Вона любила батьків своїх дітей

Вона знала, як перевернути своє життя кардинально. Вона не боялася плигнути з парашутом, покататися на квадроциклі і народити трьох дітей. Але не знала, як утримати біля себе чоловіків. Їй у житті траплялися не ті. Не перебирала ніколи, чесне слово. Але були не ті. Ті – стали батьками її трьох дітей. А для неї потім - не ті…

Перший. Познайомилися на пероні, зійшлися в одному вагоні. Склянка з чаєм стукала на столі, годинник цокотів на руці, вона закусювала спокусливо губу так, немов соромилася. Їй – 22, йому – 25. Їдуть в одному напрямку. Він служив по контракту більше п’яти років, майже всю юність. Вирішив піти слідами батька, який усе життя був військовим. Думав, і він так зуміє. Проте не зумів, бо не хотів, як їхня сім’я, змінювати міста, місця, людей, друзів. Вирішив пожити цивільним життям, без рамок, обмежень, а так, щоб самому планувати день і ніч, вихідні і свята. Це він їй розповідав у вагоні про себе. Вона слухала, вдивлялася, розглядала. І думала, що він такий дорослий, стриманий, вимогливий, принциповий. Розгадала його за один вечір, як ребус. Коли він запросив на перше побачення, друге, десяте, під вінець – навіть не думала, а ствердно казала: «Так». Він влаштувався у правоохоронні органи, вона була в декреті. Їхньому сину було два роки, саме вона вперше порушила тему, що хоче на роботу, хоче теж бути зайнятою, мати свій простір. Він наполягав, щоб вона була вдома, бо дитині треба мама в будь-яку хвилину. А пізніше сказав, що вирішив повернутися на військову службу, що їм треба змінити місце проживання. Вона цілу ніч думала, чи хоче змінювати міста, місця, людей, друзів… І на ранок сказала: «Їдь сам, а ми зі Стасиком будемо вдома. Наш дім тут. А ти будеш до нас приїздити». Він ніби й очікував на таку відповідь, зібрав свій чемодан, поцілував її в носа, сина – в щоку. І залишив її і свого трирічного сина. Вона чекала місяць його дзвінка, рік – зустрічі з ним. Все зрозуміла пізніше. Вона навіть і не знала, що він хотів повернутися в те місто, з якого приїхав на військову службу, бо там у нього вже був дорослий син і перше кохання.

Другий. Він був протилежний першому. Романтичний, приносив троянди, запрошував у кіно і на прогулянку в парк зі Стасиком. Замовляв усім какао з маршмелоу і шоколадні круасани. Для неї ладен на все, навіть разом плигнути з парашутом. Вона відчувала з ним себе безпечною від першого дня знайомства, коли він оформлював замовлення вікон у фірмі, де вона працювала менеджером. Вона впустила його у своє серце. І він створив там затишок. Через пів року побачень, вони вирішили жити разом. Він не пропонував заміж, вона не наполягала. Не хотіла знову обпектися. Він готував сніданки і приносив чай у ліжко. Вмів пекти пироги з яблуками, малиною і грушевим варенням. Він дозволяв її усе на світі, за що вона його любила ще більше. І кататися на квадроциклі, і зустрічатися з подругами, і танцювати під зоряним небом. Через два роки вона завагітніла дівчинкою. Маленькою принцесою, яку вони разом так чекали. Вона думала, ось воно щастя. Разом колисали, варили пюрешку, гуляли парком. Вона нічого не потребувала, відчуваючи себе у гармонії з ним. Допоки одного разу не почула в телефонній трубці: «Юрій – ваш чоловік? Ви підписані у його телефоні «кохана». Сталася жахлива аварія, вантажівка влетіла…». Далі вона вже нічого не чула, не бачила. Донька тупотіла по кімнаті, а син складав будинок із конструктора. Розпався в мить будинок, коли вона заплакала від болю…

Третій. Вона довго оговтувалася від кохання. Відновитися, звісно, неможливо. Та вона старалася заради дітей, їхніх посмішок і щастя в очах. Вона не шукала такого, як Юрій. Знала – таких більше немає. Вона ще була в декреті з молодшою донькою, не працювала. Усю себе віддавала дітям, вони – її світ. І якось із балкону сусіднього будинку їй помахав чоловік, який щоранку спостерігав, як вона п’є каву і дивиться в осінь. І вона махнула рукою, посміхнулася. Вперше відколи не було Юри… Потім погодилася з тим чоловіком, його дітьми і своїми піти в парк. І вони весело каталися на атракціонах. Тоді подумала, що цьому чоловіку дозволить себе покохати… Він теж самотній, сам виховує двох хлопчиків. Його дружина втекла в іншу країну на заробітки, і не вертається вже два роки. А вони самі, геть самі, ще сірий кіт бігає по квартирі. Вона дозволила собі бути з цим чоловіком. Відчула себе знову у безпеці, коханою жінкою. Завагітніла через два роки спільного життя. Третя вагітність, їй 38 років. Він носить її на руках, як в юності, дарує квіти, любить дітей. А потім приїхала його колишня дружина із заробітків, сказала, як сумувала за ними, за їхніми дітьми. А діти пробачили свою маму, почали її обіймати, немов не було розлуки. Він згадав їхні спільні поїздки на море, коли у них була сім’я… І вона все зрозуміла, погладжувала свій живіт і слухала, як там росте нове життя.

А потім вона любила, але не тих чоловіків… Ті – були батьками її дітей…

текст: Вікторія Семененко
фото: ілюстрація