У Кіровограді літній чоловік щодня влаштовує синичкам бенкети
Уже п'яту зиму поспіль 81-річний кіровоградець Георгій Петренко двічі на день годує синичок та горобців неподалік свого будинку. Саме годує, а не підгодовує. Чоловік дуже добре знає раціон птахів і готує для них меню з кількох страв. Кличе птахів на обід свистом. Синички вже настільки звикли до такого обряду, що злітаються до годівниці миттєво. Трапеза триває протягом години. Каже, така любов до жовтопузих у нього давно, бо сам знає, що таке і голод, і холод.
– Моя малесенька. Ось подивіться, вона ще дуже маленька і боїться старших, сміливіших. Не бійся, моя дитинко, не бійся, – спілкується з улюбленими птахами пенсіонер.
Чоловік розповідає, що люди частіше підгодовують голубів і ті більш ручні, а от синицями небагато опікуються.
– Я змалечку люблю природу, але синичок особливо полюбив тоді, коли в молоді роки на дванадцять зим поїхав підкорювати Сибір. Там мороз був 50-60 градусів і цим бідним птахам було дуже складно виживати… А ще я знаю, що таке не тільки холод, а й голод. Я добре пам'ятаю війну. Мій батько пішов воювати і не повернувся звідти. Ні живим, ні мертвим. Нам із мамою було дуже складно. Але я завжди з оптимізмом дивлюся на життя! – ділиться він.
Дядю Жору – так співрозмовника «КП» називають у дворі – знають усі. Щодня його можна побачити у садку між школою №25 та інтернатом в обласному центрі. Там, на розлогій яблуні, він збудував добротну годівницю.
«КП» не втрималася і пішла з Георгієм до його пташиного раю. Чоловік витягнув зі свого пакетика ганчірку і перед тим, як подати «обід», ретельно протер «стіл». Каже, треба щоб було все полюдськи.
Перш ніж насипати їжу в годівницю за декілька метрів від неї Георгій насипає на протоптану ним доріжку крихти для горобців. Каже, це відволікаючий маневр. Бо якщо їм не дати їсти, то ці маленькі нахаби проженуть синичок.
Спочатку дідусь годує синичок подрібненими горіхами. Це перша страва. На друге дає їм асорті – соняшникове насіння, порізане гарбузове насіння, просіяну дрібну крупу. Усе окремо розфасоване.
– А на десерт я їм даю шматочки несоленого сала, – зауважує пенсіонер.
Дядя Жора піклується про птахів не дивлячись на погоду. Має правило: який би мороз не був, – синичок треба погодувати двічі на день…
Сам чоловік живе у щасливому шлюбі. За майже шість десятків років разом із дружиною Зінаїдою народив двох синів, виховав двох онучок, а нині допомагає няньчити п’ятеро правнуків.
– Запросто з правнуками і в кінотеатр можу сходити. Але чекаю на них на вулиці, не звик до всіх цих 3D. Єдине, маю умову – з Новомиколаївки до кінотеатру йдемо пішки. Рух – це життя! – говорить співрозмовник «КП» і додає, що саме в цьому полягає секрет його енергійності та бадьорості. – Треба ворушитися! Я з дитинства працював і без цього не бачу свого життя. От і зараз – діти з онуками живуть в іншому місті, а я на пенсії. Ну що мені робити?! Не сидіти ж днями перед телевізором. Тому я піклуюся про птахів, готую їм корм, годую…
Що болить дяді Жорі, так це людська байдужість. Зізнається, часто спостерігає за дітьми, які облюбували гірку і нині ганяють там на санках, навіть неодноразово підходив до них, розповідав, наскільки важливо допомагати братам нашим меншим.
– Але тільки одиниці звертають увагу на мої слова. Іншим байдуже. Коли закінчаться канікули – обов'язково піду в школу до директора і попрошу, щоб учителі побільше розповідали дітям, як це важливо – рятувати взимку птахів від голоду. А то з їхньої їдальні постійно виставляють коробки з хлібом на сміття. А можна ж привчити дітей на перервах чи після уроків годувати пташок, – ділиться пенсіонер і мріє, що таких, як він, небайдужих людей буде більше. – Мені б дуже хотілося, щоб узимку перед тим як викидати хліб чи щось інше їстівне, хтось задумається, що декілька крихт того добра можуть врятувати життя комусь малесенькому і беззахисному.
