Колишня наркоманка стала мамою в СІЗО

Життя за гратами для одних кінець, для інших – початок. В ув’язненої 26-ти річної кіровоградки Анни Чепель саме за колючим дротом з’явилося нове життя. Більше місяця тому вона народила дівчинку, а 11 лютого її похрестили. Такий обряд у стінах слідчого ізолятора проводився вперше. 


Його смерть – душевна травма
Аня потрапила до СІЗО півтора року тому. До цього жила звичайним життям. Вона працювала реалізатором на ринку, будувала сім’ю. Але так сталося, що її чоловік помер. Утім про це вона згадувати не хоче, як і взагалі про особисте життя. Розповідає неохоче, ховає погляд.

– Його смерть для мене стала душевною травмою... Мій коханий чоловік помер..., – коротко резюмує Аня, додаючи, що потім був важкий період у її житті.

У наркотиках любові не буває
З депресії молоду дівчину вивели нібито наркотики. Вона познайомилася з хлопцем, який допоміг їй урізноманітнити життя. З наркотиками вона забувала про колишнього чоловіка і ставала ближчою до нового знайомого. Каже, до нього з’явилися серйозні почуття. Зараз, коли дівчина дивиться на своє становище «тверезим» поглядом, розуміє, що громадянський шлюб був не через почуття, а через спрагу до наркотиків, яку він їй допоміг відчути.

– У наркотиках любові не буває, – тепер однозначно говорить Анна.

За грати – через наркотики
Жінка пригадує, що на голці «сиділа» півроку.

– Загалом наркотики коштували дорого, а тут можна було отримати більш-менш... Нас забрали обох, – пригадує Аня момент, який змусив її отямитися після наркотиків.

Відтоді почалося життя на виживання між Анею і її громадянським чоловіком. Кожен із них рятував свою шкуру, як міг, аби уникнути великого терміну ув’язнення. Аня в подробиці не вдається, проте із власних джерел «КП» стало відомо, що громадянський чоловік просив дівчину взяти вину на себе. Переконував, що вона вагітна, що вона жінка, тому відсидить менше…

Сьогодні Ані залишилося відсидіти ще півтора року.

– Я кололася. Але у мене ж була своя голова на плечах, – коротко каже вона, відмахуючись рукою від роздумів.

Реабілітація після наркотиків – півроку
Наркомани зі стажем відвикають від наркотиків довго. В Ані ж термін був незначний, але події, які трапилися з нею, після того, як її затримали, в одну мить змусили вивітрити все погане з голови. Фізично вона ламала себе два місяці, поки не вирішила однозначно: треба зав’язати раз і назавжди. Для моральної реабілітації їй знадобилося півроку.

– Фізично залишити наркотики було простіше, а от морально важче. Адже постійно про них думаєш, відчуваєш запах, – згадує дівчина і радіє, що все-таки вона зуміла себе пересилити і нині навіть подумки не згадує колишнє життя.

Майбутнє дитя врятувала молитва
Поставити однозначно крапку над минулим допомогло майбутнє немовля, життя якого зароджувалося в Ані. Але вагітність протікала дуже важко і боляче. Інколи дівчині доводилось у чотирьох стінах боротися із болем – фізичним і душевним, але вона була сильніша. Життя майбутньої дитини було під загрозою, тому ніхто не давав гарантій, що вона народиться живою і здоровою.

– Вагітність протікала важко, але допомагали молитви, – розповідає дівчина і зізнається: коли виникало бажання помолитися вона йшла у капличку на території СІЗО і тихо молилася за життя малюка. У тяжкі хвилини дівчина спілкувалася зі священиком, який вислуховував її біль...

У період вагітності дівчина намагалася відволіктися від поганих думок: читала книги, дивилася телевізор, готувалася до суду.

Нове життя за колючим дротом
За місяць до вагітності Аню перевели у медичну частину до спеціальної кімнати для породіль. Тут вона знаходилася до пологів. Обживалася. Коли почалися перейми, дівчину доправили народжувати до одного з міських пологових будинків.

Проте із власних джерел «КП» стало відомо, що поки уладнали всі формальні «тонкощі», Анні довелося з болем і сльозами чекати своєї черги на пологи.

– Найголовніше, що опісля все-таки дитя народилося, – пояснює вона, додаючи, що це стало можливим завдяки молитвам...

Після пологового будинку Аня повернулася знову за грати. Новонароджену назвали Вікторією.

– Це перемога. Перемога над терміном, – обґрунтовує вибір імені ув’язнена.

Нині дитя перебуває з мамою. 11 лютого Вікторію охрестили. Обряд пройшов уперше в стінах слідчого ізолятора. Тривав майже годину.

У кімнаті для породіль, як удома...
У спеціальній кімнаті, в якій знаходиться нині Аня зі своєю донечкою, ніби все є. Із меблів – два ліжка, шафа, тумбочка, кухня, душова кабінка, стіл, з побутової техніки – холодильник, пральна машинка, телевізор й інші речі, необхідні в побуті. Ліжечко, дитяча коляска, ванночка, дитячий одяг, іграшки, які складені в ряд – все це створює враження, що дитина забезпечена необхідним. За такі гарні умови ув’язнена дякує начальнику СІЗО та адміністрації, спонсорам. Каже, атмосфера замінює домашній затишок. Проте коли погляд підіймається до вікон, розумієш, що це далеко не так.

Дорога в Одеську жіночу колонію
У таких, ніби домашніх, умовах Анна зі своєю новонародженою донечкою перебуватиме не довго. Незабаром її чекає дорога в Одеську жіночу колонію. Там вона відбуватиме решту свого терміну.

– Чим раніше туди поїду, тим швидше повернуся додому… Дитина буде знаходитись окремо від мене. В яслах. Але мені дозволятимуть з нею бачитись, – з надією розповідає жінка. – Тепер мені є заради кого жити.