Журналіст «КП» врятувала поранену собаку

У новорічні свята завжди чекаєш дива. Коли воно стається, відчуваєш себе найщасливішою людиною. Однак набагато приємніше дарувати диво комусь, як це зробила наш журналіст Олена Несен.
Ні, вона не винесла на руках дитину з палаючого будинку, не витягла потопаючого з води... Просто її погляд зустрівся з благанням в очах тяжко пораненої тварини. Це був німий крик собачої душі про допомогу, на який Олена відреагувала миттєво.

Трапилося це напередодні новорічних свят. Недільного вечора дівчина пішла провідати бабусю. За якийсь час вона вийшла на вулицю погодувати тамтешніх кішок, де і побачила кульгаву собаку. Лапа у неї трималася фактично на волосинці.

– Коли я придивилась до неї поближче, побачила, що її лапа сильно поранена, видно було кістки. Зрозуміло, самостійно я б їй допомогти не змогла. Я попросила приїхати брата, аби він упіймав собачку і відніс її до ветеринара. На щастя, поблизу був ветеринарний кабінет і лікаря ми застали на місці. Він оглянув тварину і сказав: «Нічого хорошого тут не буде». Додав, що лапу врятувати однозначно не вдасться, а операція коштуватиме півтисячі гривень. Втім, навіть якщо її зробити – гарантій жодних, – розповідає наш журналіст.

Олена – за натурою дівчина стримана, але тут, як кажуть, прорвало. Вона не стримувала сліз. Засмучено, вибігла на вулицю. Слідом за нею пішов лікар. Закурив.

За хвилину каже: «Я бачу, як ви засмучені, знаю, що собака не ваша. Вперше і востаннє за історію своєї клініки я зроблю операцію безкоштовно». – Чого-чого, а такого я не очікувала! Знаючи, що деякі кіровоградські ветеринари залишаються байдужими до кішки, що помирає у них під кабінетом, я була вражена словами цього лікаря, – зізнається Олена.

Ветеринар Геннадій обіцянку виконав. Собаку врятував. Олена з братом принесли її додому, чітко виконуючи інструкції лікаря по догляду за прооперованою твариною. Перш за все зробили комір, щоб вона не зачепила швів і не пошкодила рану. Олена доглядала за твариною,  як за дитиною. Годувала з ложечки, бо та була дуже слабкою. Потім почали з братом радитися, як назвати врятованого чорного кудлатика.

– Брат хотів назвати її Тяпою, але я жартома відмовила: «Сам ти Тяпа!». І охрестила її Джессі. Я годувала її шість разів на день, а брат виводив на прогулянку, – ділиться журналістка.

Здавалось, процес одужання проходив успішно. Як раптом у тварини почали розходитися шви. Сталося це у перший день нового року. Звісно, жоден із лікарів-ветеринарів 1-го січня не працював. На дзвінки Олени усі її знайомі рятівники життів тварин не відповідали. На щастя, допоміг інтернет  – вдалося зв’язатися з кіровоградським ветеринаром Сергієм Корнієнком. Він призначив необхідні антибіотики. І вже за кілька днів Джессі знову почала одужувати. Проте за якийсь час вночі у тварини почалася кровотеча. І знову був вихідний.

– Тоді по-справжньому стало страшно. Жоден ветлікар не відповідав на дзвінки, а самотужки з братом ми нічого не могли вдіяти. Усі поради, які підказав інтернет, не допомагали зупинити кровотечу. Ми розуміли, якщо швидко не зупинити стрімку втрату крові, наслідки можуть бути летальними…Брат тримає руками рану, а я в паніці шукаю у соцмережах хоча б якогось ветеринара, який не спить о першій годині ночі. На щастя, знайшла київського фахівця. Вона порадила, який укол необхідно зробити. Однак прогнози дала невтішні. Про це ми намагались не думати. Стрімголов побігли шукати цілодобову аптеку. Ліки подіяли не відразу. Однак, дякуючи Богу, кровотеча припинилась, – пригадує Олена і додає, що біля хворої собаки просиділа разом із братом аж до світанку, а вранці повезли до ветлікара.

Журналіст розповідає, що шви довелося накладати повторно. Однак, зараз Джессі чудово почувається. Судячи із зубів, їй не більше двох років. Апетит – більш ніж гарний, а на прогулянках вона бігає з надзвичайною жвавістю. Олена зізнається, що навіть  не думала, що на трьох лапах можна так ганяти.

– Мені немає чого відповісти на жалісливі коментарі сусідів чи перехожих «Ой, яка бідна собачка!». Дивлячись на неї, я не вважаю її неповноцінною. І вона теж, – каже вона.

Після пережитого Олена навіть боялася думати, що могло статися із Джессі тієї передноворічної ночі. Швидше за все, тварина потрапила б під колеса автівки. А судячи із її поведінки, вона домашня: на шиї червоний нашийник, немає бліх, навчена до прогулянок та активно реагує на дзвінок у двері, та й взагалі слухняна і вихована. До цього часу Олена намагається розшукати господарів Джессі, однак розуміє, що це марно.

– Я не хотіла розповідати цю маленьку історію, тому що не вважаю її особливою, а себе – героєм. Волонтери організації «Бім» кожного дня рятують від смерті та голоду вуличних тварин. Ось вони – подвижники. А я просто мусила їй допомогти, – зізнається наш журналіст і додає, що не вірить у випадковості. – Упевнена, ця собачка мені зустрілася неспроста. Тієї неділі перед Новим роком я не випадково прийшла до бабусі, щось мені підказувало: йди саме сьогодні, одягайся і йди просто зараз! Невипадково я вийшла у двір саме у той момент, коли туди забігла поранена бідолаха і так подивилася мені в очі, що неможливо було її залишити напризволяще.