Сестри

Даша стрибала через калюжі, як у дитинстві. Тоді вона, взувала гумові чобітки, більші на розмір, що лишилися від старшої сестри, і гасала по калюжах. У дитинстві вона завжди шукала найглибшу, аби в неї можна було вскочити так, щоб хлюпала по колінцях.

Тоді, маленькою дівчинкою, вона раділа речам, які їй залишалися від старшої сестри Валі. Наприклад, червоній сукенці у білий горошок чи синій кофтинці з ведмедиком. Даша вперше вдягла ту сукню до школи, ох, тоді ж і задивлялися на неї заздрісні дівчатка. Вона так само раділа іграшкам – зайчику, котику, пінгвінчику. І ляльці, і першому в житті двоколісному велосипеду, які також перейшли їй у спадок.

Даша і Валя росли у сім’ї з невеликими статками. Мама працювала продавцем у відділі дитячих іграшок у міському універмазі. Батько – сторожем на шахті. Обоє фізично працювали – то на роботі, то вдома біля господарства чи на городі. Вони хотіли дати донькам усе – вищу освіту, уроки в музичній і художній школах, табір із однолітками за містом, екскурсії Україною.

Дівчатка цінували батьківську працю, завжди ставилися з повагою і любов’ю. Навчалися відмінно. Учителі на батьківських зборах завжди їх хвалили – здібних, талановитих... Різниця у віці між ними була незначною – два роки. Даша і Валя дружили, захищали одна одну, якщо хтось казав лихе слово.

Та коли дівчатка були старшокласницями, Валя стала гуляти зі своїми однолітками. А Даші казали – рано.

Валя бігала на дискотеку з подругами. І навіть уперше спробувала алкоголь…

– Чому хорошому її навчить Галчина дівчина. Чому, Сашко? – першою занепокоїлася мама, адже бачила, з ким донька ходить на дискотеки.

– Марусю, заспокойся, все буде добре. Вона ж не лише з нею гуляє. Там он скільки молоді збирається, – казав батько.

– Дай Боже, дай Боже, – відповідала дружина.

І хвилювалася вона не дарма. Адже подруга її старшої доньки – Галчина Ольга. У їхній сім’ї постійно збиралися алкоголіки і до пізньої ночі пили, потім сварки і бійки влаштовували. Маруся дуже хвилювалася, щоб її старша донечка, не потрапила в таку непутьову компанію.

– Я хвилююся за Валю. Вона кілька разів поверталася з дискотеки п’яною, – повторювала Маруся. Даша не мала спокою і переживала за сестру.

Лише після того, як скаржилася на поведінку Валі, в сім’ї вирішили поговорити з нею. Саме тоді гуляка закінчувала одинадцятий клас, на носі – екзамени, до яких вона не дуже то й готувалася.

– Валя, що в тебе не так? – якось Даша напросилася на одкровення, бо хотіла, як і раніше, щоб вони довіряли секрети.

– Усе в мене добре, Дашо. Підростеш – зрозумієш мене. А поки не заважай мені збиратися.

– Але ж у тебе екзамен завтра, Валю! – не вгавала сестра.

Уперше Валя не ночувала вдома. Батьки дівчини пили заспокійливе, але воно не допомагало.

– Що не так, чому не попередила? Що ми прогавили у вихованні нашої доньки? – плакала мама, обіпершись на плече чоловіка.

– Може, це в неї перехідний вік? Ти ж знаєш, як буває. Хочеться заслужити увагу й авторитет у школі. Ось прийде, сядемо разом і поговоримо, як дорослі люди, – заспокоював Сашко дружину.

Валя повернулася додому під обід. Після екзамену. Даша вранці помітила її в школі, одразу зателефонувала батькам, що з нею все гаразд.

– Мамо, тато! Я виходжу заміж! Я вагітна! – замість результату екзамену, дівчина повідомила іншу новину.

Ця звістка підкосила обох. Вони не знали, чи радіти, чи плакати.

Валя перестала випивати і бігати на гульки. Побоювання батьків розвіялися червневим вітерцем. Усі готувалися до весілля, шкільні екзамени позаду, життєві – попереду. Даша довго плакала, коли дізналася, хто був обранцем сестри. Це хлопець, якого вона покохала ще в сьомому класі, за яким стежила потайки, чекала, коли її пускатимуть на дискотеку і вона там приверне його увагу. Мишко навчався в іншій школі, до їхньої – приїздив на олімпіади та спортивні секції. Сміливий, мужній, рішучий, гарно посміхався, багато дівчат біля нього крутилося. І от, на тобі, обрав собі па­­ру – її сестру…

Даша нікому не розповідала про свої почуття. Тримала у серці, берегла, надіялася. Ні, вона бажала щастя своїй сестрі, але не з ним, не з Мишком, якого кохала сама… Тепер вона нічого не могла вдіяти, сестра їй нічого не розповіла – де познайомилися, як у них зав’язалися стосунки. Можливо, це й на краще…

Після весілля молодята переїхали у будинок, який їм подарували батьки Мишка. Чекали на поповнення. Валя поки вирішила не вступати до університету, можливо, за рік-два. Мишко вступив на заочне. Обоє дуже чекали народження сина. Батьки допомагали – є опора і підтримка. Мишко влаштувався охоронцем у супермаркет, де диплом про вищу освіту не запитували.

– Мишко, як назвемо малого? – запитала Валя чоловіка.

