Смілива дівчинка

Є ситуації, які не відпускають. їх тримаєш, як вантаж. Коли це усвідомлюєш, задаєшся питанням: навіщо це тягнути із собою все життя?!

Ліза, маленька худенька дівчинка, яка з дитинства була сміливою, цілеспрямованою, наполегливою. У неї була величезна сила волі. Настільки велика, що інколи здавалося, може однією думкою звернути гори.

Її мама і тато - прості робітники. Мама до вечора працювала на роботі, щоб у неї було все. Тато мав інші цінності, відмінні від маминих, підробляв вантажником. Якби дівчинці задали в школі завдання - написати твір із одного речення, яке б характеризувало її татка, вона б написала так: «Друзі, розваги, нічні пригоди».

- Мамо, давай утечемо від тата! - якось сказала маленькою своїй матусі, але мама її не послухала.

Мама терпіла татка, звикла, надіялася, що він зміниться. Та й куди тікати, якщо вони живуть у квартирі його покійних батьків?

І тоді Ліза втекла сама. Одного вечора її п’яний батько привів у гості друга. Мама була на нічній зміні в магазині. Ліза не любила бути вдома, коли мама працює, бо боялася батька. Того вечора татко заснув за столом над мискою вінегрету і чаркою горілки. А його друг хотів продовження. Він зайшов до неї в кімнату. Ліза злякалася. Кричати, кликати когось на допомогу? Що, що робити їй, одинадцятикласниці, як захиститися?

- Не спиш? Ходімо на кухню! Там смачний чай! Поговоримо! - Ліза не знала, що за плани в голові у татового друга. Але точно не чаювати він вирішив із нею.

- Звичайно, ходімо. Ви ставте чайник, дядько Сашко, а я дістану маминого печива. Ой, смачне! Вчора пекли разом! - включився захисний інстинкт і вона відреагувала.

Поки дядько ставив чайник, Ліза швидко вдягла пальто і втекла в ніч. Вона знала, що їй треба швидко бігти. Сильніше, ніж на фізкультурі. Отямилася біля супермаркету, де працює її мама. Хотіла зайти, але не хотіла тривожити маму. Глянула на свої мокрі брудні кросівки, розхристане пальто і розкуйовджене волосся. З очей капали сльози від думки про те, що могло статися, якби вона не втекла. Стояла пів години. Врешті, наважилася зайти до мами.

- Привіт! Лізонько, ти чому не спиш? Вже перша година ночі! - мама стривожилася.

- Та не сплю, мамо, не сплю... Там татків друг - дядько Сашко, хотів зі мною чаю попити, - і Ліза розповіла, як вона втекла з дому. Спочатку просила себе триматися, але потім не змогла. Втомилася з дитинства від таткових запоїв, нічних друзів і страху потрапити до когось під руку.

 

- Ой, лишенько, доню! - притулила до серця, заспокоюючи.

Мама Лізи вперше почула те, про що її донька мовчала. Слова маленької дівчинки пролунали в голові: «Мамо, давай втечемо від тата». Вона плакала всім серцем і картала себе за те, що не зробила цього раніше. Бо її Ліза таки мала рацію, її маленька дівчинка.

Усю ніч вони розмовляли. Донька не пішла додому, мама її не пустила. Вони планували...

- Донечко, ти зараз закінчуєш одинадцятий клас, складеш екзамен. Професію ти вже обрала, університет теж. Залишилося вступити, а ти в мене молодчинка, впораєшся. Ми переїдемо до Харкова, винаймемо квартиру. Я знайду роботу. У нас все буде добре, навіть, краще, ніж зараз ми про це мріємо, - мама заспокоїла, обіцяла, благала потерпіти ще трохи, щоб вона заробила кошти на випускний вечір і ще трохи на квартиру, бо невідомо, як їх прийме нове місто...

- Ситуація з батьком тримала, як вантаж. Коли це усвідомлюєш, задаєшся питанням: навіщо це тягнути із собою все життя? Я ще маленькою знала, що неправильно так жити. Я пояснювала мамі, що коханий чоловік не може шукати щастя в іншому, якщо для нього важлива сім’я. Звідки я про це знала ще маленькою? Можливо, тому що діти більше вірять у казку з дитинства, а коли її не проживають, розчаровуються. Можливо, більше відчувають фальшивих людей і хочуть тулитися серцем до справжніх? Він не хотів змінитися, хоча ми просили, вмовляли лікуватися. У нього були інші цінності. Коли ми з мамою переїхали в Харків, він привів іншу жінку, яка разом із ним жила «друзями і нічними розвагами», - Ліза Петрівна читала лекцію з психології своїм студентам у харківському університеті, в якому колись навчалася сама.

Вона показала себе здібною студенткою. Ліза досягала вершину своїй сфері. Проводила майстер-класи з психології, індивідуальні консультації. Вона бачила чоловіків наскрізь і відчувала справжніх біля себе.

- Мамочко, як там Олексій Степанович? Ви нас із Марком чекаєте завтра? - Ліза телефонувала до мами, яка в новому місті зустріла своє справжнє кохання, яка боялася нових стосунків, а потім повірила чоловіку з сусіднього під’їзду.

- Неодмінно, донечко! Ми вас завжди чекаємо. Також приїде син Олексія з дружиною. Ми спечемо пирога, - мама завжди радіє, коли приходить її донька з чоловіком. А цього разу свято особливе - три роки, як вона з іншим чоловіком відчула себе справжньою жінкою.

Ліза приготувала мамі гостинці - книгу улюбленої авторки, фіалку у горщечку. І путівки в курортне місто, щоб мама з вітчимом покаталися на лижах, пораділи снігу і відчули себе вкотре найщасливішими у світі.

текст: Вікторія Семененко