Лялькарка: Cвої мотанки я роблю обов’язково з молитвою

Тетяну Іванець у її селі Первозванівка Кіровоградського району називають майстринею або лялькаркою. Вона ж скромно відповідає, що до майстрині їй далеко – потрібно ще чимало працювати над своїми виробами, аби вони були самобутніми. Жінка уже давно на пенсії, але сидіти без діла не може. Чотири  роки тому захопилася створенням ляльок-мотанок. Відтоді й дня не мине, щоб вона не створила бодай одну ляльку. Зараз у її колекції – берегині жіночого роду: Покрова і Маковія, народні артисти та інші. Такі ляльки додають особливого колориту оселі і не лише в українських сім’ях, а й за кордоном.

Навіщо тобі мішок вишивати?!

Усе життя Тетяна пропрацювала у медицині. До Первозванівки з сім’єю приїхала тридцять років тому з Ташкенту. Відтоді пішла працювати за фахом – завіду­ючою фельдшерським пунктом крихітного села Зоря Первозванівської сільської ради. Щодня ходила від хати до хати, обстежуючи тамтешніх жителів. Саме тоді, зізнається, побачила вперше вишиті рушники, подушки, покривала, серветки…

– Я постійно ходила до стареньких людей, вагітних жінок, новонароджених, оглядала їх, консультувала, кому процедури робила. Я бачила, що в людей багато вишитих серветок, рушників на іконах, портретах. Це мені було таким близьким по духу… Хоча я не вишивала. Щомісяця до нас у село приїздила лікар-педіатр із району, оглядала діток. Якось вона дістала з сумки панно, а на ньому вишиті церква, дві гілочки верби, крашанки. Воно мені так сподобалося, аж дух перехопило. Я попросила у неї схему. Прийшла додому, а ця церква у мене перед очима стоїть. Тоді я не мала ні на чому вишивати, ні навіть чим, – пригадує Тетяна і зауважує, що так народилася любов до вишивання.

– Моя донька тоді працювала на швейній фабриці. У них були акрилові нитки і їх можна було виписати за копійки. От вона і взяла їх два кілограми. Принесла, а вони такі яскраві, що я ладна була в одну секунду сідати за вишивання, тільки ж не було на чому голкою снувати. Тоді я згадала, що моя сусідка гарно вишиває. Пішла до неї і кажу: «Хочеш подаруй, хочеш давай поміняємося на щось, але дай мені тканини, на якій вишивають». Вона мені і каже: «Візьми мішковину і виший». Тоді навіть показала свій килим, вишитий на такій основі. Прийшла додому та й кажу чоловікові: «Лізь на горище, діставай мені новий мішок». Він мовчки дістав, а я півмішка відрізала і почала хрестики вишивати. Чоловік дивився на мене, не стерпів і каже: «Ну, навіщо тобі мішок вишивати?! Виший щось інше». Так почала вишивати – собі вишиванку зробила, чоловікові, дітям, – розповідає первозванівська майстриня.

Від малої ляльки-мотанки до великої

Тетяна Іванець реалізовувала себе і в інших видах ужиткового мистецтва – бісероплетінні, клаптиковому шитті. А два роки тому захопилася лялькарством.

– У Первозванівській сільській бібліотеці ми провели майстер-клас із виготовлення ляльки-мотанки. Наша знана майстриня Любов Чернявська показувала, як правильно ляльок мотати. Після цього ніхто з нас не зміг виготовити ляльку. А от у Тетяни Федотівни все закрутилося і як пішло – від маленької ляльки-мотанки, берегині жіночого здоров’я, вона перейшла до великої ляльки-оберегу. За її талант і вміння я її називаю майстринею, – характеризує Тетяну завідуюча Первозванівської сільської бібліотеки Ольга Ключнікова.

Тетяна Іванець пригадує, що любов до ляльок-мотанок прищепила їй бабуся. Однак, що ті ляльки саме так називаються, жінка дізналася нещодавно, коли сама, будучи на пенсії, навчилася їх мотати, як свого часу це робила її бабуся.

