Аджарія. Пісня гір, зігріта сонцем

, Тетяна КОРІНЬ, «КП»

9063

Якби цю пісню послухали на іншій планеті, наші брати по розуму давно б прилетіли на Землю! А може, вони вже давно її наспівують, тільки не можуть знайти у Всесвіті планету, де живуть люди з такими голосами? Адже ще у 1970-х роках агентство NASA, почавши глобальне дослідження «Вояджер», відправило в космос серед інших мелодій грузинську пісню «Чакруло» як зразок музичних здібностей людства. Виконує її ансамбль «Ерісіоні». Якщо у вас є така можливість, знайдіть цю пісню в інтернеті та послухайте чоловічий хор. Ви ніби перенесетеся в гори, де відлунюють розкішні голоси, чаруючи справжністю. А от нам, українським журналістам, пощастило почути такий спів вживу, побувавши у найтеплішому місті чорноморського узбережжя Кавказу. Як ми й обіцяли, продовжуємо розповідь про подорож Великим Шовковим шляхом до Батумі. Власне, його частину на теплоході «Грейфсвальд» судноплавної компанії «Укрферрі» ми вже здолали («Кіровоградка» від 26 квітня ц.р.) Тепер час для гостин у Аджарії, автономній республіці у складі Грузії.

 

