому числі «КП».

 

Суха статистика

Нещодавно військовий прокурор Анатолій Матіос опублікував статистику, що з початку проведення АТО статус учасника бойових дій отримали майже 326 тисяч осіб, 8489 із них зазнали каліцтва та поранень, 3784 військовослужбовці загинули.

При цьому за час війни на сході щонайменше 554 особи вчинили самогубство (офіційна статистика Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 1 квітня 2018 року). Причини різні – від сімейних негараздів до психічного неприйняття втоми.

При цьому, наголосив Матіос, цьогоріч Державним бюджетом України на заходи з психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації учасників АТО та їх забезпечення санаторно-курортним лікуванням передбачено 109 мільйонів гривень.

Однак військові прокурори дійшли висновку, централізовані заходи психологічної реабілітації учасників АТО в Україні у 2018 році не здійснюються взагалі. Основна причина – відсутність фахівців-психологів із практичним досвідом.

«Їх трохи більше 300, що катастрофічно мало на всіх військових держави. У військових частинах підхід до психологічної реабілітації з об’єктивних причин залишається вимушено формальним. І хоча Міністерство оборони України цю проблему з усіх можливих сил намагається вирішити та залучає до співпраці спеціалізовані волонтерські організації (яких є не багато), то інші військові формування покладаються лише на Мінсоцполітики», – констатував Анатолій Матіос.

Втрати Кіровоградщини

Офіційна статистика каже: на Кіровоградщині сталося чотири самогубства серед АТОвців. Втім навіть за публікаціями у медіа – їх у рази більше. Лише «КП» писала про вісім таких фактів.

У травні 2015 року 20-річний військовий-контрактник із Олександрійського району кинувся з вежі стільникового зв’язку. Причина самогубства, ймовірніше за все, – непорозуміння з коханою. Правоохоронці з’ясували, напередодні хлопець посварився­ з дівчиною, яка нещодавно народила йому дитину. Та начебто пригрозила юнаку, що заборонить бачитися з немовлям.

У червні 2016 року в Олександрії 32-річний командир взводу 34 окремого мотопіхотного батальйону Євген Бусигін загинув під потягом. За словами начальника станції «Олександрія» Сергія Карауша, пізно ввечері чоловік сидів на рейці за п’ятдесят метрів від перону і не реагував на сигнал машиніста. Це був нещасний випадок чи таки самогубство – не відомо.

У тому ж місяці у Кіровограді біля міськвідділу 39-річний боєць третього окремого полку спецпризначення Сергій Павлюченко підірвав себе вибухівкою. Основна версія – самогубство.

У січні 2017 року у зоні АТО наклав на себе руки житель Помічної 21-річний Олег Стасій. Він підірвав себе гранатою вночі під час виконання завдання в Маріупольському районі. Факт самогубства підтвердили військові.

Через майже два тижні в обласному центрі у парку повісився 29-річний боєць третього окремого полку спецпризначення Євген Новоселов.

У жовтні 2017 року в Компаніївському районі повісився демобілізований боєць 72 окремої механізованої бригади, якого підозрювали у вчиненні кримінального правопорушення – побитті своєї коханої.

Наприкінці жовтня 28-річний морський піхотинець Сергій Кривоконь із Олександ­рії застрелився в Миколаєві. Він позичив у товариша зброю начебто аби сфотографуватися. Втім зайшов у ангар і вистрілив у себе короткою чергою. Основна версія загибелі – самогубство. Поряд із ним була записка з номерами телефонів рідних. Джерела «КП» казали, що у бійця були борги, зокрема, й перед особовим складом частини.

У січні 2018 року у Дніпрі у військовій частині знайшли застреленого солдата з Кіровоградщини 1998 року народження. За версією, хлопець вчинив самогубство – вистрілив у голову. На посту він стояв один, це зафіксували камери спостереження.

Соціальна смерть

Психологи сходяться на думці, що на початку війни самогубств було значно менше, ніж останніми роками. Тому цій проблемі варто нині приділяти увагу, аби упередити біду.

– На початку війни просто не було коли про це думати, – пояснює психолог, координатор Центру ресоціалізації військових «Коловорот» Андрій Фоменко. – А коли трохи стабілізувалася ситуація на фронті і стихла хвиля мобілізацій – час з’явився. Дехто з демобілізованих, які зачепилися за службу, цим врятувалися. А ті, хто після служби повертаються у злидні, не знають, що робити. Їх суспільство вважає героями, а перед ними постає купа соціальних проблем – немає роботи, не розуміють у родині, немає грошей, визнання... А від нашарування проблем – лізуть такі думки.

Передує суїциду, каже психолог, соціальна смерть – втрата сенсу життя.

– У людини спочатку виникає апатія, депресія, тривожні розлади – тривале безсоння, вибухи агресії, звуження контурів існування до однієї кімнати, відмова від їди, небажання йти на роботу, спілкуватися з друзями, – продовжує фахівець. – Фінальний етап, який підштовхує до самогубства, – подія, де людина відчуває свою нездатність щось зробити. Це, як правило, остання крапля. Тому ми вважаємо це хворобою, хоч вона і дуже короткотривала. Через це психологи і рідні часто не встигають вловити момент. Власне, ніхто не встигає це зробити.

Перші, хто може помітити зміни в поведінці і думках людини, – близькі. Саме вони мають вирішити, як допомогти. Якщо самостійно впоратися не вдається,­ – невідкладно вести до психолога.