– Моя малесенька. Ось подивіться, вона ще дуже маленька і боїться старших, сміливіших. Не бійся, моя дитинко, не бійся, – спілкується з улюбленими птахами пенсіонер.
Чоловік розповідає, що люди частіше підгодовують голубів і ті більш ручні, а от синицями небагато опікуються.
– Я змалечку люблю природу, але синичок особливо полюбив тоді, коли в молоді роки на дванадцять зим поїхав підкорювати Сибір. Там мороз був 50-60 градусів і цим бідним птахам було дуже складно виживати… А ще я знаю, що таке не тільки холод, а й голод. Я добре пам'ятаю війну. Мій батько пішов воювати і не повернувся звідти. Ні живим, ні мертвим. Нам із мамою було дуже складно. Але я завжди з оптимізмом дивлюся на життя! – ділиться він.
Дядю Жору – так співрозмовника «КП» називають у дворі – знають усі. Щодня його можна побачити у садку між школою №25 та інтернатом в обласному центрі. Там, на розлогій яблуні, він збудував добротну годівницю.
«КП» не втрималася і пішла з Георгієм до його пташиного раю. Чоловік витягнув зі свого пакетика ганчірку і перед тим, як подати «обід», ретельно протер «стіл». Каже, треба щоб було все полюдськи.
Перш ніж насипати їжу в годівницю за декілька метрів від неї Георгій насипає на протоптану ним доріжку крихти для горобців. Каже, це відволікаючий маневр. Бо якщо їм не дати їсти, то ці маленькі нахаби проженуть синичок.
Спочатку дідусь годує синичок подрібненими горіхами. Це перша страва. На друге дає їм асорті – соняшникове насіння, порізане гарбузове насіння, просіяну дрібну крупу. Усе окремо розфасоване.
– А на десерт я їм даю шматочки несоленого сала, – зауважує пенсіонер.
Дядя Жора піклується про птахів не дивлячись на погоду. Має правило: який би мороз не був, – синичок треба погодувати двічі на день…
Сам чоловік живе у щасливому шлюбі. За майже шість десятків років разом із дружиною Зінаїдою народив двох синів, виховав двох онучок, а нині допомагає няньчити п’ятеро правнуків.
– Запросто з правнуками і в кінотеатр можу сходити. Але чекаю на них на вулиці, не звик до всіх цих 3D. Єдине, маю умову – з Новомиколаївки до кінотеатру йдемо пішки. Рух – це життя! – говорить співрозмовник «КП» і додає, що саме в цьому полягає секрет його енергійності та бадьорості. – Треба ворушитися! Я з дитинства працював і без цього не бачу свого життя. От і зараз – діти з онуками живуть в іншому місті, а я на пенсії. Ну що мені робити?! Не сидіти ж днями перед телевізором. Тому я піклуюся про птахів, готую їм корм, годую…
Що болить дяді Жорі, так це людська байдужість. Зізнається, часто спостерігає за дітьми, які облюбували гірку і нині ганяють там на санках, навіть неодноразово підходив до них, розповідав, наскільки важливо допомагати братам нашим меншим.
– Але тільки одиниці звертають увагу на мої слова. Іншим байдуже. Коли закінчаться канікули – обов'язково піду в школу до директора і попрошу, щоб учителі побільше розповідали дітям, як це важливо – рятувати взимку птахів від голоду. А то з їхньої їдальні постійно виставляють коробки з хлібом на сміття. А можна ж привчити дітей на перервах чи після уроків годувати пташок, – ділиться пенсіонер і мріє, що таких, як він, небайдужих людей буде більше. – Мені б дуже хотілося, щоб узимку перед тим як викидати хліб чи щось інше їстівне, хтось задумається, що декілька крихт того добра можуть врятувати життя комусь малесенькому і беззахисному.