Андрій Хливнюк: Заняття музикою вимикає зони мозку, які відповідають за негатив
На концертах «Бумбоксу» у Кіровограді завжди аншлаги. Причому послухати улюблені пісні приходить дуже різна публіка – від підлітків до дорослих і цілком самодостатніх. Поціновувачі гурту пояснюють, люблять, бо музика чесна і не награна. Та й сам фронтмен Андрій Хливнюк зажди надихає своєю щирістю. Цьогоріч «Бумбоксу» «стукне» 12. За десяток із гаком років музиканти об’їхали 180 міст, написали 66 пісень і відзняли 26 кліпів… А ще беруть активну участь у громадському житті. Як усе вдається поєднувати – читайте у матеріалі «КП».
Сьогодні «Бумбокс» гастролює в рамках всеукраїнського туру «Люди». Уже наприкінці березня команда музикантів гайне на гастролі до Європи, а взимку – у США. Андрій Хливнюк сміється, артисти їздять у тури, щоб безкоштовно подорожувати, мати «халявні» сніданки, а також аби ходити на концерти улюблених музикантів…
– Наприкінці березня у нас запланований тур до Австрії, Чехії та Німеччини, а в грудні-лютому великий тур Північною Америкою. І це класно, адже можна відвідати концерти інших артистів. У Нью-Йорку їх завжди багато. У нас уже склалася традиція ходити на джазові виступи. Взагалі одна з причин, чому артисти гастролюють, можливість подорожувати, безкоштовний сніданок і походи на концерти інших артистів, – жартує він.
Про себе Андрій розповідає, став тим, ким є, завдяки людям у своєму житті.
– Зустрів таких же, як сам, хто хотів займатися музикою. Хтось мав амбіції продюсера, хтось режисера, хтось музиканта... Хтось мав якусь апаратуру, студію невелику і всі мріяли пов’язати своє життя у той чи інший спосіб із музикою. Так і сталося, – каже фронтмен «Бумбоксу» і констатує, музика для нього – не лише спосіб життя, це власний рецепт позитиву. – Заняття музикою вимикає на якийсь час зони мозку, які відповідають за негатив. Це своєрідна медитація. Коли ви займаєтеся справою, яка вас тішить, ви не думаєте про погане і це рятує...
Утім і сам Хливнюк мав можливість стати для когось порятунком. Два роки тому «Бумбокс» запросили до масштабного театрального проекту на підтримку політичних в’язнів Кремля. Лідер гурту розповідає, до того моменту про роботу в театрі не знав нічого – був лише глядачем.
– Керівник «Білоруського вільного театру» Микола Халезін запропонував нам у 2015 році взяти участь в акції «Я із забороненими» разом із іншими світовими музикантами і відомими акторами, режисерами, зокрема Девідом Гілмором із «Pink Floyd», Джеремі Айронсом із «Brutto», «Pussy Riot»… Цю акцію у Лондоні транслювали на весь світ. Її мета – сказати «Ні!» політичним репресіям у східній Європі, зокрема на окупованих територіях України. А цього року ми долучилися вже вдруге, на мій погляд, до ще більш значущої події – вистави, яка називається «Двері, що палають». Сюжет – це три історії художника-акціоніста Петра Павленського, активістки «Pussy Riot» Марії Альохіної й українського режисера Олега Сенцова. Метою вистави було привернути увагу до політичних бранців, – пояснює він. – Виставу «Двері, що палають» уже номінували на кілька премій у Британії як «Кращий театр», «Краща вистава» і «Кращий театральний колектив». Її композитором став барабанщик гурту Олександр Люлякін, а я виступив одним із тих, хто надавав всебічне промо. Це унікальний досвід!
Артист розповідає, найближчим часом планує втілити ще кілька проектів спільно з театралами. Проте деталі поки не озвучує.
– У нас є плани зробити разом ще щось. Проте на сьогоднішній день вони гастролюють і ми гастролюємо. Але наші плани грандіозні. На жаль, я не можу говорити про них чітко. Шукаємо сили для подальших класних проектів, – ділиться Хливнюк і розповідає далі, що в рамках співпраці з «Білоруським вільним театром» також брав участь у парламентських слуханнях у Британії на тему війни в Україні. – Там виступали люди, які не є політичними особами і не є учасниками жодних партій… Ми намагалися донести приватну думку до парламентарів і людей, які опікуються цим напрямком у Британії, про те, що насправді відбувається сьогодні в Україні. Зізнаюся, я був вражений недостатньою обізнаністю. Вони запитували: «А що, справді триває війна?». Це звісно були не парламентарі, але від кореспондентів таке чути дивно. Ну і масштаби катастрофи мало хто уявляє. Взагалі, чітко треба розуміти, що наші проблеми мало турбують людей у світі. У них своїх достатньо. Але якщо ми не будемо голосно заявляти про те, що нас турбує, – ніхто й не поворухнеться. Водночас мене вразила підтримка України Британією. Ми повинні розуміти, що на сьогоднішній день це єдина з держав, яка не поступилася ні на крок від того, що вони сказали. Це люди, які не ведуть мови ні про які зменшення санкцій, які говорять тільки про те, що треба посилювати тиск, аби в 21 столітті не відбулося військових окупацій по всьому світу.
Та попри свою активну громадянську позицію фронтмен «Бумбоксу» йти в політику не збирається. Каже, саме в тому, що він не причетний до жодної з партій і полягає успіх його волонтерської роботи.
– На сьогоднішній день я не маю на меті йти в депутати чи щось подібне. Частина такої моєї волонтерської діяльності якраз базується на тому, що я не є представником партій. Я не хочу бути частиною цього. Побачимо, як піде далі. Можливо час повернеться так, що не я, а ви будете частиною парламенту – журналісти, громадські діячі і просто українці, які не можновладці, не займаються великим бізнесом… Ви прийдете у владу, тоді мені простіше буде робити свою громадську роботу, – говорить Андрій. – Колись я читав цікаве інтерв’ю, в якому прозвучала одна класна річ: «Не думайте про те, чого ви досягли. Якщо житимете спогадами про свої досягнення, навряд чи будете комусь цікавим…». Час іде, все змінюється. Тому давайте говорити про те, чим хотілося б пишатися. Можливо, це виступ у парламенті британському на захист політв’язнів українських. Або знайомство з людьми... От я нічого не зміг би зробити, досягти, якби не моя команда і люди, які мені зустрічалися на шляху.
Фото: Олександр Козловський, із відкритих джерел
