З піснею навчалася, виховувала дітей і… будувала печі

Поліні Леві з села Воронівка Новоукраїнського району у травні виповниться вісімдесят. Вона, донька першого гармоніста на селі, пронесла з собою пісню крізь усе життя. Навчалася, працювала, виховувала дітей, ділилася досвідом, вчила мудрості… У чому секрет довголіття – бабуся розповіла «КП».

Свого життя без української народної пісні 79-ти річна бабуся навіть не уявляє.

– З молодості я любила співати. Мій батько був першим гармоністом на селі. Мабуть, я пішла його шляхом. Я люблю музику, веселих людей. Люблю співати, особливо «Цвіте терен», «Ой, хмелю, мій хмелю», «Летіла зозуля», «Ой, там на горі», – розповідає Поліна Лева.

Попри свій поважний вік, вона активна учасниця сільського вокального колективу «Берегиня».

– Займаємося у сільському клубі. Нас небагато пенсіонерів ходить. Раніше було дванадцять, зараз – вісім. Репетируємо двічі на тиждень, перед святами і знаменитими датами можемо збиратися і щодня. Коли я хворіла, то дівчата до мене приходили додому репетирувати. Казали, мого голосу не вистачає, – посміхається жінка.

Колектив жінка любить – почала в ньому співати ще молодою дівчиною, бачила, як змінювалися учасниці, як розширювався репертуар, як здобували перемоги на конкурсах. Нині «Берегиня» менша, ніж була колись, але в селі її люблять, адже солістки своїм співом та запалом додають сил та енергії.

– Наш колектив «Берегиня» починався ще у колгоспі. Був дуже великий. Але коли розпався колгосп, люди повиїжджали, порозходилися учасники. Зараз нас вісім лишилося. Співаємо акапельно. У нас немає баяніста, – ділиться співрозмовниця «КП».

Виступає колектив не лише у своєму селі, а й у сусідніх. Як треба куди поїхати, – допомагають фермери. Вони і гарні костюми «берегиням» купили.

Поліна Лева співає не лише у місцевому колективі, а й у церковному хорі. Каже: чотири роки тому у їхньому селі з’явилася церква Святої Марії Магдалини.

– Відтоді я там співаю у хорі. У нас є актив, який ходить у церкву, – говорить бабуся і додає, що спів – то не єдине заняття. Вона веде активний спосіб життя і навіть тримає невеличке господарство.

– Зараз є кури та качки. Раніше, як дід був живий, і бички тримали, і корови, і свиноматки. Господарство було велике, бо дітей треба було вчити. Самій же – немає сили, – каже жінка.

Усе своє життя поліна лева пропрацювала у колгоспі. Звідти вийшла на заслужений відпочинок.

За життя з чоловіком виростили трьох дітей – доньку і двох синів. Вчила їх мудрості, ділилася досвідом, передавала краще… У 2008 чоловіка не стало, залишилася сама. Справжня радість, каже, коли діти, внуки і правнучка збираються всі разом.

– Як приїздять діти з Кіровограда, то ще й сперечаються, хто вперед сяде на лежанку. Там же спину погріти можна. Раніше я груби і печі робила. Я самоучка. Раз у себе зробила – не так, розвалила. Почала складати другий раз – краще вийшло, на третій раз – ще краще. У мене є лежанка, полугрубок, плита… А потім і людям робила плити та груби, запрошували, – ділиться бабуся.

Вона зізнається, що до безтями любить своє село. І хоча сама родом із Маловисківського району, все життя прожила у Воронівці.

– Село наше було колись гарне і велике, людей було багато. А зараз багато порожніх дворів, повиїжджали люди. Раніше молоді будувалися, весілля грали, а зараз, що можна казати?! – констатує співрозмовниця «КП».

Донька Поліни Леви – Наталя додає, її мама ще любить писати вірші.

– Іноді, коли в селі немає світла, чи з якоїсь причини не працює телевізор, вона полюбляє писати вірші. І нас усіх на день народження та інші свята вітає своєю поезією, – пишається Наталія Маніцька.

Найбільша мрія у 79-річної Поліни Леви – щоб у країні був мир, щоб люди поважали і любили один одного і не сварилися.