Сталкер: Фотографія сьогодні перейшла на побутовий рівень, це просто заробляння грошей… Мені ж потрібен момент, коли людина щось випромінює

, Наталка Маринець

9551Максимові Власенку з Кіровограда – 42. Він відомий у місті фотограф під псевдонімом «Сталкер». Але ті, хто потрапляв у його об’єктив, при згадці майстра кажуть – не такий, як усі, некомерціалізований. У його світлинах ціла філософія, він бачить перед собою насамперед душу, а вже потім людину. Як Максим став провідником у потойбіччя спочатку плівки, а потім цифри, – він розповів «КП».

Фотограф – це перша робота Максима. Однак пропрацював ним він лише два роки. Почалися непрості дев’яності, коли співвітчизники більше думали не як вдало вийти на світлині, а як узагалі вижити.

– Фотографи стали нікому не потрібними. Час такий. Люди думали не про фотографії, а про щось більш приземлене, більш практичне. Думали про те, як вижити, – пригадує співрозмовник «КП».

Той час змусив Максима переналаштуватися. Здобув другу освіту – економічну. Маючи на руках диплом, працював і бухгалтером, і власну веломайстерню відкривав, і, навіть, на ринку торгував…

Однак час минав, а він все одно тяжів до фотографії. Тому після десятирічної перерви повернувся до улюбленої справи і навіть очолив спілку фотохудожників області.

– Коли вдруге взявся за фотографію, обрав псевдонім «Сталкер». У місті більшість мене знає саме за ним. У братів Стругацьких є повість «Пікнік на узбіччі». Там були сталкери – провідники в невідоме. Нічого спільного з комп’ютерною грою у мене немає. Це гра-стрілялка, – розповідає Максим. – У багатьох людей асоціації були саме з нею, коли чули мій псевдонім. О, це ж – та-та-та-та, вибух, постріл... Я кажу – ні! Це як у братів Стругацьких, там зовсім інша ідея...

Час цифрової фотографії відкрив більше можливостей для роботи. Максим каже, фотографував багато і в різних напрямках.

– Знімав і моду, і просто сімейні фотозйомки робив, і весілля, і ювелірні вироби... Років п’ять фотографував картини для аукціонів: із фотографій робили великі каталоги, які роздавали учасникам аукціону, а потім розпочиналися багаті торги. Я можу знімати все. Єдине, що не люблю – архітектуру. Вона мене не вражає, – зауважує Сталкер.

 

95529553


Найбільше Власенко любить фотографувати так, як це не робить ніхто, – за допомогою світлин відкривати людей, показувати їхні емоції.

 
– Фотографія сьогодні перейшла на побутовий рівень, це просто заробляння грошей. А мені «просто заробляти гроші» не цікаво. Я людина волелюбна, десь лінива. Мені треба так: маю настрій – працюю, а як ні – то й ні. Найбільше подобаються люди і їхні емоції. Як із них виходить щось і ось це «щось» потрібно закарбувати. Це дуже тонкий момент. Він триває лише мить. Коли людина чимось надихає, щось випромінює. І ти так – клац і спіймав, – зізнається Максим.

Чоловік пояснює, аби зробити таку фотографію, обов’язково має налаш­туватися на одну хвилю з об’єктом.

– Я можу відчувати людей, проникати в них, щось говорити, розслабляти їх розмовами, даю їм посил на те, щоб вони відкрилися…­ Якщо по-розумному сказати, налаштовуюся на вібрації людини, на її звучання і починаю звучати з нею в одному діапазоні. Тоді я відчуваю щось її особисте – переживання, емоції. Коли людина відкрита, не скована, то вже не думає, що її фотографують, показує, якою є насправді – сміх, сльози, задумливість… Людям подобаються такі світлини, хоча їх мало хто замовляє, і то лише для себе, максимум аби показати найближчим. Зазвичай кажуть, що хочуть саме такі, але насправді бажають відповідати образу, який собі вже придумали. Багато хто нині живе не по-справжньому, а за певними стереотипами, – ділиться своєю філософією Сталкер.

 

95549555

 
У житті, як і в фотографії, Максим обрав шлях пізнання. Йому хочеться відкривати щось нове, цікавитися тим, до чого іншим немає діла.

– Основне заняття – це пізнання себе іншого. Отримавши новий досвід, можна розвиватися більше і в фотографії. Я людина творча, в постійному пошуку. Буває, раз – трапляється якесь таке... духовне пробудження, і розумієш, що є дещо більше, ніж робота, поїсти, – зізнається чоловік.

Максим зауважує, багатьох влаштовує теперішня буденність життя, а хтось, як і він, шукає підводні камені розуміння сенсу і відповіді на питання «Хто я? Яке моє призначення?».

– У кожного ці питання виникають у різний час. У деяких узагалі не виникають.­ Когось влаштовує – поїв, поспав… якісь прості фізіологічні потреби. А коли виникають питання і приходить така фаза розвитку, починаєш шукати щось невідоме. У нау­ковій роботі – це нові дані, хтось інший – у подорожі відправляється досліджувати невідоме. Так і в мене у фотографії, й у житті загалом. Я зрозумів дуже багато, – каже Максим.

Наразі співрозмовник «КП» – знову на порозі нових пошуків себе.

– Зараз я стою на сходинці перед вибором, що для мене краще, куди мені краще розвиватися і поки що я не бачу відповіді. Я знаю, що можу спілкуватися з людьми. Це проявлялося і в фотографії. Часто люди приходили не тільки фотографуватися, а й просто поговорити, спілкувалися легко, а ще й потім фотографія щира виходила. Мені це подобається, але цього вже замало. Я це пізнав, – пояснює Сталкер. – Мені хочеться пірнути у щось невідоме, створити, відкрити щось нове… Але що?! Нового у цей світ нічого не принесеш, усе вже є. Потрібно відшукати те, від чого горітиме вогонь всередині і ти рухатимешся далі.

 

9556

 

фото: Олена Карпенко та з соцмережі

e-max.it: your social media marketing partner