Стюардеса має бути актрисою. Кіровоградка розповіла секрети роботи бортпровідниці

Ольга Боричко – 25-річна дівчина з обласного центру, яка за останніх півтора року встигла побувати у 35 країнах і переїхати працювати в Дубай. А все завдяки роботі, про яку багато хто мріє, але боїться себе в ній спробувати. Вона – стюардеса в одній із престижних авіакомпаній світу. Дівчина розповіла «КП», як їй вдалося пройти відбір, що категорично заборонено робити бортпровіднику на робочому місці, чи дійсно літати – це романтика, і чому насправді у пілотів закохуються не всі…

– Олю, робота стюардеси – це перша, чи до цього вже десь працювала?

Ольга: Це не перша моя робота. До того, як стати борт­провідником, працювала в компанії менеджером із організації пасажирських перевезень. До того, закінчила льотну академію. Взагалі, обирала собі професію, пов’язану саме з авіацією. Тягнуло мене в небо. Не можу сказати, що мріяла бути стюардесою, але літати, працювати з літаками і пасажирами – так. Люблю цю справу... Коли відкриваються двері аеропорту – ти потрапляєш у зовсім інший світ. Хтось кудись поспішає, когось зустрічають родичі. Сльози, радість, кульки, квіти… Ця атмосфера – шикарна!

– Як вдалося отримати роботу стюардеси?

Ольга: Знайомі порадили компанію. Зайшла на офіційний сайт, подала онлайн-заявку. Після цього чекала запрошення на співбесіду в Києві. Далі проходила психологічне інтерв’ю. На ньому ставлять такі запитання, які просто заганяють у глухий кут. Наприклад, чим відрізняється трактор від помідора? Фішка в тому, що треба відповідати те, що перше спадає на думку. Далі проходила медичний огляд – обов’язково перевіряли щитоподібну залозу, вени, тиск. Відправляла по електронці навіть 3D-УЗД зубів – це треба елементарно, щоб вас могли ідентифікувати, бо після падіння літака зуби – це єдине, що може залишитися.

Узагалі відбір тривав близько місяця. Після того, як на електрон­ну пошту прийшов лист, що мене беруть, чекала візу і запрошення на роботу. У Дубаї пройшла англомовний шеститижневий тренінг, де нас учили всьому – від того, як перебинтувати палець до того, як прийняти пологи.

– Які критерії відбору? На що звертали насамперед увагу?

Ольга: Насправді чітких критеріїв відбору, скоріше, немає, бо дівчата у нас працюють із різною комплекцією. Єдине, треба мати приємну зовнішність і такий зріст, аби дотягнутися до полиць із багажем. Найголов­ніша вимога – знання англійської мови. Навіть вища освіта необов’язкова. Також звертають­ увагу, щоб не було шрамів, татуювань, родимих плям на видимих місцях, брекетів на зубах. Якщо якісь травми дівчина отримає в процесі роботи – її можуть відправити на пластику за рахунок компанії.

– Ти пам’ятаєш свій перший рейс? Яким він був?

Ольга: Це був рейс у Саудівську Аравію. Коли розумієш, що ти, такий «зелений», несеш відповідальність за людей, дуже страшно стає. І при цьому ще й треба посміхатися, не показувати людям, що ти новачок.

– Як стюардеси збираються на роботу? Є особливі ритуали?

Ольга: Головне не забути пакет документів, який готується на кожен рейс, – паспорт, ліцензія, допуск до польоту, бейдж компанії, особистий бейдж. Останній пункт у чек-листі – посмішка. Макіяж, зачіска (гулька внизу), манікюр – прозорий лак або френч. Обов’язково має бути годинник, аби звіряти час із усім екіпажем, бо інколи в авіації навіть 20 секунд відіграють велику роль. Блокнот, ручка. Начищені туфлі. Форму нам перуть і прасують у хімчистці. Головне – здати і забрати. Не дозволяється брати із собою гострі предмети, навіть шпильку на удачу. Коли летимо в холодну країну – беремо валізу з теплими речами. Інколи буває відправляємося в Австралію, де тепло, а далі – в Німеччину, де мінус п’ять. Перед рейсом в аеропорту проходимо брифінг.

– Зі скількох людей складається екіпаж?

Ольга: У нас набирається команда залежно від типу літака. Я літаю на п’яти різних. Найбільший літак, на якому працюю, – «Боїнг 777». Там 350 посадкових місць в економ-класі, плюс ще 20 – у бізнес-класі. Всього 370 пасажирів. На цей літак заходить десь 13 чоловік команди і два пілоти. Набирається приблизно порівну дівчат і хлопців. Взагалі розрахунок іде 50 пасажирів на одного бортпровідника.

– У яких країнах ти вже була?

Ольга: Літаю багато куди – Індія, Бангладеш, Німеччина, Італія, Греція, Туреччина, Арабські Емірати, Грузія, Америка, Канада, Африка, Малайзія, Корея, Китай, Австралія. Взагалі, по всьому світу. Не літаю у Норвегію, ну і в Антарктиду.

– Чим себе займаєш у країні, куди прилітаєш, до наступного рейсу?

Ольга: Бортпровідниці мають­ у середньому 25-30 годин на відпочинок. У цей час можна спати в готелі, гуляти, робити що завгодно. В Америці і Канаді дов­ше – 48 годин. Якщо я прилітаю в нову для мене країну, зазвичай одразу перевдягаюся і йду гуляти, бо вважаю, що з такою роботою сидіти в готелі – гріх.

