Люди повинні розуміти, що тварини – не іграшки і не сміття!
Керстін Стібелінг із Німеччини – 49. Дві доби жінка їхала з рідного Лангквайду, що у Баварії, до Кіровограда. Свою поїздку до ветеринарно-реабілітаційного центру вона запланувала ще взимку. Дуже хотіла не лише побачити, як волонтери опікуються тваринами-безхатьками, а й допомогти. Власними руками. Варити каші, прибирати у вольєрах, перев’язувати хворі лапи, загалом робити все, що роблять щодня ті, хто давно віддав своє серце порятунку чотирилапих.
Заради такої, на перший погляд божевільної мрії, Керстін здолала тисячі кілометрів. Причому добру частину – українським бездоріжжям. Каже, це перше, чим вразила її країна.
– У вас такі жахливі дороги! У Німеччині дороги – супер. У Польщі – 50 на 50, а в Україні – це просто жах! Я їхала і не могла набрати повідомлення на телефоні, так страшенно трусило, – прокоментувала волонтер.
Керстін пояснює, після того як у соцмережі натрапила на кіровоградську групу зоозахисників, настільки перейнялася долями бездомних собак і котів, яких рятують небайдужі містяни, що просто захворіла думкою приїхати в Україну і власноруч допомогти.
– Випадково натрапила на групу допомоги у соцмережі. Там щодня з’являлося чимало повідомлень про тварин, яких рятували. Зрештою вирішила, а чому б не поїхати до Кіровограда. Я повинна побачити, як там усе працює, – ділиться співрозмовниця «КП».
Зрештою німкеня написала волонтерці зоозахисної організації Олені Ерет, котра нині живе у Берліні. Та підтримала ідею поїздки. Розпочалася підготовка. Узимку Керстін забронювала готель, а за півроку була вже в Кіровограді.
– Я приїхала подивитися, як працює центр реабілітації тварин і вже на місці зорієнтуватися, яка саме потрібна допомога, що я можу тут зробити. Повернувшись додому, я розкажу своїм друзям, які також люблять тварин, про цей заклад. І, можливо, хтось із них захоче допомогти… Дівчатам, які щодня опікуються тваринами у центрі і при цьому ще ходять на роботу, потрібні насамперед додаткові руки. Я це побачила. Шкода, що так мало людей допомагають. Тому поки я тут, робитиму все, що в моїх силах – варитиму каші, прибиратиму у вольєрах, вичісуватиму собак і котів, робитиму перев’язки… – розповідає Керстін.
Волонтери зізнаються, гостя дійсно дуже багато працює і ця допомога надзвичайно важлива для них. Хоча сама жінка констатує, якби в добі було не 24 години, то більше часу, проводила б із тваринами.
– Сонце встає – я їду в реабілітаційний центр, сонце сідає – повертаюсь до готелю. Майже увесь час проводжу там. Мені хотілося б більше допомагати, більше приділити уваги тваринам, але не вистачає 24-х годин, – посміхається Керстін і додає, що їй подобається таке заняття. – Для когось це важка робота. А мені це подобається. Кожній тварині потрібні їжа, чиста вода, догляд, потрібна увага і ще багато-багато чого… І поки я тут, намагатимуся бути якомога кориснішою.
На батьківщині німкеня займається вирощуванням картоплі – виводить нові сорти.
– У мене є ферма, де ми вирощуємо і виводимо нові сорти картоплі. Тестуємо її, перевіряємо знову і знову. Вивчення особливостей одного сорту займає десять років! На території підприємства є теплиці, невеличкий бізнес-центр із офісами і двома лабораторіями, де з’ясовуємо, чи добра картопля у нас вийшла, – ділиться співрозмовниця «КП».
Двічі на рік Керстін має відпустку по 30 днів – одну взимку, іншу – влітку. Пояснює, теоретично могла б приїхати до Кіровограда в січні, однак на заваді погодні умови.
– Сніг, мороз… У таку погоду дуже важко їхати автобусом. Ризиковано. Можна було б літаком, але й це не найкращий варіант. Бо довелося б добиратися з Києва. А я не знаю ані української, ані російської мов. Можу спілкуватися ще англійською. Проте у вас небагато людей її знають. Вказівники всі кирилицею написані. Коли ж до когось звертаюся по допомогу, від мене шарахаються, – скаржиться волонтерка.
