Вихованець знам’янського дитбудинку сам знайшов свою родину

Уже шістнадцять років Сергій живе у Знам'янському дитячому будинку-інтернаті ІІІ-ІV профілю. Таких закладів є всього декілька в Україні.  Там  перебувають вихованці із тяжкими психічними і фізичними захворюваннями. З непростим діагнозом у спецзаклад потрапив і наш герой. Власне, через хворобу відразу після народження матір відмовилася від нього. Та минуло 26 років – саме стільки цьогоріч виповнилося хлопцю, – і він знайшов свою родину.

Cергій родом із Прилук Чернігівської області. З народження він виховувався у різних спецзакладах. У Знам'янський дитбудинок-інтернат потрапив, коли йому було десять років з діагнозом  спинномозкова кила. Це вроджена вада розвитку, за якої хребет та спинномозковий канал не закриваються перед народженням. Наслідком цієї вади є те, що спинний мозок та покриваючі його тканини виступають за межі спини дитини.

Директор дитбудинку-інтернату Тетяна Валько розповідає, що грижа у хлопчика була дуже великих розмірів. З самого дитинства вихователі оберігали Сергійка від навантажень і піклувалися про нього. Прості речі  – правильне харчування, догляд, відсутність фізичних навантажень  –  дали позитивний результат.

– Я його дуже оберігала. На спині у нього була така велика кила, що якби Сергія хтось вдарив, то, не дай Бог, могло б і паралізувати, – розповідає Тетяна Валько.

Подорослішавши, Сергій захопився комп’ютерами. Він навіть попросив директора дитбудинку купити йому ноутбук за накопичені кошти на особистому рахунку. Техніку Сергій опанував самостійно.

Одного дня він з надією залишив на сайті програми «Жди меня» запит на пошук родичів, вказавши своє прізвище. І ось надії хлопця виправдалися. Спочатку знайшлася молодша сестричка, а потім звістку про сина отримали батьки. Утім на їхні дзвінки Сергій не хотів відповідати.

Та через деякий час хлопець все-таки наважився поговорити з матір’ю і батьком. Скоро вони приїхали до нього у дитбудинок, а потім – забрали на два тижні у гості додому.

Про це Сергій розповідає небагато, бо по натурі – мовчазний. Однак каже, що жити з родиною йому дуже сподобалося, і він не проти переїхати додому назавжди.  Тепер мама хоче забрати його до себе.

З хвилюванням сприймає такі зміни у житті Сергія директор дитбудинку-інтернату, яка з самого дитинства піклується про хлопця, як про рідного. Вона запропонувала матері не забирати сина зараз, а дочекатися, поки він наступного року закінчить 9-й клас.

– У Сергія серйозно хворі нирки – пієлонефрит. Залишкова грижа в нього є. Ми його бережемо, як зіницю ока. Я матері пояснювала ситуацію, казала, що він у нас – під наглядом. Фізично Сергійко у інтернаті не працює, ніколи нічого не піднімає важкого, ніяких різких рухів не робить. Тому він у нас і живий. Ми плекали цю дитину і хвилюємося, як за нею доглядатимуть далі. Тому я мамі сказала, щоб не було ніяких переохолоджень, щоб Сергійко завжди був у теплі. Він може бути вдома, доглядати бабусю, мити посуд, варити їсти. Він дуже гарний помічник. Але відправляти на роботу його не можна, – пояснює директор Тетяна Валько.

Мати ж Сергія тепер дуже шкодує, що він ріс без її тепла. Жінка зізнається, що понад усе хоче, аби син пробачив її і повернувся у сім’ю, хоч і через довгих 26 років. На щасливий кінець цієї історії очікують усі. А ще вірять, що новорічні бажання возз’єднання родини безсумнівно збудуться.