Повна валіза див. Майстриня Анна Ліщина дарує ляльково-подушкові емоції щастя
Вироби ручної роботи не втратять своєї актуальності і завжди знайдуться люди, які гідно їх оцінять. Сьогодні хенд-мейд набирає популярності. Для когось рукоділля – це спосіб заробітку, для когось – можливість самовиразитися. Анна Ліщина з селища Нове поєднує обидва. Жінка створила власний бренд «ValizaDyv» і майструє тепер подушки і подушечки, а ще ляльки, сумки та чимало іншого краму, який зігріває серце.
Хенд-мейдом Анна захопилася ще в дитинстві. Часом покидала це заняття, згодом знову бралася за голку. А п’ять років тому улюблена справа вкотре захопила, та так, що заради неї покинула роботу. Сьогодні Аня не шкодує про свій вибір. Вона впевнено будує плани на майбутнє – створила власний бренд, вдосконалює свою майстерність, вивчає маркетинг…
– Зараз я вдосконалюю свою майстерність у створенні ляльок, почала робити подушки, сумки. Останні півроку – займаюся створенням інтернет-магазину з розвитком у соцмережі. Цікавлюся різноманітною інформацією з маркетингу і розвиваю все це потроху, – ділиться вона. – Якось бізнесвумен Інна Чижик, яка виробляє різні текстильні речі для готелів, ресторанів, мені сказала: «Якщо ти хочеш займатися справою, то у тебе має бути назва, бренд. Звісно можна під своїм ім’ям виготовляти, але класно, коли є нейтральна назва». Думала я довго-довго. І так виникла «ValizaDyv». Не знаю, чому так. У мене стоїть три старі валізи і вони мене надихають.
Власне хобі Анни почалося з ляльок.
– Робила, щоб відволіктися, зануритися в інший світ. Створюєш ляльку – створюється емоція і з’являється радість, коли вже є результат. То такий момент, від якого кайфуєш, – зізнається вона.
Кожна лялька особлива і неповторна. Яка вийде – залежить від настрою, емоцій.
– Попередньо я собі ескізи ляльок не малюю. А якщо малюю, то дуже рідко, щоб побачити образ. Переважно вони вимальовуються самі по собі уже в процесі творчості, – пояснює співрозмовниця «КП». – Кожна лялька особлива, унікальна і неповторна. Вона ніби сама каже, якою має бути. Коли створюються очі, вона оживає. Це не просто виріб із тканини.
Дуже часто ляльки бувають схожими на людей, яких Анна навіть не знала.
– Буває, що ляльки виходять схожими на людей. Це ненароком виходить. Якось я поїхала на форум, де презентувала свою творчість і декілька ляльок були схожі на присутніх там людей. Хоча я з ними не була знайома. Так співпало, – посміхається вона і додає, для неї особисто кожна лялька улюблена і особлива.
Втім, якщо ляльки Анна створює вже багато років, то ідея шити подушки виникла зовсім нещодавно. До речі, пару подушок-олівців майстриня передала на благодійний збір і розпродаж, який «КП» організувала до Дня захисту дітей.
– Подушки-олівці вперше я пошила собі торік. Саме з них усе й почалося, – каже жінка. – Спочатку я собі думала, що це просто декор. Але згодом з’ясувалося, це не тільки гарно, а ще й зручно. Зрештою вирішила показати всім, що подушки бувають цікавими та класними.
Подушки Анна створює набагато швидше, ніж ляльки. Вдень може зшити до десятка.
– Подушки шаблонні. Намітив, розкроїв, пошив. На олівчики трошки більше часу потрібно. Хоча, якщо постаратися, то вдень до десяти штук можу пошити. Лялька – це інше. Спочатку має бути розуміння, якою вона вийде, формування образу. На неї витрачаю від трьох днів до тижня, – міркує вона.
Часом Аня настільки захоплюється творчістю, що може пропрацювати ледь не добу.
– Буває так, що можна просидіти зранку до вечора за роботою і забути, що треба поїсти чи ще щось. Все залежить від натхнення, – розповідає співрозмовниця «КП».
Та якщо раніше свої вироби Анна майструвала переважно на подарунки близьким, то зараз з’являються замовлення. А це означає, що ширшому колу може дарувати емоції.
– Коли бачиш посмішку людей, захоплення від мого виробу – це неймовірне відчуття! – зізнається вона. – Я не можу сказати, що маю багато замовлень, але роботи вистачає.
Нині майстриня вдосконалює свою техніку. Вона береться і за пошиття сумок, і за іграшки.
– Нещодавно до мене звернулася жінка з проханням зробити розвиваючу іграшку для маленької онуки. Це перший такий досвід. Мені було цікаво спробувати. Замовила кубик, де обов’язково мали бути блискавка, кишеньки, липучки, аби дитинка брала ручками, смикала і розвивалася, – ділиться Анна і радіє, що і сама, і замовниця залишилися задоволеними результатом. – Вийшов такий кубик, що й дорослим цікаво погратися. Є кишеня на блискавці, звідки виглядають міньйони, є маленькі кишені на гудзиках, в яких сидять крихітні совенята і їх можна міняти місцями. На липучках – двері, за якими котик сидить, метелики, дерева, хмаринка, які, якщо натиснути, шурхотять. Загалом, багато всього.
Зараз Анна мріє створити серію ляльок у національному одязі, або ляльки за мотивами книжок, мультфільмів чи ігор.
– Плани є, але треба виділити час і засісти, – зізнається вона. – Навесні придбала книжку з шикарними ілюстраціями – «Казки білого кролика. Картинки в розповідках» видавництва «Час майстрів». Досі я не дуже звертала увагу на малюнки в книжках. А в цій – вони просто вражаючі. Ого, думаю, можна надихатися!
Та попри шиття Анна встигає займатися й іншими справами – допомагає влаштовувати свята для дітей на селищі, подорожує, бере участь у різноманітних конкурсах, форумах і програмах.
– Мені сидіти на одному місці важко. Якщо постійно знаходитися у чотирьох стінах, можна збожеволіти. А під час спілкування з людьми, ненав’язливо, приходить натхнення. Намагаюся постійно десь чкурнути, то на якісь курси, то навчання, форуми... Допомагала влаштовувати свято для дітей на селищі, трохи волонтерством займаюся, – розповідає «КП» співрозмовниця.
А коли нарешті втомлюється, хоча таке рідко буває, Аня втікає подалі з міста – якомога ближче до природи.
– Коли потрібно просто перезавантажитися, рятує природа, – каже Анна, – йдеш у ліс чи ще кудись, і просто слухаєш шурхіт, шум усього.
фото: надані героїнею
