Родина Протопопових покинула Дніпро заради хутора у Світловодському районі

Подружжя Протопопових п’ять років тому відмовилося від життя у великому місті і переїхало до крихітного хутора Семигір’я, що в Світловодському районі Кіровоградської області. Там вони не просто насолоджуються життям, дихають свіжим повітрям, а й вирощують еко­городину, готують натуральні страви і навіть започаткували власний бізнес.

Із міста – у вимираючий хутір

Батьки трьох дітей 38-річний Дмитро і 31-річна Катерина розповідають, ще до одруження не бачили перспектив у місті. Як і решта пар, жили за ритмом «робота – дім – робота». Та в один момент вирішили – досить! Забрали речі і гайнули в село.

– Я закінчив аспірантуру, працював в інституті на кафедрі прикладної математики, Катя – у банку. Коли ми одружилися, вирішили, що життя не вистачить, аби все переробити. Ми не хотіли до пенсії просидіти в офісі. Ось так, недовго думаючи, покинули все у Дніпрі і переїхали до села, – розповідає Дмитро.

Втім спочатку обрали село. Із транспорту мали лише скутер, тому вибір обмежувався тим, як перевозитимемо свої пожитки до нового місця. Тоді, власне, й вирішили їхати неподалік. Купили екологічну карту України й узялися досліджувати місцевість. Так вибір припав на село Троїцьке П’ятихатського району.

Там молоде подружжя прожило три роки і зрештою зізналося собі, що це не те, чого шукали і про що мріяли – було занадто гамірно. Тож продовжили пошуки ідеального місця, де було б тихо, якомога менше люду і подалі від цивілізації.

– В Україні важкувато знайти таку відлюднену місцевість. Передивилися мапи Черкаської, Дніпропет­ровської, Кіровоградської, Полтавської областей. І нарешті знайшли крихітний хутір у Світловодському районі. Нам хотілося, щоб там не було поряд траси, щоб це був тихий куточок. Так ми переїхали до Семигір’я. Від нього до найближчого села, де є сільська рада, школа, магазин – сім кілометрів, – ділиться Дмитро.

Натурпродукт

Сьогодні Протопопови мають земельну ділянку. Частина її відведена під шовковицю та акацію. У майбутньому, кажуть, там буде горіховий сад. Решта – під фрукти і город, де за власними секретами вирощує овочі та ягоди господиня Катерина.

– Перші роки у нас нічого не росло. Але ми однозначно вирішили ні самі не перекопуватимемо землю, ні трактора не найматимемо. Від такого втручання страждають рослини... Я ж хотіла, щоб все було в гармонії з природою і при цьому давало гарний урожай, – пояснює співрозмовниця «КП».

Сьогодні методом проб і помилок, жінка вже знає, що насправді вирощувати овочі без хімікатів можна. Достатньо кілька секретів.

Наприклад, капусту найкраще вирощувати у парі з люцерною. Трава захищатиме її і від пересихання, і від шкідників.

– Капусту я не висаджую із розсади. Сію поряд із люцерною насіння. Коли капуста сходить, люцерну трохи обриваю, – щоб не затуляла світло. Далі все росте, так би мовити, поруч. Під кінець літа виходить врожай, де лише одна капустина на 3-4 кілограми, – ділиться вона досвідом.

А ще Катерина переконана, найкраща взаємодія – це сад і город. Каже, смородину, порічки, аґрус, барбарис, калину, обліпиху, жимолость, брусницю краще садити між деревами. Вони забезпечать тінь і кущі не пересихатимуть. А суницю і полуницю – між кущами.

– Сама природа дбає про себе, – ділиться Катерина.

Має родина власні секрети і з вирощування сортових гарбузів. Протопопови кажуть цього сезону чекають на врожай майже трьох десятків видів не схожих між собою ані за формою, ані за смаком кабаків.

– Шукав насіння найсолодших у світі, які були б за смаком схожі на яблуко чи моркву, – додає Дмитро.

На хуторі поповнення

Протопопови ніколи не приховували свого способу життя, хоча їх і не завжди розуміють. Навпаки, щедро ділилися світлинами, писали, як усе змінилося, що відкрили для себе багато нового.

– До нас приїздило чимало людей подивитися, погуляти. Більшість поїхали далі шукати підходящу місцевість, а от три сім’ї залишилися. Вони із Запоріжжя, Херсону та Одеси. Можливо, у найближчі місяці до нас переселиться ще одна родина з Дніпра з двома дітьми. У перспективі ми зберемося і створимо будиночки для гостей, але це поки що у планах. Поки ж, якщо хтось із туристів хоче приїхати в гості, хай бере з собою палатку, – каже Дмитро.

Та ближча до реальності зараз інша мрія родини –максимально налагодити виробництво власних натуральних продуктів, придбати більше обладнання, залучити до роботи приїжджі сім’ї.

– Попит у нас великий, а от рук не вистачає. Буває, люди чекають на замовлення тиждень-два. А їх багато. Ми просто не встигаємо все робити. Зараз нам уже допомагають дві сім’ї. Хочемо зробити великий бізнес, до якого б долучилися усі, хто тут живе, – додає Катерина.

Із продукції, яку вироб­ляє сім’я, чи не найбільше сьогодні користується попитом урбеч (густа маса, що отримується з насіння чи горіхів, є справжнім джерелом корисних мікроелементів і різноманітних вітамінів, – «КП»). Готує його за старовинним рецептом Дмитро. На ярмарках і фестивалях, хто вже знає про цю пасту, від клієнтів немає відбою.

Ще одна страва, якою подружжя здивувало навіть сусідів, – це крем-мед. З’явився цей продукт як антипод традиційному варенню, щоб максимально зберегти цілющі властивості вітамінів у фруктах.

– Варити ягоди з цукром нецікаво – втрачаються вітаміни, користь уже не така. Тому ми знайшли здорову альтернативу варенням і джемам. Вирішили підв’ялювати ягоди, щоб не втрачалися ані смак, ані аромат. Потім збиваємо їх із медом на блендері. Так отримуємо густий однорідний крем. Дуже смачно виходить. Зберігати його можна скільки завгодно, – продовжує Катерина.

Виручені від розвитку власного бізнесу кошти Протопопови планують спрямувати на відродження хутора. Кажуть, жити у Семигір’ї планують довго.

– Ми хочемо відремонтувати дороги, провести зовнішнє освітлення, відновити ставок... У нас було озеро, але дамбу хтось зламав. Однак, джерела залишилися. Ми хочемо їх розчистити. Засипати пляж, щоб можна було купатися. Хочемо відродити хутірський клуб – це велике приміщення з дерев’яною підлогою. Для дітей плануємо зробити ігровий майданчик, – ділиться планами Катерина і додає, що задуманому немає кінця-краю, адже нарешті і вона, і її чоловік отримали те життя, про яке колись мріяли.

фото: з сімейного архіву Протопопових