Олена ГУРЕНКО: «У нас було всього чотири аудиторії, в одній із них - у підвальчику - я викладала історію мистецтв…»

, Олена НЕСЕН, "КП"

1332

Кіровоградська дитяча художня школа святкує особливий день – минуло цілих півстоліття, як за її поріг вийшли перші випускники. З того часу заклад закінчили сотні дівчаток та хлопчиків, чимало з яких стали професійними художниками і пов’язали власне життя з мистецтвом. Майже кожного свого учня пам’ятає викладач історії мистецтв Олена Гуренко. Вона вже 50 років працює у школі! Тож знає про неї і випускників, напевно, більше, ніж будь-хто інший.


Олена Гуренко розповідає, що захоплювалася мистецтвом ще з юнацьких років. Завжди цікавилася малюнком, живописом, читала багато книг і сама любила малювати – так, для себе. Тому не дивно, що паралельно з навчанням у кіровоградському педагогічному виші вона здобувала освіту ще й у московському. Там в університеті імені Крупської освоювала живопис.
Каже: коли закінчила філфак, ноги самі привели в дитячу художню школу. Відтоді ось уже 50 років поспіль навчає молодь історії мистецтв.
- Тоді школа була маленька, під неї орендували приміщення в бібліотеці Гайдара. У нас було всього чотири аудиторії, в одній із них - у підвальчику - я викладала історію мистецтв і скульптуру, - пригадує Олена Гуренко. - У класі стояв величезний тенісний стіл, навколо нього - стільці, а на стіні висів екран. І ось за допомогою апарату «Етюд» я показувала учням слайди. У мене їх було дуже багато – свого часу поїздила Україною, Кавказом, Прибалтикою… Всю молодість подорожувала художніми центрами і завжди привозила листівки та слайди, щоб потім показати їх дітям. До цих пір у мене збереглася величезна колекція цього ілюстративного матеріалу. Бувало, переглядали цілі фільми з історії мистецтв. Тож підвал навіть дуже підходив для наших занять.
Спостерігаючи за своїми учнями упродовж півстоліття, педагог не без жалю визнає, що спад дисципліни, відповідальності, працьовитості, а, головним чином, захоплення мистецтвом, таки відбувся.
- Порівняно з теперішньою кількістю, учнів художньої школи раніше було в три рази менше. Але то були настільки яскраві, цікаві особистості! Я дуже любила з ними працювати. Особливо добре пам’ятаю свій перший випуск, пам’ятаю їхні характери, те, як вони відповідали на уроках. Вони вчилися з великим задоволенням і не пропускали занять. Багато хто стали професійними художниками, режисерами, декораторами, - згадує Олена Гуренко. - Зараз, що дуже прикро, настільки захоплених учнів украй мало, в основному дітей до школи приводять батьки. Більша частина учиться для себе, не плануючи в майбутньому пов’язати своє життя з мистецтвом. У нинішньої молоді є талант, але немає тієї працьовитості, посидючості, цілеспрямованості, яка була у попередніх поколінь.
Про свій колектив жінка розповідає з особливою теплотою. Говорить, коли опинилася в оточенні художників, відразу відчула, що тільки живе спілкування з ними допоможе по-справжньому зрозуміти мистецтво.
- Я вважаю себе щасливою людиною, бо все життя пропрацювала серед людей, у яких дійсно високий духовний рівень. Я дуже багато чому навчилася у своїх колег, за що їм безмежно вдячна, - зізнається вона.
Вже понад 20 років кіровоградська «художка» має свою будівлю і по крупицях зібрану власну матеріальну базу.
- Колишній директор школи Леонід Бондар тягнув сюди все, що можна було - табуретки, стільці, столи, шафи, малювальні дошки. Де що списувалося, він завжди приносив до школи. Вона і зараз живе надбаннями тих років, - із сумом констатує вчителька.
Кілька років тому викладачі школи брали участь у всеукраїнському конкурсі з розробки навчальних програм для дитячих художніх шкіл. Авторська програма Олени Гуренко з викладання історії мистецтв зайняла друге місце, а розробка вчителя скульптури - третє. Саме завдяки цьому, каже Олена Андріївна, Кіровоградська художня школа має право називатися авторською, чим вона дуже пишається. Викладачка сподівається, що ці програми хоч коли-небудь будуть опубліковані, як і словник термінів з мистецтва для дитячих художніх шкіл, який вона сама розробила.
Та незважаючи на те, що школа сьогодні тільки готується до ремонту – уперше за багато років і завдяки голові ОДА, на те, що матеріальна база зношена, що теперішні учні не захоплені мистецтвом так, як ті, що навчалися двадцять, десять років тому, Олена Гуренко зізнається, що інтерес до роботи у неї не згас. Як і раніше, говорить вона, хочеться нести світле і добре в юні душі.
- Я люблю свою роботу, це - справа мого життя. Улюблена школа, чудовий колектив, талановиті учні, вдячні випускники - що ще потрібно? – запитує вона.

e-max.it: your social media marketing partner