– Сергій – на честь мого діда. Не проти?

– Як скажеш, не про­­ти, – погодилася з вибором коханого.

Через півроку народився маленький Сергійко. Всі рідні його любили-пестили. Навіть Даша, яка закрила очі на своє кохання. Вірніше, терпіла присутність Мишка поряд, а ночами вмивалася сльозами.

Даша закінчила школу з золотою медаллю. Батьки отримали подяку за виховання доньки. Дівчина вже тоді теж ходила на дискотеки, на побачення, але так і не припав їй ніхто з місцевих хлопців до серця. На навчання поїхала до столиці, мріяла стати дизайнером. Дуже любила малювати різний одяг і шити лялькам, якими вже не гралася. Даша повністю занурилася у навчання – нові ази, нові знання, цікаві викладачі, нові друзі...

Столичне життя закрутило своїми подіями, часу їхати додому було обмаль. Хотіла все встигнути, скрізь побувати. Щодня телефонувала батькам і розповідала про навчання, друзів. Вона була протилежністю Валі, відкритою і щирою. У неї не було секретів від мами і татка, адже любила їх і сумувала за ними. Але знала, що їй треба бути наполегливою, щоб її помітили, і старанною, щоб вона виправдала надії. Утім, про Мишка не могла забути, подумки його торкалася, але не могла обійняти… Він не її, він – сестрин чоловік. Він же не іграшка і не перейде до Даші, коли Валя ним награється… Ні, життя не таке.

Влітку, коли Даша успішно склала сесію, нарешті повернулася додому. Прилетіла до батьків із гостинцями, і племіннику привезла велику іграшку, і сестрі подарунок купила. Саме того літа заговорили, що Валі потрібно вступати на заочне, а Мишку – перевестися на денну форму. Важке літо було для двох. Валя вступила на мистецький факультет, Мишко перевівся на стаціонар. Батьки обіцяли допомагати.

Даша чекала вересня, щоб не бачити Мишка. Чекала, щоб поїхати якнайшвидше на навчання, щоб знову поринути з головою у дизайн. Наприкінці серпня зібрала валізи і гайнула у столицю. Там навчання знову захопило. Знайшлися два кавалери, які змагалися за її увагу, але вона нікого так і не могла впустити до серця. Наївна дівчинка, як казала, перше кохання не дає спокою…

Закінчила університет із червоним дипломом і пропозицією працювати у модельному агентстві. Погодилася. Нові замовлення, ідеї, моделі, покази… Батькам так само щодня телефонувала, розповідала про свої справи. Розпитувала про малого Сергійка.

– Ой, доню, такий допитливий і розумник росте. Та Валя збирається на заробітки… Бідкається, що Мишко мало грошей приносить, що їм не вистачає. Я відмовляла її, може б ти з нею поговорила.

– Мамо, а що я? Вона до мене вже давно не прислухається.

– То на кого вона ж малого залишить?

– Добре, мамо, я зателефоную їй.

Проте та розмова не дала жодного сенсу. Валя поїхала в Італію, де вже працювала її шкільна подруга Ольга. Власне, вона і підбила їхати закордон, побачити життя, а не сидіти у пелюшках.

– А як же Мишко? – запитала обережно у Валі при телефонній розмові Даша.

– Мишко? А тобі яке діло? Він не думає про сім’ю, про мене, про Сергійка. Лише про своє навчання, – Мишко тоді захищав дипломну роботу.

Даша не знаходила собі місця, коли Валя поїхала до Італії. Вона працювала місяць, два, півроку, не приїжджала додому. Знала, що Сергійка доглядають бабусі. Мишкові Валя рідко телефонувала, інколи, навіть, забувала запитати, як Сергійко.

– Два роки минуло!.. Що з нею, що не так? Чому вона так жодного разу і не приїхала. Чому так рідко телефонує? – мама знову плакала на кухні, коли Даша приїхала з гостинцями.

– Мамо, я не знаю, що не так, я не можу відповісти на твої запитання. Давай підемо у неділю до церкви, помолимося за неї.

Даша всю відпустку провела у батьків. Кожного дня – вона у Сергійка і Мишка.

Чоловік часто спостерігав за ними. І подумки порівнював, що Даша більше любить Сергійка, ніж Валя. Він не знав чому так, але коли Даша сміялася, їхній будинок наповнювався теплом, добром і сонцем.

– Відпустка закінчується! – казала Мишкові Даша, яка за ці роки навчилася контролювати свої почуття.

– Ти скоро поїдеш від нас? – Мишко здивувався, адже за цей місяць йому було так добре і спокійно, коли Даша була поряд.

– Так, столиця чекає. Роботи, мабуть, вже назбиралося. Будемо готувати новий показ! – промовила, але теж не хотіла їхати з цього будинку.

– Залишайся з нами, Дашо! – просив Мишко, коли вони пили чай і їли абрикосовий пиріг, який спекла Даша.

– Я не можу. Валя мене не пробачить.

– За цей місяць я до тебе настільки звик, що не знаю, як буду без тебе, – він це не казав, а шепотів тихо-тихо, тримаючи її за руку. А в Даші тим часом у голові паморочилося від цих слів…

– Я знаю, що ми робимо неправильно, – відповідала Даша, коли Мишко її поцілував.

– Ти нам із Сергійком дуже потрібна, – просив, обійнявши Дашу.