У Кіровограді з’явилися справжні «тимурівці»

, Олена Несен

2368Півроку тому, познайомившись на кіровоградському базарі, пенсіонерка Світлана Дніпровська та двоє школярів Микита і Дмитро стали справжніми друзями. Зі своєї ініціативи хлопці взялися допомагати вдові ветерана. Вони трусять доріжки, сапають грядки і просто так дарують літній жінці квіти.

–Це було навесні, – розповідає, як усе почалося, 13-річний Микита Сущевський. – Нам із другом дуже захотілося морозива і солодкої води. Ми вирішили нарвати вдома на грядці петрушки і продати. Стояли на базарі на Полтавській. До нас підійшла Світлана Никанорівна. Вона купила багато і ми віддали дешевше. А потім побачили, що у неї великі пакети і запропонували: «Давайте ми вам допоможемо донести!» Ми донесли сумки до будинку, а потім дивимося – у неї є грядка.  Світлана Никанорівна каже: «Давайте ви мені допоможете, а я дам вам грошей на морозиво».

– Ми тоді допомогли, але грошей на морозиво сказали, не треба, – додає 11-річний Діма Чернобривець. І з тих пір ми почали дружити.

– Якось я їм сказала, що 24-го травня в мене День народження. Так вони не забули і прийшли привітати, торт принесли! – з посмішкою згадує Світлана Никанорівна.

З того дня хлопці приходять до бабусі і допомагають їй по господарству. Жінка каже: Микита з Дімою вміють все.

– З ринку пакети допомагають нести, доріжки трусять, бутерброди роблять, на городі працюють, – розповідає Світлана Никанорівна. – Словом, вони все вміють, їх удома всьому вчать.

– Мама так виховала:  допомагати людям, – серйозно додає Микита. – Нам приємно це робити. Чим більше люди допомагають одне одному, тим ми сильніші.

Не дивлячись на велику різницю у віці, хлопці з бабусею аж ніяк не сумують і цікаво проводять час.

– Я приводив до Світлани Никанорівни свою собаку, вона велика у нас, живе в дворі. А ще якось приносив козине молоко, – розповідає Діма.

Є у друзів і спільні інтереси – усіх об’єднує спорт. На відміну від ровесників, хлопці надають перевагу спорту і проведенню вільного часу надворі, а не за комп’ютерними іграми.

– Тем для розмов у нас вистачає. Я у молодості парашутним спортом займалася. А вони в мене теж хлопці спортивні, – з гордістю каже Світлана Никанорівна.

– Ми все літо кожного ранку ходили на стадіон грати у футбол, тренувалися, – підхоплює Діма. – Ще ми дуже любимо на велосипеді їздити. Правда, мій зараз поламався.

– Ми з Дімою більше любимо проводити час надворі, – додає Микита. – А ще ми займаємося боями без правил. Я вже півроку тренуюся,­ скоро їду на змагання. А недавно і Діма зі мною почав ходити.

Світлана Никанорівна дивується такому молодому поколінню. Каже, їй неабияк пощастило, що зустріла хлопців. Микиту з Дімою жінка називає золотими дітьми. Уже подякувала за таких вихованців школам – Микита навчається у 26-й, а Діма – у 1-й. Незабаром щаслива бабуся планує познайомитися і з батьками «тимурівців».

– Своїх дітей і онуків у мене немає, син помер. Кілька років тому не стало чоловіка. Я самотня. Одній непросто, але Бог послав мені двох прекрасних хлоп’ят, і я щиро вдячна. Хочу познайомитися з їхніми батьками і сказати спасибі за таких дітей, – говорить Світлана Никанорівна.

До слова, характеризує хлопців і те, за яких обставин вони познайомилися. Дійсно, такі діти сьогодні – на вагу золота.

– Я загубив свій мобільний телефон, – згадує Микита, – а Діма знайшов його, подзвонив, з’ясував, чий він, і віддав мені. Після тієї зустрічі ми почали дружити.

До слова, у самого Діми зараз телефону немає – він зламався. Тож, можливо, хтось із небайдужих читачів має зайвий телефон і може подарувати хлопцю.

– Микитка з Дімою постійно мене дивують, – зізнається Світлана Никанорівна. – Сьогодні, наприклад, просто так взяли і принесли мені великий букет хризантем. Уявляєте, вони пішли назбирали горіхів, продали їх і купили ось цей букет! Я зворушена. Такі діти сьогодні – це велика рідкість.

Про це кажуть і директори шкіл, у яких навчаються хлопці. Про доб­рі справи, зізнаються, самі хлопці не  розповідають – соромляться.

– Дуже приємно, що наш учень робить таку добру справу, - говорить директор спецшколи №1, де навчається Дмитро, Наталя Станкевич. – Ми навчаємо допомагати  всіх дітей, і те, що наші старання недаремні – приємно. Дмитро вихований, дисциплінований хлопчик, любить працювати на присадибній ділянці біля школи, чергувати. Дуже працьовита і добра дитина.

– Коли я дізналася про це, то була дуже здивована! Діти приховують те, що роблять добру справу, соромляться. Ми, безумовно, пишаємося таким учнем, як Микита. Він і його товариш – молодці, чудові хлопці! – відгукується директор школи №26 Олена Ярова.

– Я весь час так виховую сина, бо і мене так виховували, що треба бути небайдужою людиною і допомагати іншим, – ділиться з «КП» мама Микити Світлана. – Я, звісно, добре ставлюся до того, що Микита допомагає бабусі, що у вільний час не байдикує, а робить корисну, доб­ру справу. Я намагаюся підтримувати його в цьому. Він взагалі дуже активний, любить бути зайнятим і гуртувати навколо себе інших. Наприклад, ходив прибирав сміття у лісосмузі у нас біля Балки. Йому подобається бути корисним. Він не може залишатися байдужим і приносить постійно додому бездомних цуценят і котів.

Батьки хлопців дуже задоволені, що Микита з Дмитром потоваришували і стали не розлий вода. Кажуть, діти доповнюють одне одного.

– Якщо Микита гіперактивний, то Діма – спокійний, урівноважений, – розповідає Світлана. – Мені дуже подобається, що Діма справжній вірний друг, завжди допоможе, підтримає. Ми дуже раді, що вони познайомилися і товаришують. Із наших хлопців вийшов гарний тандем.
e-max.it: your social media marketing partner