Туризм – одна з найкращих хвороб

, Наталка Маринець

6201Тарасові Чернову з Кіровограда – тридцять. Нині він живе у Києві, але не знає, яким вітром і куди його занесе завтра. Об’їздивши добру частину світу, Тарас навіть не в силі порахувати, скільки точно країн на його рахунку. Каже, встиг побачити і дикі джунглі, і сучасну Японію. Подорожі для нього, як наркотик!

Я навчався у педагогічному університеті імені Винниченка на філологічному факультеті. Але, мабуть, завжди мріяв про роботу, пов’язану з мандрами. Це захоплення прищепила мені ще в школі Лариса Гайда. Пам’ятаю, перша моя подорож була до Києва, – розповідає «КП» Тарас.

Навчаючись у педагогічному університеті на магістратурі, паралельно навчався в Польщі. Така нагода випала, бо знав польську мову. Тарас потрапив до двадцятки кращих студентів із усієї України, кого запросили на однорічні студії до Варшавського університету.

Закінчивши кіровоградський виш із відзнакою, співрозмовник «КП» зізнається, чекав, що робота сама його знайде. Але не так сталося, як гадалося.

– Коли повернувся з Польщі та закінчив наш університет, мені здалося, що складу ручки, я ж закінчив університет із червоним дипломом, студії, думав, зараз робота на мене сама нападе. Мені телефонуватимуть, а я тільки відбиватимуся і обиратиму, де буду працювати. Але вийшло не так – під лежачій камінь вода не тече. Треба було насправді щось робити, щоб отримати роботу, – зізнається він.

Тарас працював на різних роботах, жодним чином не пов’язаних із його освітою чи туризмом. І весь цей час вірив, що колись випаде нагода отримати справді цікаве заняття.

– Випадково в інтернеті я натрапив на оголошення, що є можливість поїхати працювати в Туреччину гідом. Я ризикнув. Два роки поспіль пропрацював у туристичній компанії. Насправді мені дуже пощастило. Я люблю подорожувати та ще й працював саме на історичних екскурсіях. Це дуже цікаво, – згадує кіровоградець.

6202Після двох років у Туреччині Тарас все ж таки вирішив повернутися в Україну. Вирішив тут стати гідом.

– Туризм – це така хвороба, наркотик. Якщо його одного разу спробувати, потім усе життя відчуватимеш жагу, потребу кудись їздити. А мені взагалі пощастило. Я можу не тільки подорожувати, а ще й працювати з людьми. Для мене – це ідеальна справа, – зізнається співрозмовник «КП» і додає, що пішов працювати гідом у туристичну компанію.

– Коли я прийшов влаштовуватися на роботу, директор Ігор Захаренко через15 хвилин спілкування сказав: «Все, ти у нас працюєш». Він за ті 15 хвилин зрозумів, що ми дихаємо в одному ритмі і дивимося в одному напрямку, – згадує Тарас Чернов.

Спочатку він їздив із турами у скандинавських напрямках, потім були Франція, Голландія... Нині працює помічником директора турфірми та гідом за різними напрямками.

– Дуже люблю супроводжувати тури з дітьми. Моя педагогічна освіта десь у мені жевріє, бурлить­кипить, – зізнається він.

Із власного досвіду співрозмовник «КП» каже, аби подорож вдалася, головне підібрати гарну компанію. У нього вже є свої постійні клієнти, яким не важливо куди їхати, лише б разом із ним.

– Є такі туристи, які постійно обирають нашу компанію. Коли дізнаються, що я їду в якусь країну, кажуть – ми їдемо з тобою. Не важливо куди їхати, важливо з ким. Або телефонують і кажуть – щось ти давно не робив ніяких турів, давай влаштуємо якийсь. Із цими туристами ми організовували більш складні тури, оригінальні. Намагаємося дістатися до тих місць, які зазвичай турист не відвідує, – зізнається «КП» гід.

Не дуже часто, але в команду Тараса потрапляють і туристи з Кіровоградщини.

– Є з самого Кіровограда, з Олександрії, але не так багато. Буває, десь уже напівподорожі дізнаємося, що хтось із Кіровограда. Сидиш так в турецькому кафе, з’ясовується, що є земляки і це завжди так: о, звідки ти, з Попова, з Ковалівки, з Балки чи звідки? І завжди захоплюють такі моменти, коли ти з Кіровограда, працюючи в Києві, сидиш на іншому кінці світу зі своїми земляками, – з посмішкою зізнається він.

