У сім років Назарчик вперше сказав «мама». Історія жінки неймовірної сили і її любові до сина, яка творить дива!
Надії Володько з Богданівки Знам’янського району 41 рік. Майже сім років жінка носить сина на руках. У хлопчика найважча група інвалідності – І-А. Він не розмовляє, не ходить, погано бачить… Однак вона не падає духом і сподівається на краще.– Назарчику влітку буде сім. Він у мене чудовий хлопчик, розумник, справжній чоловік, – з любов’ю розповідає про сина Надія Володько.
Хлопчик дійсно особлива дитина від народження – він не ходить і не розмовляє.
– Лікарська помилка під час пологів, – пояснює «КП» Надія. – У Назарчика була асфіксія, внаслідок чого почалося відмирання тканин головного мозку. Потім йому поставили діагноз ДЦП. Пластичний тетрапарез і затримка розумового розвитку, судорожний синдром, прихована епілепсія…
Жінка виховує сина самотужки. Після п’яти років спільного життя, чоловік покинув Надію.
– Я сама виховую сина. З татом Назара ми розійшлися сім років тому, коли я була ще вагітна. Але я не хочу зачіпати цю історію. Так потрібно було… – зізнається співрозмовниця «КП» і зовсім не звинувачує чоловіка у тому, що він їх покинув. Каже, вдячна хоча б за те, що подарував сина. – Він непогана людина. Просто виявися не готовим до таких випробувань. Він узагалі був категорично проти пологів. А я дуже хотіла дитину. Коли народила і виявилося, що у Назара проблеми зі здоров’ям, він узагалі перестав зі мною спілкуватися і зник із нашого життя.
Ось так майже сім років жінка ледь не щодня у лікарнях. Але попри все вона не скаржиться на долю. Радіє, що син живий.
– Шість років жодних зрушень – Назар не ходить, не повзає, не сидить, не розмовляє, із зором проблеми... Важко звичайно, але, зізнаюся, я щаслива мама! Бо все ж таки син живе і радує, на перший погляд маленькими, але насправді дуже значними досягненнями, – каже Надія.
Жінка визнає, життя мам особливих дітей дуже одноманітне, проте вона робить усе, що в її силах, аби син не лише отримував необхідну реабілітацію, а й розвивався.
Назарчик дуже любить музику. Навіть лежачи намагається танцювати.
– Купую йому музичні іграшки, щоб він і слухав, і натискав кнопочки, пальчиками працював... Пісні співаю. Дуже любить танцювати. Музику ми слухаємо цілодобово. Він лежачи умудряється танцювати, махає руками, підморгує – це у нас танці такі.
Кілька днів тому Назарчик навчився говорити. Перше слово – «мама». Надія безмежно радіє і сподівається, що скоро будуть і нові досягнення сина.
– Буквально кілька днів тому навчився казати «мама»! У лікарні робили уколи він навіть не кричав, не плакав, тільки обійняв мене міцно і сказав – «ма-ма»! – ділиться радістю Надія. – Останнім часом кожен день помічаю щось нове. Мами здорових дітей такого б і не помітили. Але мами особливих діток… Для нас кожен новий рух – досягнення, гідне медалі. Тепер сподіваюся, син стане на ноги. Дуже мрію про це, мені кожну ніч сниться, як він іде.
Хвалять хлопчика за успіхи й лікарі. І дивуються, що нарешті є позитивні зрушення у розвитку Назарчика.
– Сама бачу, що розвивається і лікарі його хвалять. Вони здивовані, що шість років не було ніяких особливих змін і раптом такий прогрес. Він уже намагається сидіти, починає плечі підіймати. Я йому допомагаю і він так хвилин десять сидить. Ще кілька днів тому він тільки-тільки починав вимовляти «мама», а вже на лікаря сказав «тьотя» – це великий прогрес. Лікарі призначили ще лікування і сподіваються, що він стане на ноги, а я не сподіваюся – я впевнена. Він у мене справжній борець! – гордо заявляє Надія.
