Кіровоградський школяр видав кишенькову книжечку, щоб підтримати воїнів АТО
Безліч людей надають різноманітну підтримку нашим бійцям, які боронять схід України. Кіровоградський школяр Денис Бірзул свою допомогу визначив словом. Його вірші, написані у звичайних листах і відправлені на схід, підняли дух не одного захисника, укріпили їхню віру в те, що вчинили правильно, ставши на захист своєї землі. Отримавши чимало вдячних відгуків від вояків, учень дев’ятого класу школи №31 вирішив зібрати свої вірші у збірку «Якби в мене були крила». Книжечка, яка побачила світ у кіровоградському видавництві «Імекс», – найменшого, кишенькового формату. Сьогодні увесь тираж, а це тисяча примірників, Денис Бірзул передав нашим воякам на передову.– Книжку можна покласти в кишеню, аби була ближче до серця. Своїми віршами хотів підтримати бойовий дух кожного воїна, щоб вони пам’ятали, що ми чекаємо їх живими і віримо у перемогу, – каже Денис Бірзул.
Хлопець розповідає, поетичний талант відкрив у себе випадково. Якось у другому класі його товариш написав віршика і похвалився Денису.
– Насправді той вірш вийшов не дуже вдалий і я його переписав. Мій варіант усім сподобався. З того часу почав писати вірші, – пригадує хлопець, і скромно зауважує, що то були дитячі поезії, не надто серйозні і складні. Більш осмислені теми прийшли до нього після історичних змін в Україні – Майдану, бойових дій на сході. Але звернутися до бійців АТО Дениса підштовхнув конкретний випадок.
– Якось ми з мамою проходили біля кінотеатру «Зоряний» і побачили велике фото Андрія Шершня, який загинув в АТО. Мої батьки його знали особисто. Мама почала плакати. Мене тоді це настільки вразило! А потім нам стало відомо, що татів товариш військовий офіцер потрапив у полон. Тоді я написав вірш «Солдат» і маленького листа, у якому сказав, що мрію подивитися йому в очі і сказати, що я ним пишаюся, – ділиться Денис.
Школяр вірив, що його лист потрапить адресатові, проте не знав, що ця історія матиме несподіване вражаюче продовження.
– Дізналася, що на схід збираються їхати знайомі волонтери і там зустрінуться з полоненим офіцером. Я передала йому синового листа, аби хоч таким чином підтримати його дух. А наступного дня сталося диво, його відпустили з полону, – розповідає продовження історії мама Дениса – Наталя і додає, згодом цей військовий зателефонував їй і сказав, наскільки цей маленький лист і вірш стали для нього важливими. Повернувшись додому, військовий прийшов у школу, де навчається Денис, аби подякувати за слова, які рятують життя. Це така важлива підтримка, якої чекають наші бійці на передовій і особливо ті, хто опинився в полоні. Для Дениса ця зустріч виявилася несподіваною і дуже хвилюючою.
Згодом у колі друзів кіровоградського школяра з’явилося багато волонтерів, військових, які читали його вірші. Хлопець почув чимало історій від дітей, чиї батьки брали участь в АТО. Все це трансформувалося у патріотичні поезії. Він надсилав їх на схід нашим військовим, неодноразово читав на різноманітних заходах і зустрічах, куди його часто запрошують. Торік Денис видав першу збірочку «А війну розітру в долоньці». До неї увійшло з півтора десятка дитячих віршів. А днями світ побачила уже серйозна доросла книжка «Якби в мене були крила». Денис Бірзул каже, ідея видати саме кишенькову книжку і передати її нашим військовим на схід належить директору школи Тетяні Тиханській.
– Коли почалося АТО, наші діти постійно передавали на схід малюнки, листи, в школі часто відбувалися зустрічі з воїнами, які повернулися звідти. На одній із таких Денис прочитав свого вірша, його помітили, зацікавилися і згодом побачили, яку він пише гарну поезію. Вона настільки пронизлива, глибока, що інколи не віриться, що вірші написала дитина, – коментує Тетяна Тиханська.
За кілька років, поки йде війна на сході, у школяра назбиралося стільки віршів, що вистачило на книжку, каже педагог і зазначає, вирішили видати друком у такому форматі, щоб можна було покласти в кишеню, і передати її нашим воїнам на схід. Там вона точно знайде свого читача.
– Коли я побачила, як Наталя Бірзул підтримує свого сина, запропонувала видати книжку кишенькового формату. Об’єднали наші зусилля, Наталка взяла на себе пошук видавця, а я – пошук спонсорів, і нам усе вдалося. Книжка – це такий гарний результат нашої енергетики. Денис хотів допомогти нашим воїнам, а ми з його мамою – йому, – радіє успіху учня директор навчального закладу.
– Із шостим форматом, або як його називають кишеньковий, визначилися одразу, бо розуміли для кого Денис Бірзул писав вірші і куди поїде це видання. Книжка адресована воїнам АТО, – говорить директор видавництва «Імекс» Тамара Самиляк. – Скажу вам, видрукувати книжку такого маленького формату технологічно значно складніше, ніж звичного. Але народження такого видання завжди радує. Вдячна людям, які підтримали талановитого школяра і допомогли збірці побачити світ.
Тим часом у школі вирішили зробити не просто презентацію кишенькової книжечки, а цілий творчий авторський захід, де вірші читатимуть сам Денис і його друзі. Прямо з цього заходу увесь тираж передадуть волонтерам, які доставлять книжку військовим на схід.
Юний поет не вихваляється своїми досягненнями, хоч і має їх чимало. Хлопець навчається у Малій академії наук, здобув багато нагород за участь у різних конкурсах. Але своє майбутнє мріє пов’язати з військовою службою.
– Хочу бути офіцером. Я вже визначився з майбутньою професією, – твердо заявляє Денис Бірзул.
Настане мир.
Я вірю: він настане!
Засяє ясно сонце навкруги.
Ті дні війни, що Україну
не минали,
Залишаться у спогадах моїх.
Багато літ були ми
брат за брата,
Не думали,
що прийде в дім війна.
Сьогодні вороги прийшли вбивати
Бійців, що захищають
нас від зла.
А юні хлопці, зовсім юні хлопці,
На схід ідуть. А знаєте, чому?
Щоб захистити нас від тої люті,
Якою ви наповнили війну.
Ніколи ми ні з ким не воювали,
Ніколи не робили людям зла.
Коли ж прийшла війна,
то ми повстали,
Хлопчиська юні,
стали як броня.
Настане мир.
Я вірю: він настане!
Розвіє вітер полум’я війни,
Як прадід воював,
про це я знаю,
За що він воював, він розумів.
А хлопці, зовсім юні хлопці,
На схід ідуть. А знаєте, чому?
Вони дивились ворогові в очі
І мріяли про мир і про сім’ю.
Не дали вороги, на жаль,
не дали
Цим хлопцям молодим
створить сім’ю,
Що з того,
що героями їх звали,
Як гордість нації
зів’яла в полину...
Фото: із сімейного архіву
