Житель Іраку: У нас більше ста днів на рік – вихідні. Але в інший час треба працювати від сходу до заходу сонця

Аларіан Амджед Саід Махді – з Іраку. Уже сім років він живе в Україні, останнім часом – у Кіровограді, бо навчається у філії Донецького медичного університету на стоматолога. Бажання здобути престижну освіту й диплом підштовхнуло хлопця залишити мальовничий Багдад, звідки родом, і рідну країну – праматір Вавілонської вежі і одного із семи чудес світу – садів Семіраміди. Втім, Україна відкрила для нього не менше мальовничих красот і яскравих вражень. Що саме – Амджед розповів «КП».

Справжнє ім’я іракця – Амджед, але у виші всі називають його за прізвищем Аларіан. Хлопець не ображається, бо розуміє, українцям важко вимовити незвичне слово, власне, як і багатьом іноземцям на перших порах непросто засвоїти украї­нську чи російську. Нині іракець спілкується­ обома слов’янськими мовами. За сім років життя в Україні їх добре вивчив, хоча, зізнається, більше все ж говорить російською, бо і в Донецьку, де навчався кілька років, і в Кіровограді здебільшого чує саме її.

– Після закінчення школи в Багдаді я не набрав достатньої кількості балів, щоб вступити там у виш. Мої друзі, які вже навчалися в Україні, запросили їхати сюди і вступати в медичний. Так уперше в житті в сімнадцять років я опинився у вашій країні у місті Тернопіль – самому серці україномовного середовища. А за рік переїхав на навчання до Донецького медичного університету. Знаєте, у Тернополі я вивчив українську. А коли переїхав до Донецька, коли там намагався розмовляти українською, з мене сміялися. Відтак почав вивчати російську, – ділиться він.

Загалом Україна закохала іракця в себе. Каже, йому тут подобається настільки, що після навчання не проти навіть залишитися працювати. Хлопець уже встиг побувати в багатьох містах: Львові, Івано-Франківську, Києві, Одесі, Запоріжжі, Бердянську... За роки навчання добре вивчив менталітет теперішніх співвітчизників, спробував національні страви і сам навчився готувати.

– Спочатку були проб­леми з харчуванням. Я ж мусульманин і не можу їсти свинину та страви з неї. Крім того, влітку треба дотримуватися Рамадану, – пояснює Аларіан. – Але з часом пристосувався, знайшов місця, де можна поїсти і придбати необхідні продукти. З українських страв найбільше сподобався­ борщ, млинці і вареники.

Звісно ж, як і всі східні чоловіки, співрозмовник «КП» не оминув увагою українських дівчат. Визнає, вони надзвичайно гарні, проте даму свого серця ще не зустрів.

– Українки дуже гарні. Але своє кохання я ще не зустрів. Іракські чоловіки дуже ревниві, а українські дівчата для нас задемократичні. Багатьом чоловікам не подобається їхня вільна поведінка і багато уваги з боку інших чоловіків. Крім того, українки здебільшого самостійні і не вважають у родині головним чоловіка. Можливо, я б і одружився на українській дівчині, але вона має відповідати моїм запитам, – відверто розмірковує Амджед.

Хлопець каже, виріс у мусульманській країні у багатодітній сім’ї, де релігійні звичаї більше значать ніж цивільні закони. І хоча в Іраку після повалення режиму Саддама Хусейна суспільство трохи стало вільнішим, у нього почали проникати європейські норми і цінності, все ж мусульманські закони залишаються непорушними. Жінка мусить оберігати родину і виховувати дітей, а чоловік – заробляти гроші, аби утримувати всі свої сім’ї, яких тамтешні традиції дозволяють мати не одну.

– У нашій країні кожному чоловікові дозволяється­ мати кілька дружин. Одружуватися можна стільки разів, скільки дозволяють статки, аби всіх утримати. Бідні мають одну дружину, а багаті можуть мати три-чотири і більше. Дівчата можуть вийти заміж у тринадцять, а в чотирнадцять уже народити. Чоловік зобов’язений однаково ставитися до всіх своїх дружин. Якщо одній купує на подарунок золоту прикрасу, то і решті потрібно купувати. Це стосується всього – одягу, харчів, машин і навіть чоловічої уваги. Дружини між собою можуть не спілкуватися, але діти всі вважають один одного рідними братами-сестрами і зазвичай дуже дружні, – розповідає гість зі Сходу й додає, у його сім’ї дев’ятеро дітей і ще один брат по батькові від іншої дружини. Усі діти між собою дуже дружні, підтримують і допомагають один одному. Але батько, щоб утримати таке велике сімейство, дуже багато працює.

Узагалі в Іраку, каже співрозмовник «КП», аби бути заможним, треба дуже багато працювати і робити це там починають із раннього віку. Діти з 10-13 років уже працюють і допомагають­ батькам. Аларіан також працював у магазині, але багатим не став.

– З дитинства я мріяв стати лікарем, бо бачив, що люди інших професій працюють багато, але заможними не стають. Лікар в Іраку – професія престижна, добре оплачувана. Можна працювати як у державній клініці, так і відкрити приватну. У нашій країні таких дуже багато, бо там це не складно зробити. Взагалі знайти роботу і заробити грошей в Іраку можна дуже легко, якщо цього хоче Аллах, – вірить співрозмовник «КП» і додає, у його країні, на відміну від України, дуже багато вихідних. – Більше ста днів на рік у нас вихідні. Цього достатньо для відпочинку, але в інші дні треба працювати практично від сходу до заходу сонця. В Україні вихідних набагато менше. Мені найбільше подобається Новий рік і 8 Березня.

Студенту з надзвичайно спекотної країни подобається­ й українське літо.

– В Іраку влітку буває дуже спекотно до 50-60 градусів. Ваше літо лагідне, помірне, мені дуже подобається. Хоча зима не дуже привітна – холодно, порівняно з моєю країною, – порівнює Амджед.

Про своє майбутнє іракець поки говорить непевно – ще не вирішив, чи поїде додому, чи залишиться­ в Україні, а може гайне у якусь європейську державу. Поки ж дякує батькові, що той сплачує за навчання, а ще – мріє колись-таки відкрити приватну клініку.

 

Фото: Ігор Філіпенко