Страшні забобони: Чому жителі області і нині вірять у силу прикмет

Історія показує, що у часи кризи люди особливо уважні до прикмет і забобонів. Їм легше повірити, що перевернутий віник принесе в хату гроші, аніж самому встати з дивана і спробувати заробляти більше. Те саме стосується і справ сердечних – ми віримо в зурочення, а не у власні почуття. Такі ми українці і від цього нікуди не подінешся. Таку рису характеру ми отримали у спадок від предків, які століттями нам спочатку прищеплювали недовіру до чорних кішок, до бабів із порожніми відрами, розбитих дзеркал і порожнього посуду на столі…

Нині віра у прикмети і повір’я знову «в тренді». Кіровоградці кладуть на ніч під скатертину гроші (щоб на довше вистачило) чи у гаманець – м’яту і корицю (аби грошова енергія плодилася), вони страшно бояться розсипати сіль (бо буде сварка) і ніколи не виносять сміття після заходу сонця (до нещастя)… У які ще забобони вірять жителі обла­сті – досліджувала «КП».

Газета опитала чималу кількість людей і дійшла висновку, що на прикмети зважають і старі, і малі.

Олені – 32 і вона очолює невеличке підприємство. Зізнається, має кілька власних забобонів, які «працюють».

– Якось я прочитала, що бажання, загадане під аркою, збувається. Перевірила. Працює. Ще я встаю з ліжка лише з правої ноги і стараюся не витрачати зарплату у день її отримання – треба, щоб гроші заночували у гаманці. Комусь це може здатися смішним, але мені так комфортно, – ділиться вона.

На розсипану сіль, чорних котів, розбиті дзеркала, каже, не зважає. Зате вірить у силу порожніх відер.

– Завжди напружуюся, коли бачу, що якась бабуся переходить дорогу з порожніми відрами. Так і хочеться їй щось сказати. Хоча там, звідки я родом, жінки стараються не ходити з подібною ношею. Завжди або щось у них кладуть, або воду не до кінця виливають, – зауважує співрозмовниця «КП».

А ось студентка Олена – людина взагалі не забобонна. А тим, хто вірить у прикмети, дивується. Каже, якщо чорний кіт переходить дорогу, то це лише означає, що кіт кудись іде.

Не погоджуються з такою позицією школярки Анна і Федає з Кіровограда. Переконані, повір’я існують неспроста.

– Мені бабуся казала, що коли дорогу перебігла чорна кішка, то трапиться щось погане. Також до нещастя – розбити дзеркало. Бабуся казала, що розбити дзеркало і дивитися у нього означає розбити свого двійника і заробити собі нещастя, – ділиться Аня. Згодна з подругою і Федає. Каже, прикмета про чорну кішку – справджується.

– Коли чорна кішка перейде дорогу, то трапиться нещастя. Намагаюся піти іншою дорогою, – додає дівчинка.

– Можна сказати, що я вірю у забобони приблизно на 70%. Наприклад, якщо чорна кішка перебіжить дорогу – це до неприємностей, ще з дитинства пам’ятаю мама так казала. У дзеркало розбите дивитися не можна, одразу треба викидати, бо розбите дзеркало – до поганого. Боюся, щоб на старий Новий рік, коли посівають, першою у дім не прийшла жінка – це до нещастя, і завжди чекаю на Різдво, щоб перший подзвонив син – це до щастя, – ділиться бабуся Тамара.

– Я вірю, що не можна зберігати розбитий чи надбитий посуд. Це все треба одразу викидати, адже до сварок. Також до сварок може призвести, коли вітаєшся через поріг, – переконана пенсіонерка Людмила Сергіївна.

24-річний Олексій визнає, що і сам, і його батьки – люди забобонні.

– У нашій сім’ї вірять, що, коли розсипали сіль – це до сварки, крихти не можна рукою змахувати зі столу, тому що грошей не буде. Після заходу сонця не можна нічого з дому давати, виносити. Ще на ніч не можна колючі-ріжучі предмети залишати на столі – теж до фінансової нестабільності у домі. Через поріг не можна нічого давати, бо з тим предметом щось трапиться, розіб'ється, порветься або ще щось, – розповідає співрозмовник «КП».

Одноліток Олексія – Костянтин – на забобонах не зациклюється. Каже, іноді може звернути увагу на якісь знаки, але це буде швидше виняток, ніж правило.

– Особисто я в прикмети вірю! І вони часто збуваються. Наприклад, якщо права рука свербить або щось випадає з рук багато разів, то хтось обов'язково повинен прийти. Так і трапляється, – ділиться своїми спостереженнями вчителька початкових класів Анна.

Тим часом протоієрей Діонісій Буренко застерігає як від мирських забобонів, так і від церковних. Каже, і перші, і другі нічого доброго в собі не несуть.

– Забобони, що це таке? Це щось незвичайне, слов’янською мовою це – «суєвір’я», тобто «сує» означає дарма, дармавіра, марновірство. Забобони відволікають людину від головного, – пояснює отець. – Ну от, наприклад, яке відношення має чорний кіт або жінка, яка перейде дорогу з порожніми відрами, до мого дня чи майбутнього взагалі?! Або якщо у мене буде булавочка чи ниточка і я не молитимуся, зло мене обійде? Звичайно ні! Як каже один відомий актор Мамонов: «Ти обвішайся хрестами, обстався свічками, але якщо ти любові не маєш, тобі ніщо не допоможе».

– Те саме стосується і церковних забобонів, – продовжує Діонісій Буренко. – Наприклад, якою рукою передати і поставити свічку, якою рукою запалити її, де поставити свічку за здоров’я, за упокій, якою ногою переступити поріг храму… Особливо оповиті забобонами прихід людини в життя, її хрестини та смерть. Наприклад, на хрестини обов’язково треба стригти волосся, щоб людина була щаслива, щоб волосся краще у неї росло чи, наприклад, до хрещення не можна виносити дитинку, бо хтось побачить, щось їй зробить, зурочить… На похороні  не можна брати виделку, тому що у пек­лі будуть колоти душу біси, коли піднімають гріб, відразу перевертають стільчики, аргументують це тим, щоб смерть не сіла… Насправді, за людину, яка відійшла,  треба молитися, тобто допомогти перейти їй на той світ, помолитися, щоб Господь її прийняв з усіма її гріхами... Натомість люди втрачають час на другорядне, на марновірство і церква ставиться до цього негативно.