Зустріла своїх батьків
Вона тричі на рік їздила до його батьків. Відколи він познайомив її зі своїми батьками, вони для неї стали рідними.
Цього разу вона не планувала зустріч. Їхала у відрядження в місто, де вони жили. Дуже хвилювалася, адже мала виступити на форумі. До цього востаннє виступала після університету на кількох конференціях, але потім вагітність і пауза на три роки.
Вийти з декрету було складно для неї. Можливо, через розлучення із Сашком. Доньці було півтора року, як він їх залишив. Вона жила на декретні, писала курсові і дипломні на замовлення. Мала певний дохід, якого вистачало на харчування, одяг і оплату комунальних послуг. Дякувати Богу, у неї було своє житло. Несподівано після закінчення інтернату, їй дали однокімнатну квартиру. Коли вона була заміжня, здавали цю кімнатку в оренду, а коли чоловік пішов, повернулися знову сюди. Додому. Поклеїла кавові шпалери, купила дитяче ліжко і килимок із котиками. Тут із донечкою будували свій затишок, простір і світ.
Хоча з чоловіком розлучилася, з його батьками зв’язку не втрачала. Вони одразу до неї поставилися, як до доньки. Пригадує, як вони познайомилися. Вона у куценькій квітчастій сукні і капелюсі, бо палило сонце. Сашко сказав: «Це Олена, моя дружина». Батьки перепитали, не повірили. Бо син не покликав їх на весілля. А він: «Ми не робили весілля. Навіщо витрачати гроші на вітер? Все одно людям не вгодиш. А ми з Лєною не хочемо. Нам і так добре. Краще поїдемо у мандрівку. Ми так вирішили». Його батьки були здивовані цим рішенням. Олена не дуже так хотіла, адже, як і кожна дівчина, мріяла про білу сукню і весілля. Але Сашко переконав, знайшов сотню аргументів… Батьки прийняли її як рідну. Співчували самотньому дитинству. А вона називала їх мама і тато. Вони дійсно стали для неї батьками.
Батьки болісно сприйняли їхнє розлучення, адже так хотіли їм щастя. Та Сашко, як виявилося, ще не нагулявся. А вона хотіла сімейного затишку… Та він завдав їй болю, про який хотіла мовчати.
Його батьки навідували колишню невістку. Мама навіть якийсь час із ними жила, допомагала і радила. А потім вона захворіла, хвороба дала ускладнення…
Відтоді вони з донькою приїздять тричі на рік до них – на день народження мами і тата, на Святий вечір.
Цього разу вона приїде до них без запрошення. Навіть відмовилася від готелю, якби лише побачитися з батьками. Йшла знайомим містом, знайомою вуличкою.
Уже сутеніло. Пахло весною. І навіть новими мріями. Знала, що її донька зараз із хрещеною мамою. Вона незабаром повернеться додому, обійме і пригорне своє щастя.
Нарешті підійшла до вікна батьківського будинку. Зазирнула у шибку. Побачила в кімнаті маму і тата, їхнього сина, що обіймав іншу жінку, маленького хлопчика, який бігав по кімнаті. Хто це? Нова сім’я? Його син? Безліч питань одразу закрутилося в голові. Не встигла знайти і відповіді.
– О, Оленка! Наша Оленка приїхала! – двері відкрила мама, яка несла у мисці їжу для цуцика. – Оце так сюрприз! Ти чому стоїш? Іди я тебе обійму. Скучила! Тільки тебе згадували із дідом. Як там наша внученька?
«Наша Оленка» – повторила подумки. Такі важливі слова, не забули ж. І сама подумала – можливо, їхній син зустрів ту, з якою не шукатиме інших. Вона теж, можливо, цієї весни зустріне своє кохання. Важливо, що вона зустріла в своєму житті їх, батьків…
текст: Вікторія Семененко