– Моя бабуся багато шила – для сім’ї, сусідів, рідних. У неї вдома було багато клаптиків. Із них вона мені також шила ляльки. Я навіть не знала, що це ляльки-мотанки, – ділиться жінка.

Ляльки-мотанки мають цілющу силу

Зараз Тетяна мотає ляльок лише з молитвами, з хорошими думками, адже вірить, що ляльці потрібно передавати лише позитивну енергію.

– Усі ляльки я обов’язково мотаю з молитвою. Існують спеціальні правила – робити не більше дев’яти вузлів, кожен треба тричі зав’язати, – ділиться співрозмовниця «КП» секретами роботи.

Кожна мотанка наділена силою. Жінка переконана, що всі вони мають свою місію, головне – вірити в це.

– У мене є лялька – берегиня жіночого здоров’я. На перший погляд ніби звичайна іграшка. Але там усе за законом Божим. Жінка повинна бути обов’язково у фартусі­ – це захист жіночих дітородних органів. Пояс – оберіг для жінки. На голові обов’язково повинна бути косинка чи стрічка, – продовжує вона. – Потім я почала робити ляльок – берегинь домашнього вогнища, які є хранительками оселі. Її потрібно ставити при вході, адже лялька бере на себе всі погані думки, з якими заходить у дім людина. Цю ляльку раз на півроку потрібно виносити на вулицю, щоб вона побула на сонечку і повітрі. Тоді негативна енергія з неї виходить, і вона очищається. Ось недавно я зробила ляльку жіночці, в якої немає дітей. При цьому читається спеціальна молитва для подружжя, яке хоче мати діток.

У первозванівської майстрині купа тематичних ляльок – Віра, Надія, Любов і їхня матір Софія, Покрова, Маковія, Спасівка, Коляда. А ще Тетяна в лялках утілює образи артистів. У її колекції є Софія Ротару, Алла Пугачова і цілий циганський ансамбль...

– Зараз я роблю патріотичні ляльки у жовтих спідниця і блакитних кофтинках, з короваєм, рушником, на якому написано «Слава Україні!», а на іншому – «Героям слава!». У мене таких ляльок чимало, вони особливо популярні сьогодні, – зізнається майстриня.

Серед створених Тетяною ляльок не лише мотанки, а й сувенірні.

– Є козачка і козак у шароварах і з булавою в руках. Вони в Ізраїлі зараз, спеціально на подарунок їх створювала. Є гарний моряк із жіночкою, – розповідає лялькарка.

Є Тетянині ляльки у Москві, в Петербурзі, в Запоріжжі, в Італії, Ізраїлі, у Єгипті. А найбільша лялька майстрині – у людський зріст – у Первозванівській сільській бібліотеці. Вона одягнена в український народний костюм, а в руках тримає малюка й цілющий оберіг. Тут гості бібліотеки завжди зупиняються, щоб помилуватися та сфотографуватися з нею.

– Лялька велика – один метр шістдесят сантиметрів. Основу допоміг чоловік зробити. Вдягли на неї вишиту сорочку. Я пошила спідницю. Для дитини зробила ковдру із клаптиків тканини, як моя бабуся колись робила, – розповідає Тетяна, як створювала ляльку.

Вона каже, що неабияку підтримку у її занятті надає чоловік. Він зав­жди з розумінням ставиться до захоплення дружини.

– Чоловік мені дуже допомагає. Коли я чимось займаюся, чоловік і сам по господарству порається – варить, прибирає, а я роблю ляльки. Якщо я загорілась, то у дві-три години ночі можу встати і зробити. Коли у мене йде творчий процес, клаптики по всіх кімнатах розкидані. Виявляється, чим старіша річ і ти з неї щось зробив, тим більша у ляльки сила, тим це сильніший оберіг, – ділиться жінка.

Три роки тому у Первозванівці відбулася перша персональна виставка Тетяни. Поїздили ляльки-мотанки і районом. Була експозиція також в обласному центрі.