У Батумі мешканців приблизно стільки ж, як і в Кіровограді. Звісно, тополиний пух навесні тут не літає, а от пальм – багато. Й ставляться до цього символу півдня бережно. Є в місті чимало речей, які городяни навряд чи вже й помічають, зате мандрівника радують.
Будови. Вирізняються сміливою й оригінальною архітектурою, як от Алфавітна вежа, ресторан, що стоїть ніби дороги ногами, будинок весільних церемоній взагалі здивував – посеред парку, прозорий, він нагадував дім з майбутнього, а не офіційну установу. Усі новобудови органічно вписуються у образ старого Батумі. Настільки, що захотілося, аби й у Кіровограді стилі й віки плавно переходили з одного в інший, а не різали око «євроремонтом» та пластиком поряд із пам’яткою архітектури, що вже гірко плаче за реставрацією.
Транспорт. Досі під враженням від велосипедних стоянок. Два колеса тут виручають – місто біля моря має бути з чистим повітрям. Як ними користуватися? Купуєш пластикову картку і береш велик напрокат. Коли повертаєш, з твого «квитка» знімається певна сума. При всій повазі до моїх земляків… важко уявити, що в нас така стоянка була б цілою та неушкодженою. А хочеться, щоб і в Кіровограді велосипеди стали альтернативним засобом пересування. До речі, на зупинках громадського транспорту ми бачили електронні табло з розкладом руху. Не помилюся, якщо скажу: кіровоградці від такої чіткої організації руху теж не відмовляться!
Дива. Особлива гордість Батумі – музичні фонтани, на облаштування яких не пожаліли коштів. Мелодії та світлові картинки, що виростають з повітря, створюють піднесений настрій. Тож ми й танцювали, й фотографувалися біля них. На приморському бульварі розташовані атракціони, величезне колесо огляду та незвичайний пам’ятник. Бо в нашому уявленні – це щось кам’яне й нерухоме. Проте скульптор Тамара Квесітадзе вирішила інакше: чоловік і жінка рухаються назустріч одне одному, зливаються у поцілунку, і знову розходяться. Заворожуюче видовище! А надихнув автора на створення пам’ятника «Кохання» роман «Алі та Ніно».
Кухня. Вперше, куштуючи страву, почула легенду про її виникнення. Звісно, після цього хачапурі від Гії Агірби, а його заклад знаний у Батумі, хотілося з’їсти до останньої крихти. Не вдалося, бо велике, хоч дуже смачне! Так от, колись такий хліб для своїх чоловіків, що заробляли на життя риболовлею, пекли дружини. Тому хачапурі має форму човна, а тертий сир всередині та вбите туди яйце символізує сонце, що сходить. Значить, рибалки повернуться додому цілі та з уловом.
Дім аджарського вина запам’ятався затишком, прохолодою погребів, дегустацією. На наших очах із землі, а туди по традиції закопують посудину з молодим вином, де воно дозріває, спеціальним черпачком (хай пробачать місцеві винороби за незнання термінів!) діставали вино та частували гостей. Що вам сказати…Бокал холодного вина у спекотний день, під легеньку закуску із кількох видів сирів та фруктів…
Особливого колориту дружньому прийому серед зелених гір додавало звучання чоловічих голосів. Так, оте знамените багатоголосся, що його через віки несе ця нація.
Ботанічний сад. Створений у 1913 році, у травні святкує сотий день народження. Туристів, які хочуть побувати за містом, вабить сюди тиша, море та ландшафтно-географічний принцип, за яким спроектовано сад. У різних зонах представлені різні країни та континенти. Ми, скажімо, застали той час, коли в японському куточку цвіла сакура. Отже, дуже раджу – не пожалійте часу та грошей для подорожі у світ природи нашої планети на площі у сто гектарів. Тут можна гуляти пішки, а можна їздити на авто-паровозиках. У часи СРСР сад славився селекційною діяльністю, згодом йому, як і багатьом його «колегам», довелося пережити не кращі часи. Тепер цей затишний куточок підтримують та відроджують, розповіли нам екскурсоводи.
Що ще варто відвідати? Батумський морський порт, що набув статусу «порто-франко» наприкінці 19-го століття, а основним фактором його розвитку була нафта. Дельфінарій, ресторан «Піросмані» (так, того самого художника з пісні про мільйон троянд, а його музей знаходиться в Тбілісі), музей братів Нобелів в тому будинку, що належав цим нафтовим магнатам, які активно розвивали промисловість Кавказу. Хто б міг подумати, що Батумі та Нобелевська премія – майже «родичі».
Влада. Подбавши, аби гості побачили та почули стільки всього, приймаюча сторона влаштувала й офіційну зустріч. Арчіл Хабадзе, голова уряду Аджарії, відповідав на численні запитання журналістів, подекуди гострі, або з гумором. Йшлося і про торгівлю, і про партнерство між нашими країнами, і про галузі, які планують розвивати в республіці, і про здобутки. Зокрема, з березня тут збільшили фінансування соціальних програм, допомогу багатодітним сім’ям, одиноким матерям. Зроблені вливання і в сільське господарство – аби годувати туристів місцевими продуктами. Хоч тут високогір’я, добре ростуть ягоди, фрукти, овочі, навіть картопля. А ще – табак, чай, цитрусові. Зараз тут культивують два сорти винного винограду, а було близько двадцяти! Тож виноградники відновлюють.
Мандарини. Окремою темою розмови стали саме цитрусові, атрибут Кавказу ще з радянських часів. Чому на українському ринку їх тіснить Туреччина та Єгипет? Арчіл Хабадзе відповів, що 80 відсотків експорту цитрусових йде на український ринок. Цієї осені Аджарія сподівається на щедрий врожай сонячних фруктів, на попит та прибуток. Збільшення поставок дещо гальмував митний збір, майже зводячи нанівець вигоду від перевезення тонн цитрусових. Коли вдалося домовитися про зниження митного збору, постачати лимони й мандарини виробникам стало вигідніше, та й для покупців це на руку.
Квитки й шляхи. Дізнавшись про цікавинки Аджарії, ми запитували, як сюди дістатися? Адже про морський шлях уже знали, а як щодо повітряного сполучення? Цей напрямок обслуговують три авіакомпанії, вартість квитка різна, тож можна вибрати по своїх можливостях. У цьому сезоні відкриваються, крім звичайних, чартерні рейси до Грузії з Києва та Донецька. До Батумі можна доїхати і залізницею. А ще тут вклали солідну суму в сучасний автовокзал, а звели його турецькі фахівці. Заплановані й переговори з аеропортами Кутаїсі та Тбілісі, аби привозити пасажирів до Батумі й інших міст Аджарії. Як бачите, про те, щоб ми з вами добралися на курорт комфортно, тут турбуються. Вже на травневі свята українці активно відвідували Грузію – море тепле, ціни не кусаються, до приїжджих ставляться приязно – чому б не їхати? У перспективі є й такий проект: суднам з турецьких портів здійснювати круїзи в Україну та Грузію. Та для цього треба об’єднати інтереси трьох країн.
Піар та бюджет. Ну й куди ж без професійних питань. Нас турбувало, як тут із свободою слова, чи підтримує ЗМІ держава? Й знаєте, що почули? Що тутешні журналісти аж надто активно почали критикувати владу, вказуючи на промахи, недоробки. Раніше таке було неприпустимо…Нині тут триває реформа телебачення, шляхом приєднання аджарського віщання до першого грузинського каналу, аби знизити витрати й досягти прозорості «замовлення музики». Як зауважив Арчіл Хабадзе, тут попрацювали над статусом «четвертої влади», аби практика піару урядовців журналістами пішла в минуле. Відповідно, їм підняли й зарплати. Наші колеги, за їхніми словами, отримують до 5 тисяч ларі (один долар по курсу коштує 1,4 ларі), тож можна порівняти. До того ж уряд отримав багато листів, звернень від громадян, громадських організацій, які просили оприлюднювати інформацію щодо діяльності уряду, розподілу бюджетних коштів. Народ хоче бути в курсі, і це здорове бажання! Не буду торкатися великої політики, скажу лиш, що у Грузії дуже чекають змін у системі політичного устрою, які мають відбутися вже цієї осені. Щодо часу проголошення Незалежності, то тут наші держави – ровесниці, бо зробили це у 1991 році.
Тост за дружбу. І хоч до Грузії та Аджарії зокрема можна повертатися знову й знову, щоразу обираючи новий маршрут - культурний, історичний, релігійний, етнографічний чи винний - перш за все сюди тягне атмосфера. Оте відчуття, що ти ніби й у гостях, але…як удома. Ми повезли із собою таку порцію гостинності! Переконана, що й ви почуватиметеся тут бажаним гостем, якого зустрінуть навіть тоді, коли рейс затримується, приготують цікаву програму, смачно пригостять. І, як же без цього – піднімуть тост за довгі літа, щастя та здоров’я. І хоч наша пишуча братія намагалася не відставати в мистецтві тостування, таки першість по-чесному віддали господарям. Бо вміння виголошувати тости, що в’ються, мов виноградна лоза, у них у крові!

e-max.it: your social media marketing partner