– Який графік роботи?

Ольга: На місяць може бути п’ять-шість рейсів. В основному, один рейс – два вихідних. На рік дається 35 днів відпустки. Літаю з Дубаю, там і живу. Компанія надає житло (таке собі авіамістечко), спортзали, басейни. У місті взагалі важко жити. Дуже багато людей – індусів, пакистанців, філіппінців, які постійно чіпляються. Я там майже нікуди не виходжу. В Еміратах життя дуже дороге – аби вийти просто прогулятися, з’їсти тістечко, випити кави – треба мінімум сто доларів. А свої витрати я підраховую, намагаюся економити.

– Що найбільше втомлює?

Ольга: Скоріше не фізично втомлюєшся, а емоційно – віддаєшся людям, вигораєш. Стюардеса має бути актрисою. Не можна сказати людині: «Я не дам вам каву, я втомилася, відчепіться». Треба у будь-якому стані встати, зробити каву і ще й подати її з посмішкою. На жаль, люди часто нас сприймають як «чай-каву, курку-рибу». Насправді ми там не лише для того, щоб обслуговувати, а й щоб забезпечити безпеку.

– Бувають хамовиті пасажири? Як із ними справляєшся?

Ольга: Треба відчувати, коли необхідно підтримати, коли треба промовчати або ж натиснути. Із особливо хамовитими є особлива методика роботи: один раз сказати, другий раз попередити, третій, якщо людина не заспокоюється, – висадити з літака (якщо це на землі ще) або навіть одягнути на пасажира кайданки (якщо це вже в повітрі). Коли ми знаємо, що рейс буде важким, на борт беремо маршалів, які сидять у формі поряд із пасажирами і в потрібний момент можуть надати допомогу. Але якщо ми знаємо, що рейс буде хороший, то не залучаємо маршалів. Найскладніші рейси – нічні. Пасажири в цей час невиспані і нервові.

– Розкажи про обов’язки стюардеси під час рейсу?

Ольга: Насправді в обов’язки входить більше, ніж показують у кіно. Ми встаємо за три з половиною години до рейсу. Після приїзду в аеропорт і брифінгу перевіряємо все – кожен рятівний жилет під сидінням, кожну кишеню, туалети, всі полиці. Перший раз літак перевіряють прибиральниці, другий – безпека, третій – ми. Потім заходять люди, проводимо посадку, тягаємо багаж. Найважче – забезпечити сервіс. Доводиться піднімати ящики (при моїй вазі 50 кілограмів) вагою 20 кілограмів. Спочатку спустити ящик вниз, потім підняти його наверх і так за рейс разів, мабуть, сто. Перший місяць роботи я ходила зі зігнутою спиною. Потім втягнулася, почала займатися в спортзалі, в басейні. А дівчата, які зривали спини, ставали профнепридатними.

– Через що звільняються чи звільняють бортпровідників?

Ольга: Насправді з роботи йде багато дівчат – хтось у родину, хтось в іншу більш цікаву професію, хтось через здоров’я (страждає спина, з’являється варикоз). Хтось іде просто тому, що набридло. Зазвичай звільняються після того, як закінчується кон­тракт – три роки. Ті, хто довше працює, роблять це лише через зарплату. Поки мені дуже подобається. Старт хороший – і зарплата (близько 60 тисяч гривень на місяць), і можна побачити світ.

– Знижки на польоти для родичів дійсно існують?

Ольга: Так, у цей список ми можемо вписати лише 15 родичів або друзів. Зазвичай це 50-60% знижки. Залежить від того, куди летіти. Здається, вони можуть купити до десяти білетів на рік. Для нас є один безкоштовний політ на рік – куди завгодно. Я вже використала торік. А от куди – не пам’ятаю, бо так часто літаю, що вже не розрізняю, чи то лечу як пасажир, чи як стюардеса.

– Є такий стереотип, що в стюардеси йдуть дівчата, які хочуть вдало вийти заміж. Це правда?

Ольга: Взагалі кожна дівчина працює для того, щоб потім вийти заміж. А тут ще й авіація цьому сприяє, бо небо – це певна романтика. Коли ти у формі, з’являється відчуття, що є крила за спиною. Особисто я не мала такої мети. Та й дівчата, з якими я починала працювати, досі незаміжні. Пасажири намагаються познайомитися, залишають візитівки. Але поки ми на роботі – це категорично заборонено. Крутити романи з колегами ніхто не забороняє. Зрозуміло, це має бути не на борту. Деякі виходять заміж за пілотів. Насправді пілоти не дуже симпатичні… Лише у фільмах вони гарні, а взагалі – це чоловіки вже за 50.

– Які були очікування від роботи і чи виправдалися вони?

Ольга: У мене очікування лише одне – хотілося б і надалі так подорожувати. Є люди, яким ця професія підходить, а є, яким категорично ні. Стюардеси мають бути, як у нас кажуть, гнучкими, вміти підлаштовуватися під людей, їхні потреби і настрій. Чесно кажучи, не впевнена, що витримаю довше, ніж контракт. Думаю, щойно він закінчиться, шукатиму себе в чомусь іншому. Була б не проти працювати в аеропорту, наприклад, представником певної компанії, це також цікава робота, також треба працювати з людьми, але не літати. А поки робота стюардеси подобається.