Тарас каже, подорожуючи світом, часто згадував, що Кіровоград порівнювали з маленьким Парижем.

– Згодом я дізнався, що так само називають Чернівці, Кривий Ріг і ще кілька міст України. Але завжди відстоював, що це наш Кіровоград – маленький Париж. Але побачивши Париж, я зрозумів, що це… не зовсім так. І це порівняння нас не возвеличує... Ми маємо пишатися і будувати своє місто, свою країну і намагатися робити все, щоб у майбутньому хтось порівнював – о, це як у Кіровограді. А з Парижем… нічого схожого, – переконаний мандрівник. Єдине, каже, з Парижем могли порівнювати Єлисаветград. – Париж у кінці ХІХ століття практично з нуля перебудували. Його зруйнували і збудували заново. Якісь видатні історичні будівлі, квартали залишили, але в основному перебудували з новими вулицями, магістралями. Мені здається що наше місто порівнювали за цією аналогією. Тоді Єлисаветград будувався від однієї головної вулиці – Великої Перспективної. Будували нові, широкі вулиці паралельно й перпендикулярно Перспективній. Так само, як у Парижі. Можливо схематично міста чимось і схожі, але в іншому – ні. Хіба що, можливо, річка Сена протікає в Парижі і на ній стоїть острів. І у нас на Інгулі є також острівок.

6203Тарас розповів, оскільки подорожує в усіх напрямках світу, у його практиці зустрічалися екзотичні й навіть екстремальні тури.

– Якось ми були у Читвані – це такий район Непалу, де є джунглі. Там – носороги, слони, тигри і ще багато різних тварин. Сплавлялися по річці на каное, яке зроблене з одного суцільного дерева. Був ранок, застелив густий­густий туман. Та річка була вузенька, завширшки десь як Інгул у центрі Кіровограда. Лише згодом, коли почав розвіюватися туман, ми зрозуміли, що в ній повно крокодилів і вони зовсім поруч – по обидва береги. Заспокоїли себе думкою, раз нас сюди вивезли організатори туру, значить тут більш­менш безпечно. Але до того моменту, поки я не побачив крокодилів, я знімав на камеру навіть під водою, безпечно так опускав руки у воду…. Потім було весело все це згадувати, – ділиться Тарас.

Серед великої кількості країн, у яких співрозмовник «КП» уже встиг побувати, чи не найбільше йому подобається саме Туреччина.

– Я прожив там два роки, розмовляю турецькою, декілька разів подорожував цією країною самостійно, знаю тамтешніх людей. Завжди, коли розмовляєш мовою країн, якими подорожуєш, тобі відкриваються такі двері і ти знайомишся з такими нереально цікавими людьми, які звичайним туристам не пізнати. Багато тамтешніх людей із приїжджими особливо й не спілкуються. А я добре знайомий із ними – це люди, які виробляють вино, вирощують та збирають оливки, з рибалками знайомий... Надзвичайно цікава Туреччина, якщо їхати не в туристичні зони, а в глиб країни, у віддалені місця, – продовжує Тарас.

Втім, каже він, найбільше його здивувала Японія.

– Японія – це абсолютно інша планета. Там дивує все: громадський транспорт, самі японці, як вони ходять, як вони дивляться, що вони їдять – абсолютно все, від початку до кінця. Але ми для цього й подорожуємо, щоб дивуватися, – зауважує Тарас.

Проте, не дивлячись на те, що йому подобається Туреччина, а найбільше здивувала Японія, мандрівник хотів би жити в Голландії.

– Усе пізнається в порівнянні. Подорожуючи, ти приміряєш на себе і уявляєш чи жив би ти, наприклад, у Франції в Парижі, пив би каву з круасанами, чи можливо в Туреччині курив кальян. Завжди дивишся та думаєш, чи змогла б тут жити моя дружина, моя сім’я, чи зміг би виховувати в тій країні своїх дітей. Для мене країною, в якій би хотілося жити, якщо не в Україні, є Голландія, – зізнається Тарас. – Мені дуже імпонує, як тамтешні люди ставляться до облаштування свого простору. Це маленька країна, але настільки красива, настільки організована. Там гарна не лише архітектура, а й люди, які там живуть. Вони мені імпонують толерантністю, відчуттям власної свободи.
e-max.it: your social media marketing partner