Майстриня із золотими руками і серцем патріотки підтримує дух наших вояків на сході віршами

Часто в житті трапляється так, що доводиться заробляти на хліб зовсім не тією професією, яку здобув. Але коли цією другою професією стає хобі, улюблене захоплення, тоді робота приносить щастя і задоволення. Саме так склалося у житті кіровоградки Галини Багателі.

За освітою – бухгалтер, працювала, як то кажуть, з рахівницями, проте життя повернуло так, що довелося забути про сидячу роботу. За станом здоров’я змушена була залишити цю справу. Проте сидіти, склавши руки, не змогла. Потягло до улюбленого заняття – роботи зі шкірою. Втім Галина має талант не тільки до виготовлення чудових виробів руками, вона пише патріотичні вірші, якими підтримує дух вояків, котрі захищають нині країну на сході. Не змогла мовчати, бо і сама провела туди своїх Анатоліїв – сина й чоловіка.

– Чоловік добровольцем пішов в АТО, – розповідає Галина. – двічі ходив у військкомат, його не брали. А потім пішов і вже зі скандалом каже: «Я не можу сидіти вдома, бо таке враження, що я ховаюся за спиною своєї дитини. Знайомі тоді по-різному відреагували на його рішення. Хтось казав: «Який ти молодець!», а хтось навпаки – «Навіщо тобі це треба?». З нашого під’їзду кілька хлопців теж пішли туди добровольцями.

– Чоловік двічі був в АТО, – продовжує співрозмовниця «КП». – проте, де саме, я не знаю. Казав, що під донецьком, але ніколи не розповідав у якій бригаді служить, про участь у боях, говорить: «воно тобі треба, хіба ти мало сліз проливаєш?».

Нещодавно Анатолій приїхав додому у відпустку. Будучи тут, на мирній землі, поділився хорошими спогадами про побратимів, комбата і малюнки дітей, яких там чекають із особливим трепетом, адже саме вони найбільше зігрівають серця і вселяють надію на перемогу нашим бійцям.

– Коли чоловік повернувся, дістав із внутрішньої кишені маленького паперового ангелочка, якого йому на схід передала чиясь дитина. Каже, носить його з собою постійно як оберіг, – додає Галина і каже, що зі слів Анатолія, тамтешнє населення змінило своє ставлення до українських вояків.

– Розповідав мені, як стояли біля якогось села під Донецьком, люди зразу вороже ставилися до них, проте їхній комбат сказав: ви – обличчя України, як ви поставитеся до місцевого населення, так і люди потім ставитимуться до вас. Наші хлопці почали ділитися з селянами харчами, відремонтували дитячий майданчик, то й вони почали інакше ставитися до наших вояків. Якось один дідусь підійшов до них і попросив закурити, а потім каже: «Одразу видно, що наші хлопці, поділилися останніми сигаретами. А то якось попросив у сепаратистів, то вони прикладом так по ребрах дали, ледве додому ноги дотяг, – переповідає жінка.

Пишається Галина і своїм сином – справжнім офіцером. Він – військовий льотчик, закінчив харківський авіаційний університет. Від початку антитерористичної операції регулярно здійснює вильоти на схід. Каже, буває отримує повідомлення на телефон: «мамо, летимо над Кіровоградом». Пише у відповідь: «Махни крилом!».

– Потім Толя дзвонить і жартує, я ж тобі, мамо, махаю, а ти не бачиш, – сміється співрозмовниця «КП» і каже, що й сама не могла спокійно сидіти, коли її хлопці боронили країну.

Спочатку взялася плести маскувальні сітки. Згадує, простирадла для них збирала по всьому будинку. Потім, аби підтримати дух найрідніших, почала писати патріотичні вірші. Галина присвячує їх не лише коханому чоловікові й синові – усім воїнам і Україні. Говорить, поетичним словом хоче показати усьому світові, яка гарна наша країна, а ще висловлює бажання, щоб усі люди поважали один одного і гордилися, що є українцями.