Мамо, дякую за життя!
Мамо, мамочко, ти знаєш, я щаслива! Мабуть, із того моменту, коли побачила світ, коли ти подарувала мені життя. Просто тоді я цього не знала, не усвідомлювала…Коли мене кілька років тому запитували: «Ти щаслива?», я вигадувала десятки історій, розмірковувала на тему щастя, вимірювала його глибину.
Мені треба було наступити на сотню граблів, побачити людей-зрадників, подивитися в очі страху і нерішучості, щоб зрозуміти це життя. Як не намагалася уникати «не своїх» людей, вони завжди з’являлися на шляху, виростали, як гриби після дощу. Лише з часом навчилася їх залишати, як тяжкий вантаж, за яким ніколи не повернуся.
Мені потрібно було почути себе. Прислухатися до себе, як до тиші у бабусиному селі, як до твого погляду…
Мені потрібно було народити щастя, щоб дізнатися, що воно є, його можна тримати, цілувати, обіймати, показувати життя, навчати ходити, читати віршики і казочки, гратися іграшками… І дихати своїм щастям… Засинати в тепленьких обіймах… Насолоджуватися тихим словом «мама»…
Мамо, дякую за життя!
У Наталі менша донька пересувається в інвалідному візку. Чи стане вона на ноги, невідомо. Вона вчить її писати, малювати, возить на екскурсії містом, долучає до соціальних фотопроектів. Вона бачить радісну посмішку доньки, коли та пізнає світ. Вона – щаслива мама!
У Марининого синочка гемофілія. Вона не знає, що його чекає завтра, вона пише довгі дописи у соцмережах про його хворобу, про труднощі, з якими стикаються під час лікування… Я розумію, чому вона не мовчить – вона бореться за свого синочка, за його життя. Знає, що завтра може бути інакше, тому цінує і береже кожну радісну хвилину. Вона щаслива мама!
Жінка на майданчику з двома дітками, між якими різниця півтора року. Вона то донечку катає на каруселі, то ловить синочка з іграшковим мотоциклом. Виховує їх сама. Коли приходять з прогулянки додому, швиденько готує їм вечерю, робить яблучно-морквяний сік. Знову відповідає на незручне питання, де їхній татко. Вона не казатиме правду, що він їх залишив. Вона вигадуватиме історію, що татко – пілот і весь час літає в небі, і, можливо, настане момент, коли він прилетить до них. Така несправжня історія, думатиме вона ввечері, але діти в неї вірять. Вона подумки сваритиме себе, що не каже правду. І не скаже поки вони малі. Бо як сказати, що він їх залишив і пішов до іншої тьоті? Як? І ще в неї є надія, що він зрозуміє свою помилку і повернеться зі свого «рейсу» до сім’ї. А поки вона зайнята вихованням діток, яких любить понад усе. Вона – щаслива мама.
Віта довго боролася за життя свого сина. У нього рак. У лікарні опускалися руки, вона плакала, просила допомоги. Крапельниці, уколи, білі халати, дитинство в лікарняній палаті, сльози… Хлопчик на лікарняному ліжку розкладав кольорові кубики, як пазли, а потім складав яскраві картинки. Потім вони були на виставках, де збирали кошти на лікування. Віта – щаслива мама, адже синок одужав, хворобу подолали! Вона щаслива, що в неї є син, який щодня пізнає цей світ.
Мирослава знає, що вона своїй донечці передала ВІЛ. Вона тоді не знала про свою хворобу, не знала, що є терапія, яка робить життя з ВІЛ безпечним. Вона невчасно звернулася за медичною допомогою… Зараз жінка це все усвідомлює. І розуміє, що її донька пожиттєво прийматиме АРВ-терапію. Але ж вони живуть! Вони бачать цей світ, відчувають на дотик квіти, книги, щастя. Вона – щаслива мама!
Бабуся Люба так радіє, коли її донька залишає місто, бере своїх дітей і вони мчать на вихідні до неї в село. Тоді її тихе подвір’я, на якому порожнечу заповнюють лише кури та сусідський кіт, оживає. Тупотять ніжки, звучать веселі історії, топиться баня, лунає мелодія з радіоприймача. Вона щаслива, бо діти й онуки поряд!
Різні сильні матусі, які борються за життя, радіють, насолоджуються, дарують, чекають. У них є найбільше щастя – діти. І в цьому щасті вони купаються сповна.
Не питайте мене, якого кольору, глибини і висоти моє щастя. Просто знайте, що воно є! Якщо ви це відчуєте до глибини серця – зрозумієте мене. Я більше не шукаю відповідей, не придираюся до підлабузників чи зрадників. Я їх відпускаю зі свого життя, на них просто немає часу. Я зайнята своїм щастям.
