Жриця кохання: Не рахувала, скільки у мене було клієнтів – 200, 300, 500...

Як і всі, в дитинстві Світлана (ім’я змінено – «КП») мріяла про престижну, з пристойною зарплатнею професію – хотіла стати адвокатом або юристом. Якби мрія збулася, дівчина дала б це інтерв’ю під власним ім’ям, не боялася б публікації свого фото і «КП» не довелось би приховувати безліч цікавих моментів зі спілкування з цією милою і відкритою людиною. Але життя склалося трохи інакше – Світлана стала повією, а правильніше – працівницею комерційного сексу.

Перший раз вийшла п’ять років тому

Перший вихід на околиці Кіровограда стався у Світлани, як і в багатьох секс-працівниць, через складне фінансове становище. Тоді вона, знаючи найпопулярніше місце скупчення повій, просто подалася туди. На трасі побачила з десяток дівчат – приблизно від 20 і до 45 років.

– Перший раз було страшно... – зізнається співрозмовниця «КП». – Я прийшла, мене побачили інші дівчата і одразу ж викликали міліцію. Приїхали правоохоронці з ДЗПТЛ (департамент боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми – «КП») і нас усіх повезли у відділок. Тоді на них склали протоколи, а мене відпустили. Після цього мене відвезли на те місце, звідки й забрали...

Відтоді Світлана виходить кілька разів на тиждень і обслуговує до чотирьох клієнтів за ніч. Усього, каже, не рахувала, скількох чоловіків залишала задоволеними. Хоча деякі дівчата і ведуть статистику.

– Останніми роками поменшало клієнтів, зокрема, постійних, – продовжує вона. – Років два-три тому було більше. Тоді могла собі дозволити поїхати додому на таксі. Не знаємо, де вони поділися, чи то грошей немає, чи то, як ми жартуємо, вимерли.

Оплата – 400 гривень година

Перед кожним виходом «на панель» Світлана приділяє кілька годин собі.

– Прокидаюся зранку, приймаю ванну, п’ю каву, роблю зачіску, обов’язково макіяж, без нього ніколи не виходжу. Одяг – не має значення, можна й повсякденний, – розкриває секрети роботи. – До обіду виходжу працювати. Вночі не йду, бо страшно – о цій порі більше п’яних і неадекватних.

Зупиняються різні автомобілі – від звичайних «Жигулів» до «Лексусів».

– Легше з тими, хто приїздить на недорогих машинах, – аналізує дівчина. – Вони платять стільки, скільки скажеш. А от водії на дорогих автомобілях, у яких шия ледь витримує оті золоті ланцюги, починають торгуватися, збивати ціну... Взагалі година «роботи» кош­тує 400 гривень, не більше. Деякі ставлять собі меншу ціну, щоб більше клієнтів було. Якщо клієнту години забагато, для нього послуга коштуватиме 100-150 гривень.

Перед тим, як погодитися піти чи поїхати з клієнтом, Світлана озвучує власні вимоги.

– Оскільки я впевнена за своє здоров’я (періодично проходжу огляд, здаю аналізи), я вимагаю лише захищеного сексу – з контра­цептивами, секс лише біля автівки в заданій мною позі, забороняю руками торкатися деяких частин тіла. Також я не цілуюся, в сауну не їжджу, сама розмову не починаю, навіть імені не питаю. Деякі є надто балакучі, деякі мовчать. Немає правила, наперед гроші чи після, бо були такі випадки, коли клієнти давали гроші наперед, користувалися послугою, а потім забирали не лише свої, а загалом усі гроші. Тому треба обережно з кожним. Також у мене є правило – не йти з надто молодими. Ідеальний вік для мене – після 30 років, а краще навіть за 50, а то й 60.

Є надто специфічні клієнти...

До нас частенько приходить чоловік у віці, якому подобається, коли його б’ють палицями і голого женуть через усю лісосмугу, – каже співрозмовниця «КП» і пригадує ще купу непристойних його прохань, які озвучувати навіть соромно.

У Світлани був також такий клієнт, який заплатив лише за те, щоб вона посиділа і вислухала його проблему.

– Під’їхала така машина, як «Джип». За кермом – поважний чоловік. Він розповів, що одружений близько 30 років, у нього дорослі діти, живе заможно. Якось познайомився з дівчиною-студенткою. (Зараз, до речі, багато чоловіків кажуть, що студенток легше і дешевше «зняти», ніж нас, повій). Орендував їй житло, купував дорогі речі, косметику, давав гроші, платив за навчання. Приїжджав до неї, коли був вільний час. Звичайно, він її попередив, що одружений і родину покидати не збирається. Але через деякий час вона його почала шантажувати знятим відео, вимагала десять тисяч доларів. Якщо він не заплатить – обіцяла все відправити дружині. От він і питає: «Що мені робити?». Я йому порадила просто розповісти все дружині, пояснити, що оступився, і вибачитися. Отак ми посиділи в машині, поговорили, він мені заплатив за годину мого часу. Далі я не знаю, як у нього все склалося.

Секс-працівниці бояться скаржитися на правоохоронців

Відносини з правоохоронцями у секс-працівниць, констатує Світлана, завжди були напружені. Дівчата, які працюють на трасі, самі себе мають захищати. Сутенера за їхніми плечима немає, а тому і гарантій безпеки менше.

Фактично їхніми сутенерами довгий час були самі правоохоронці – кілька років тому вони вимагали щосуботи певну плату за «кришування», згодом перестали це робити відкрито.

– Немає значення, виходив ти тиждень на роботу чи не виходив – маєш сплатити. Був такий випадок, коли я тиждень не працювала, а до мене приїхали і вимагали сплату. Тоді довелося брати у борг і віддавати. Можливо, дехто і зараз платить. Я – ні, – запевняє Світлана. – За час роботи на мене складали купу протоколів. Багато разів відпускали без покарання, бо знають, на що мені потрібні гроші...

Більшість дівчат терплять знущання і клієнтів, і правоохоронців, але скаржитися на них майже ніхто не наважується.

– Вони можуть запхати нас у машину, побити, відвезти незаконно у відділок, тримати там скільки захочуть, – каже дівчина. – І ніхто не напише на них заяву. Дехто з дівчат просто не хоче витрачати на це свій час, дехто боїться, що розізляться на них і буде ще гірше, проте основна частина – наркозалежні, які бояться відповідальності. Тому більшість воліє просто мовчати.

Соромно стає лише тоді, коли питають: «Чому ти повія?»

Коли говорять на нас «повія», я відповідаю, що ми секс-працівники, – каже Світлана. – Один після сексу мене запитав: «Тобі не соромно бути повією?». Я йому відповіла: «Поки ти тут зі мною проводиш час, чи знаєш, із ким його проводить твоя дружина? Я тобі відкрито говорю свою ціну, а вона, можливо, за безкоштовно або за пляшку вина». Він сказав: «Ти права» і замовк.

Якби було краще становище, зізнається дівчина, вона б, скоріше, покинула цю роботу.

– Зараз такої можливості немає... Якщо чесно, мені це дуже набридло, – відкривається насамкінець співрозмовниця. – Робота мені не подобається. Психологічно – це дуже важко. Через силу треба посміхатися, не грубіянити навіть найнахабнішим. За час роботи я сама дуже змінилася. Раніше була наївною. Зараз загартувалася і ображати себе не дам. На роботу я одягаю невидиму маску, яка постійно посміхається і підбирає слова, аби лише догодити клієнту. Це складно. Ця робота для мене – лише заробіток. Я вдома одна, а на роботі – геть інша.