Рак навчив цінувати час і близьких: Жителька обласного центру розповіла, як подолала важку хворобу, і що вона змінила у її житті
Тема раку для тих, кому вдалося його побороти, непроста. Навіть переможці часто не хочуть згадувати про такий період. Співрозмовниці «КП» – 44 роки. Два роки тому жінці видалили злоякісну пухлину. Сьогодні вона як ніколи насолоджується життям і відчуває щастя кожного дня. Жителька Кропивницького погодилася розповісти «КП» як здолала недугу, але категорично відмовилася від публікації свого імені.Страшний діагноз поділив життя жінки на до і після. Сьогодні вона дякує Богові і лікарям, що врятували життя, і радіє кожному дню, згадуючи наче дурний сон роки життя з болем. Зізнається, саме хвороба навчила її цінувати час.
– У мене дуже довго болів шлунок, десять років лікарі лікували гастрит. Періодично лягала в лікарню, ковтала зонди, приймала ліки, але нічого не допомагало, – згадує співрозмовниця «КП».
Жінка каже, востаннє, коли прийшла на лікування в обласну лікарню, їй зробили діагностику барієм і тільки тоді побачили пухлину. Скерували в онкодиспансер, а там діагноз підтвердили.
– Лікар каже мені: «Хочеш іще пожити і побачити онуків? Тоді треба негайно видаляти пухлину», – розповідає вона і додає, одразу зробили біопсію і результат показав онкологію на нульовій стадії. – Я ще певний час сумнівалася, робити операцію
чи ні, але лікар сказав, якщо відмовлюся, через рік просто помру. Найважче тоді було зважитися і прийняти рішення, бо це мусила зробити тільки я і ніхто інший.
Співрозмовниця «КП» розповідає, пришвидшив її погодитися на хірургічне втручання біль. Терпіти муки було уже несила.
Операція тривала три години. У цей час рідні молилися за її життя, чоловік, який перебував в АТО, навіть замовив молитву військовому капелану. Цю підтримку колишня пацієнтка онкодиспансеру відчувала по-особливому.
– Коли після операції я відкрила очі, була безмежно щаслива. Біль усе ще відчувала, але він був зовсім іншим, поступово зменшувався. Протягом п’яти днів я нічого не їла, трималася тільки на ліках. Дуже допомагали і підтримували в лікарняній палаті медсестричка Оля і медбрат Женя. Я навіть почала посміхатися, могла вже відмовитися від знеболювального, – продовжує переможну історію жінка і додає, пізніше зрозуміла, що операція була не найстрашнішим випробуванням.
Кілька днів лікарі чекали аналізів, а коли їх отримали, хіміотерапевт повідомила, що попереду хіміотерапія. Співрозмовниця «КП» зізнається, тоді засумнівалася, чи це обов’язково. Проте лікар запевнила, якби така ситуація трапилася з її рідними, вона переконала б їх пройти таке лікування.
– Подумала, та одну хімію переживу. А призначили чотири – по дві внутрівенно і пігулками. Уже після першої зрозуміла: це страшніше, ніж операція. За два тижні у мене почало випадати волосся, постійно нудило, трусилися руки й ноги, було дуже зле, – пояснює свій стан колишня онкохвора.
Медики призначили жінці неагресивну хіміотерапію. Почала приймати її в лютому, а закінчила у травні.
– Сьомого березня, на жіноче свято, я купила перуку. З того дня моє побажання усім подругам купувати подарунки до душі, а не такі, як треба були мені, – каже вона і зауважує, аби одужати, сил додавала віра, що все буде добре. – Лікар заспокоював і вселяв надію. Казав, у вас була точкова проблема і ми її прибрали. Мене дуже підтримувала донька, постійно була поряд, тримала за руку… Чоловік ніс службу в АТО, але дзвонив звідти і теж постійно підтримував. Побачив мене вже навесні, коли на голові відріс «їжачок». Тоді ще пожартував, каже, «волосся – не зуби, відросте!». Він постійно наголошував, що все буде добре і ця впевненість передавалася мені.
Після лікування стан жительки обласного центру поліпшився. Пригадує, приїхав чоловік додому, а вона наварила йому борщу, не втрималася і з’їла сама тарілку. Годину чекала, а потім зателефонувала лікареві.
– Подзвонила лікареві і кажу: «Я з’їла тарілку борщу». Він питає: «І що?». Кажу: «Та наче нічого, почуваюся добре». А він відповів: «От і добре, можеш тепер їсти борщ», – сміється співрозмовниця «КП» і пригадує, дуже довго дотримувалася суворої дієти і тільки за півроку почала потроху їсти страви, яких давно дуже хотілося.
Ще впродовж півроку після операції носила перуку. Волосся поступово відновлювалося і відростало, проте ходити без «зачіски» не наважувалася до моменту, поки невдало її випрала.
– Вирішила випрати перуку і зробити укладку, але невдало вийшло, я її зіпсувала. Тож довелося ходити з рідною зачіскою. Щоправда волосся на той час уже трохи відросло, – каже кропивничанка і додає, у боротьбі з хворобою її підтримало дуже багато людей і в колективі, де вона на той час працювала, і подруги, і бойові побратими чоловіка, які разом із ним в АТО переживали за її здоров’я. – Вдячна всім за підтримку і допомогу. Цей виклик, який мені довелося прийняти, навчив цінувати час і близьких. А ще зрозуміла, яка б важка хвороба не виникла, ніколи не треба втрачати оптимізму. Хвороба дала зрозуміти, що всі проблеми у житті, які ми вважаємо важливими, насправді дріб’язкові. Головне – здоров’я і його треба берегти. Вдячна всім лікарям, бо вони все зробили вчасно – і діагностику, і лікування. Вони поставили мене на ноги…
Нині жінка повністю відновилася, може їсти все, але, наголошує, в міру. Для себе взяла життєвий девіз на всі труднощі дивитися з позитивом і вірити у краще.
фото: ілюстрація