– Якби ми знали точно, як у людини проявляться суїцидальні нахили, ми б стільки могли врятувати життів... Але у кожного самогубства своя історія, – констатує психолог.

Хто в зоні ризику?

Перш за все, наголошує Андрій Фоменко, у зону ризику потрапляють соціально незахищені люди, солдатський склад і ті, хто вживає алкоголь.

– Дуже рідко суїциди скоюють не під впливом алкоголю. Також до самогубств схильні ті, у кого немає нормальних стосунків із протилежною статтю. Часто роблять це через подружні зради, зневіру або відмову у стосунках, – додає співрозмовник «КП». – Ті четверо самогубців, за моєю інформацією, не зверталися до психологів. І це мене насторожує, бо виявляється, вони не знали або не могли піти до спеціалістів, і поряд із ними не було тих, хто міг допомогти.

Більше ризикують ветерани АТО, аніж чинні військові. За віком самогубці – до 30 років.

– Це пов’язано з тим, що в армії є зайнятість, а в цивільному житті людина без роботи може загубитися.­ Можливо, аби уникнути біди, треба штучно створювати робочі місця, щоб бійці могли знайти роботу після служби. Тому часто ветерани повертаються в АТО. Також у місті, в області має бути певний контур підтримки, куди військові можуть прийти, поговорити, поділитися планами, брати участь у заходах для військових, самі вирішувати, яка їм потрібна підтримка. Не треба об’єднувати всі організації, треба створити кілька точок доступу для військових і вони самі оберуть, де їм більше допомагають.

«Алло... Я прямо зараз хочу піти з життя»

Центр медико-психологічної реабілітації «Компас» обласного госпіталю для ветеранів війни з’явився одразу, коли психологи помітили, що потрібні учасникам АТО. Влітку 2014 року хлопці пройшли перші гарячі точки і вперше побачили смерті побратимів.

Координатор Центру Анна Колєва наголошує, за чотири роки війни провели роботу з чотирма тисячами бійців, із них схильні до самогубств – близько трьох відсотків.

У практиці Анни було три випадки, коли бійці подзвонили і зізналися, що прямо зараз хочуть скоїти самогубство. У всіх цих випадках вдалося владнати ситуацію.

– Були випадки, що хлопці зізнавалися, що мали такі думки в минулому. Були також такі, які дзвонили, називали лише своє ім’я і одразу заявляли, що прямо зараз хочуть піти з життя: «Нехай не дають мені в руки автомат, я не піду на пост». У різних випадках треба вести себе по-різному. І мають бути фахівці, які готові підняти слухавку серед ночі і надати екстрену допомогу. Тому питання «гарячої лінії», яке було у 2014 році не таке актуальне, зараз треба реалізовувати.

Підтримка обласної влади

Ті кошти, які виділила держава на психологічну підтримку, використовувалися дійсно неефективно, певна Анна Колєва.

– Процедура була прописана так, що реабілітація повинна пройти за 16 днів – 40 годин роботи психолога. І ця реабілітація мала відбуватися в закладах санаторно-курортного типу, де бійці надавали перевагу екскурсіям, аніж прийому в психолога, – пояснює вона. – Через ці умови неможливо було психологічно відновлювати людей і кошти поверталися назад у бюджет. На Кіровоградщині є обласна комплексна програма соціальної підтримки учасників антитерористичної операції і членів їхніх сімей, сімей загиблих учасників АТО та вшанування пам’яті загиблих на 2014-2020 роки. Ставки психологів в обласному госпіталі, меблі, ремонти і навчання фінансуються за рахунок обласного бюджету. У місті ми працюємо над тим, щоб із міського бюджету виділили кошти на кількох фахівців, які займатимуться саме ветеранами АТО. Що стосується психологічної допомоги, я не знаю, чи прописана вона в інших регіонах. У нас вона точно є. Крім того, Кіровоградщина – єдина область, яка виділила фінанси на дороговартісне обстеження для учасників АТО.

 

Зараз на рівні області реалізується проект, за яким у кожному районі має бути психолог, який допомагатиме і владі, і медикам, і керівникам центрів допомоги учасникам АТО моніторити психологічні проблеми АТОвців.

– В Олександрійському, Знам’янському, Кіровоградському, Онуфріївському і Світловодському районах вже є фахівці, які відповідають за учасників АТО. У Новгородківському районі працюємо над введенням посади. Минулого тижня ставку психолога виділили в Долинському районі. Втім проблема браку кваліфікованих працівників стоїть досить гостро, – наголошує Анна Колєва.

Психологи обласного госпіталю займаються не лише тренінгами й консультуваннями, а й видають книжки про ветеранів, в яких розповідають їхні історії і таким чином піднімають бойовий дух.

– Разом із обласною владою цьогоріч започаткували проект «Сила життя. Спорт», який теж є одним із методів психологічної реабілітації і навіть профілактики суїциду. І, як показав досвід і результати, це потрібно робити. Є підтримка і розуміння обласної влади, бійці це відчувають. Міністерство оборони також активно працює у плані психологічного забезпечення і тому на кожний батальйон виділяє психолога. У суїцидах найголовніше – профілактика, комплексний погляд на ситуацію і доступність психологічної послуги. Бійці мають розуміти, що це – безкоштовно! Про проблему самогубств треба говорити, бо в нас в області багато чинних військових і їм треба доносити, що ті сили, які вони виклали на війні, витрачені не дарма.

 

фото: Ігор Філіпенко, Олена Сідорова, із соцмережі