Історія родини дауншифтерів, яка покинула звичне життя у місті і переїхала на хутір у Світловодський район
Рух дауншифтерів стає все популярнішим серед молодих пар – ті кидають галасливе міське життя, купують будинок у селі і переїздять туди. Одні заганяють себе у рамки і взагалі обходяться без благ цивілізації, інші ведуть комбінований спосіб життя. Але і перших, і других об’єднує нестримне бажання насолодитися відведеним часом на землі, а не бути рабом роботи, технологій і сучасного ритму.
Торік «КП» уже розповідала про родину Протопопових, яка проміняла цілком благополучне життя у Дніпрі на крихітний хутір Семигір’я у Світловодському районі. Сьогодні мова піде про Шпачинських. Ця сім’я теж відмовилася від «мирського» і теж переїхала до Світловодського району. Втім для свого щастя обрали хутір Сніжкове.
Мірана і Володимир Шпачинські зреклися кар’єри і всього, що мали досі, шість років тому. Стільки часу вони живуть на хуторі. Дихають свіжим повітрям, радіють вранішньому сонцю, ведуть здоровий спосіб життя і виховують дітей. А ще – вирощують еко-продукти. Для себе і на продаж.
До зустрічі зі своїм майбутнім чоловіком Мірана жила на Уралі. Закінчила московську студію «Долерас». Реалізувала себе у сфері краси.
– Більше десяти років я працювала стилістом, перукарем, візажистом. У мене були власні салони краси. Я працювала на зйомках. Словом, мала хорошу роботу і кар’єру. Але в один момент зрозуміла, що загнана в кут. Усе набридло. Я не хотіла більше змінювати людей і робити з них штучно красивих, – розповідає жінка.
Внутрішній переворот змусив дівчину розставити все на свої місця, відокремити, що в житті важливе, а що другорядне. Мірана каже, її весь час тягло до роботи і життя на землі, подалі від метушливого міста. А ще бракувало сильного плеча, люблячого чоловіка.
Якось, не довго думаючи, жінка зареєструвалася на сайті знайомств. Саме там вона познайомилася з Володимиром. Він виклав фотографії свого невеличкого, але затишного будиночка з хутора, куди хотів переїхати, однак зупиняло те, що в нього не було коханої.
– Місяць-півтора ми переписувалися. Потім я поїхала до нього в Україну. А вже за тиждень перебралися на хутір. Ми тоді вирішили, що спробуємо побудувати сім’ю. Чи не боялася я все покинути? Ні, бо по життю йшла сміливо. Усе відбувалося інтуїтивно, за покликом серця. Тоді мені було 33 роки. І ось так шість років ми живемо разом, у нас четверо дітей, – щасливо констатує Мірана.
Володимир – зі Світловодська. У рідному місті він відомий мотолюбитель. Свого першого байка придбав у 96-му, на ньому об’їздив ледь не всю країну. А за чотири роки заснував мотоклуб «Дикі кабани».
– У клубі було півтора десятка активних мотолюбителів. Ми були у Криму, Карпатах, в різних містах України. Проводили фестивалі. У 2000-му організували фестиваль «Світла вода». Цей мотозліт був одним із кращих в Україні. Тоді цей рух тільки починався. Але знаєте, життя не в мотоклубі, фестивалях, поїздках.., – визнає чоловік.
Нині на хуторі Сніжкове живе близько 20 осіб. Свій будинок і господарство у родині гордо називають «помістям Шпачинських».
– Таку назву придумали давно. Чули про родові помістя? Ось і я хочу, щоб тут жив рід Шпачинських. У цій хатинці колись жила селянка. До війни це був медичний пункт, під час війни сюди привозили поранених. Хаті більше сотні років. Я придбав її за смішні гроші. Ми її утеплили, встановили вікна... Якби колишні господарі побачили хату, не впізнали б, – ділиться Володимир.
Шпачинським належить майже півтора гектара землі. Але фізично обробляти всі наділи не встигають, адже виховують четверо дітей – трьох доньок і сина.
Та все ж таки у родині займаються рослинництвом – вирощують екологічно чисті продукти. А ще – кожен дорослий має свою роботу.
– Я зараз почав працювати з деревом, – продовжує голова родини. – Мені подобається цей напрямок. Старі дерева – дуб, маслина, акація – мають доволі добру структуру. З них виходять гарні вироби – таця, підставки під чашки, тарілки, квіти. Зараз я хочу зробити великий настінний годинник...
Більше того, вже третій рік поспіль Володимир освоює бджільництво. І хоча зараз у нього лише 25 сімей, цього року планує їх збільшити до 50. А починав, каже, взагалі з однієї.
– Мед не продаю. Ми його використовуємо в господарстві, – зауважує він.
Мірана додає, найбільше меду використовує саме вона – під час приготування смаколиків.
– Дуже смачні виходять ягоди в меді. Такий джем можна використовувати для різних страв і морсів, – говорить вона і радіє, що такі ягоди користуються попитом і серед клієнтів. – Їх купують не лише через інтернет, а й під час фестивалів, на яких ми представляємо свою продукцію.
Пропонують Шпачинські на продаж і пастилу та ферментовані трав’яні чаї.
– Я сама вирощую ягоди – полуницю і малину, доглядаю за ними. Далі використовую для приготування пастили, а листя – для чаїв. Усе це смачне, корисне і ароматне! – акцентує Мірана і зізнається, у подальшому разом із чоловіком планують розширити асортимент своїх виробів. – Головне, що все це – екологічно чисте і людям приносить користь.
фото: з сімейного архіву
