Табличку про збір допомоги на АТО я поставила прямо на своєму робочому місці
Прізвище жительки обласного центру Тетяни Сили повністю відповідає її характеру. Жінка другий рік допомагає солдатам. Спочатку власними силами підтримувала вояків, потім до доброї справи долучилися родичі, друзі, колеги, знайомі і навіть зовсім чужі люди зза кордону. Як їй вдається бути такою мужньою – з’ясовувала «КП».Тетяна – успішна жінка, яка зуміла побудувати власний бізнес. Коли розпочалася неоголошена війна, каже, свої доходи направила саме на допомогу воякам.
– Я працюю на Колгоспному ринку. Дивлюся, прийшли хлопці-солдатики. Я запитала, звідки вони. Один був із Чернівців, другий – із Чернігова, третій – із Кривого Рогу. Я запитала, чи вони випадково не з полігону Канатове? Відповіли, що так. Власне, з того моменту і почалася моя місія, – розповідає «КП» Тетяна. – Ми почали туди їздити. Так тривало десь місяців зо два, а потім почалася АТО. У мене телефон розривався від дзвінків хлопців. Вони поїхали роздягнені й босі… Ви тільки уявіть, деякі батьки навіть не знали, де їхні сини. Хлопці просили теплих речей. Я в Одесі замовляла тільники, у нас шукала магазини, де за низькими цінами можна було купити светри…
Коли люди дізнавалися, що Тетяна збирає допомогу солдатам, самі почали активно долучатися. Так жінка знайшла друзів і вірних помічників. Причому не лише в Україні, а й за кордоном.
Розповідає, достатньо було кинути клич про допомогу у приготуванні страв для наших солдатів, як тут же до роботи бралася не одна пара рук.
Співрозмовниця «КП» зізнається, особливо підтримував у нелегкій справі чоловік.
– У нас свій транспорт, то він кілька разів сам їздив в АТО. Бувало, нам телефонують із села, щоб забрати допомогу, а там – 20 мішків картоплі, консервація… Все самі і завантажували, і розвантажували, – говорить волонтер.
Жінка каже, що часто допомоги потребують і родини бійців.
– Зверталися до мене, коли був поранений солдат, то допомагали його діткам. Був випадок, коли батько був у зоні АТО, а в шестирічної дівчинки померла мама – його дружина. Дівчинка була в бабусі, то ми передали їй речі й іграшки. Допомагали діткам бійця, у якого був перебитий хребет. У нас є хлопець, який уже рік перебуває в полоні, в нього двоє діток. Його сім’я винаймає житло, тож ми передали речі для його новонародженої дитини, – ділиться Тетяна.
Волонтер дякує всім, хто продовжує підтримувати вояків.
– Дівчата з м’ясного відділу як побачили скільки я в них сала купую, запитали: «А кому ти так багато береш?». Кажу: «Солдатам пересилаю». То вони самі передали хлопцям сало, я купила часник, а знайомий за вечір усе замаринував. А було й таке, що телефоную знайомій, прошу купити лимони за скидкою. Вона як дізналася, що для вояків, передала сама. Я лимони та імбир додала в мед і зробила таку цілющу страву, – розповідає жінка. – Жінки з Італії передають речі нашим хлопцям на фронт, то водій за доставку плату не бере.
Тетяна зізнається, деяких солдатів взагалі не бачила. Але кожен для неї – як рідний.
– Якось телефонує мені один солдат і каже: «Я хочу, щоб ви приїхали до мене на весілля. Ви для нас були як друга мама». Я поїхала у Кривий Ріг. Там підходить до мене хлопчина: «Мамо Таню, потанцюємо?». Я кажу: «Я не мама Олега». Він мені відповідає: «Я знаю маму Олега. Але ви для нас були, як друга мама», – розповідає Сила.
Ще один випадок пригадує Тетяна, коли їй із АТО зателефонував сусід і подякував за посилки та пакуночки.
– Я не знала, що хлопець із сусіднього будинку перебуває в АТО. Діма каже мені: «Ви знаєте, чого я вам телефоную? Від вас завжди присилають пиріжки. У вас такі гарні ящики, розмальовані, ми з хлопцями їх завжди розглядаємо. А ще я побачив картину, а там підписано: «Ліза Сила, 5 років». А я хлопцям кажу, це ж моя сусідка. І ця картина потрапила до нас!», – переповідає жінка історію і додає, що її онучці зараз шість років і вона, не зважаючи на свій вік, уже більше року готує хлопцям сувеніри.
Тетяна, як і всі, мріє, щоб закінчилася війна, щоб хлопці повернулися здорові додому і в їхніх сім’ях був затишок і благополуччя.