Окрім мовного бар’єру, Україна зустріла гостю з Німеччини справжнім українським борщем, гарною архітектурою і… купами сміття.
– Мене дуже засмутило те, що у вас так багато сміття. Це проблема. Велика проблема! Люди купують воду, а пляшки потім викидають просто так, на вулиці, навіть не у смітник. У нас такого немає. Порожні пляшки німці здають і отримують за кожну 25 євроцентів. 4 пляшки – це вже один євро! – зітхає жінка.
Але не дивлячись на такі «особливості», Керстін сподобалася країна в цілому і місто зокрема.
– Мені подобається все: архітектура – є старі будинки, дуже гарні, є й сучасні, як у нас... Ще мені сподобалося, коли в’їжджаєш у якийсь населений пункт, стоїть вказівник із назвою, коли виїжджаєш – він же, але із перекресленою назвою. Для вас це звично, а для нас це нове. Мені це сподобалося. Так орієнтуєшся краще. Бачиш, що вже виїхав зі Львова, Вінниці... – ділиться з «КП» співрозмовниця.
Як і багато інших закордонних гостей, німкеня закохалася в українську кухню – борщ, вареники, навіть салати… Єдине, що категорично більше не куштуватиме – квас.
– О, борщ! М-м-м... Вареники… Це все дуже смачно. Я обожнюю українську їжу. Подобається салат із капусти, огірків і помідорів. Не сподобався – квас. Бр-р! Хоулі-моулі! Як це можна пити?! Я куштувала його двічі. Жіночка запропонувала домашній. Розповідала: «О, я пам’ятаю ще з дитинства, як бабуся його робила, це смачно». Думаю, ну гаразд, якщо їй так подобається, це не може бути несмачно. Я скуштувала. Бр-р! А вони п’ють – одну, дві-три склянки. Ще раз мені у Кіровограді пропонували. Але я подивилася на колір, понюхала, кажу – ні, не буду. Це ж квас! – посміхається Керстін.
Під враженнями від країни, жінка не забуває основної мети своєї поїздки – допомога тваринам-безхатькам. Каже, за цей час, що в Кіровограді, надивилася і наслухалася всякого. Німкеня вражена жорстокістю людей, їхньою байдужістю.
– У Німеччині тварини-безхатьки – це швидше виняток, аніж правило. Я не розумію таких людей. Для мене мої четверо котів – сім’я, вони як діти! Ну як можна викинути дитину, як? – обурюється Керстін і розповідає про притулки у своїй країні. – Є у нас доволі великий притулок, де живуть не лише собаки чи кішки – різні тварини, наприклад, олені або ж навіть мавпи! Там дбають про них до скону. У тварин просторі чисті бокси. Усе дуже охайно і гарно. Щороку на Різдво зірки беруть участь у благодійній акції. Влаштовують різні шоу, знімають на відео тварин, яким потрібна домівка, загалом рекламують їх, як можуть. А ще проводять ярмарки. Це дуже добрий досвід!
Жінка настільки любить тварин, що своїм чотирьом кішкам виділила окрему кімнату. До речі, одного з вусатих Керстін назвала на честь Гагаріна – Юрій.
– Кішки можуть ходити по квартирі всюди, де хочуть. Але для них є окрема кімната, де вони граються, відпочивають, – пояснює співрозмовниця «КП» і додає, кожна тварина заслуговує на щасливе життя, на те, щоб її любили. – Люди повинні зрозуміти, що тварини – не іграшки, не сміття. Це як дитина, до якої потрібно ставитися з любов’ю і турботою. Рідних дітей ніхто на вулицю не викидає! Не прив’язує у лісі до дерева, не прирікає на страшну смерть. Також люди мають усвідомити, що для зменшення популяції, бездомних котів і собак потрібно стерилізувати. Я дуже хочу, щоб люди змінили своє мислення, своє ставлення до тварин. Щоб вони підтримували волонтерів і не лише матеріально – добре, якби приїздили до центру, допомагали доглядати утриманців. Це дуже важливо.
фото: Олена Сідорова
переклад: Ірина Царенко й Анна Бура
