Посаду директора напророкував… син
Нинішній рік для директора Валентини Здебської урожайний. Її кількарічна плідна праця увінчалася заслуженими відзнаками. За сумлінну працю, осо-бистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток області, активну громадянську позицію та з нагоди Дня незалежності України облдержа-дміністрація та обласна рада нагородили жінку Почесною Грамотою та нагрудним знаком «З добром до людей». А до професійного свята – Дня працівника лісу вона удостоїлась урядової нагороди – Почесної Грамоти Кабінету Міністрів України.
Їй на роду було написано стати директором лісгоспу, але Валентина Здебська ще цього не знала – просто працювала, занурена у цифри, головним економістом, і ні про що не мріяла. Роботу любила, а вона їй відповідала взаємністю. Неймовірно, але факт: посаду директора напророкував їй… син. Ніби між іншим часто повторював: ти повинна стати директором, це твоє призначення. Жінка віджартовувалась, мовляв, роботою задоволена, тож про кар’єру не мріє. І ось сина не стало. Хіба під силу змиритися з такою втратою матері? Це залишиться з нею назавжди. Як пережила невимовне горе, вийшла з шокового стану, справилася з собою, лише Всевишньому відомо.
Саме у час горя і туги її призначили на посаду директора ДП «Онуфріївське лісове господарство». Озираючись на пройдене, Валентина Здебська думає: призначення на посаду стало тоді для неї рятівною соломинкою. Синові, очевидно, було дано підказати мамі подальшу долю. Онуфріївський лісгосп і справді повернув їй сенс життя. Пірнувши з головою в роботу, жінка відтанула. У той час вони були дуже потрібні одне одному: вона – лісу, а він – їй. А в голові пульсувала одна думка: як справитися, не підвести сина, керівництво, колег, котрі підтримали у тяжку годину.
Те, що їй дісталося у спадок, не підлягало жодним описам. Боляче було дивитися на зовнішній вигляд господарства – техніка, обладнання, приміщення дихали на ладан. Жодного нормального робочого місця не було. Весняні лісокультурні роботи через відсутність посадкового та посівного матеріалу були під зривом. Який міг бути настрій у людей ходити на роботу, пущену на самоплив? Ніякої зацікавленості – підприємство буквально загрузло у боргах.
Розпочала з підбору кадрів, яких запрошувала з вищих і середніх лісових закладів. Сформувала молодий колектив, поставила перед ним завдання – і закрутилося. Восени підрозділи лісгоспу власноруч заготовили в достатній кількості лісове насіння головних лісоутворюючих порід дерев та чагарників, тим самим створили надійну лісонасіннєву базу. Уже наступного року підприємство було з власним посадковим матеріалом.
– Мені просто Бог послав цих молодих людей, – ділиться Валентина Павлівна. – Я повірила їм, вони – мені, ми стали єдиною командою, працюючи з якою в мені відкрилося друге дихання. Часто думаю над невидимим зв’язком з вищими силами: доля забрала у мене найріднішу людину, а натомість дала молодь, з якою я готова гори перевертати. У кожному працівникові я бачу свого сина Євгена. Вони замінили мені родину. Дійсно, крім них у мене немає нікого. У лісгоспі розпочалася нова смуга мого життя. Ідей було багато, як вивести в люди господарство. На кожному кроці радилася з досвідченими колегами – підказали, як справитися з безгрошів’ям, як освоїти прибуткові напрямки роботи, як будуватися в кредит, причому, капіта-льно, з добротного матеріалу, а не на сезон. Спочатку розгубилася, навіть закралася така думка, що мене заганяють у ще більші борги. І тільки через кілька років переконалася, настільки мудрими були ті настанови, дійсно, скупий платить двічі. І адмінприміщення гарне збудували, і техніку допомогли мені придбати – ніби розвиднилося. Коли відчула твердиню під ногами, почали поліпшувати матеріальний стан працівників. Зараз можемо собі дозволити і премію виплатити, і винагороду. Головне, люди розуміють, матеріальний стан кожного залежить від виробництва. Колективом я задоволена: кожен працює з віддачею. Навчаю їх і сама не перестаю навчатися. Робочий день починаю з об’їзду об’єктів – хочу на власні очі бачити стан справ, поспілкуватися з людьми. У мене немає таких слів: я вже все зробила, всього досягла. Задуми обганяють один одного – хочеться зробити багато і вирватися на гідне місце.
Сьогодні Онуфріївський лісгосп просто не впізнати. Він став окрасою селища, взірцем для інших підприємств. Власне, з цією рукотворною красою, благоустроєм території та виробничою діяльністю лісівники області ознайомилися під час недавнього виїзного засідання колегії управління лісового та мисливського господарства. Присутні вражені змінами, які відбулися в Онуфріївському лісгоспі.
Валентина Здебська – здібна учениця. Добре засвоїла уроки, які давали аси лісової справи і навіть перевершила своїх наставників. Тепер переймати досвід їдуть до неї. Секрети успі-ху у жінки прості – бажання і натхненна праця. Для неї крісло директора – не втіха самолюбства, а робота до сьомого поту, на результат.
