Винахідник із Олександрії створює котли, які працюють на смітті

Олександрійцю Петру Філоненку – 54. І вже п’ять років поспіль він виготовляє піролізні котли, які працюють на смітті. Замовлення на таку техніку чоловік отримує з усіх куточків України.

Щойно газ підскочив у ціні, винахідник Петро Філоненко став думати, як заощадити. Тоді і взявся шукати в мережі різні варіанти створення котлів. Передивився масу вітчизняних і закордонних варіантів, а потім собі накидав схему, за якою і став працювати. Кілька разів довелося­ переробляти, поки не отримав першого ідеального котла.

– Цей піролізний котел, який називається «Філін», працює як буржуйка чи звичайний на вугіллі. Чим палити? Та все просто – сміття, солома, опале листя, дрова. На елеваторах дають безкоштовно відходи соняшника, рапсу. Головне не палити в ньому кам’яне вугілля та гуму. Матеріал у такому котлі не згорає, а повільно тліє, тому його вистачає на довше. Чистити котел достатньо раз чи двічі на тиждень. Для нас обігрів будинку обходиться десь у п’ятдесят гривень щомісяця, – каже винахідник із Кіровоградщини.

Інформація про диво­котли, які працюють навіть на смітті, швидко розлетілася містом. Перші розробки з’явилися у родичів Петра Філоненка і знайомих. Далі замовлення почали надходити від жителів із сусідніх районів, а зараз – з усієї України.

У середньому за місяць чоловік разом із сином та племінником роблять по п’ять таких установок.

– Котли у мене замовляють здебільшого у приватні будинки. Коли були вибори, то депутати з десяток цих котлів набрали для закладів. Я постійно удосконалюю свою розробку. Ще ніхто не скаржився за ці роки, – пишається майстер.

Свої вироби Петро Філоненко не просто називає «Філін», а й викарбовує на них назву. Пояснює, так назвав на честь батька – Івана Назаровича, якого всі називали «Філін».

За якістю котли олександрійця нічим не поступаються заводським, а от за ціною – відчутно дешевші.

– Ціни на піролізні котли нині коливаються від 19 до 100 тисяч гривень – залежно від потужності. Цей, що за 19 тисяч гривень, – на 15 кіловат, за 24 тисячі – на 25 кіловат і так далі. За три роки котел окупається, – говорить співрозмовник «КП».

Майструвати чоловік любив ще з дитинства. Навіть власні іграшки вдосконалював настільки вдало, що вони виходили практичнішими, ніж оригінали.

– От було у нас із товаришем два однакових тракторці. Щоб мій швидше їздив, я зробив більші колеса, додав деталей. Тож мій тракторець у наших дитячих перегонах завжди був першим, – пригадує олександрієць.

Батько винахідника – Іван Філоненко був лісівником, тож родина жила в лісі. І хоча поміж сосен­дерев цивілізації практично не було, він зумів і світло провести, і воду підключити.

– Це був 1974 рік. Світла не було, води… Не було як дивитися телевізор. От ми самі з батьком і «хімічили». То в нас працювало і телебачення, і радіо, і пральна машинка, – гордо згадує чоловік. – Батько у нас був майстер на всі руки. Він і коваль, і будівельник… У нього своя майстерня була у дворі. А ще батько виготовляв вікна, двері, лижі. Все, що належить робити теслі. Він був на весь район один майстер, який умів до возів робити дерев’яні колеса. То до нас цигани приїздили на конях... Отаке вміння нам і передалося від батька. Нас п’ятеро у сім’ї і всі майстри.

Петро Філоненко каже, у батьковій майстерні часу проводив навіть більше, ніж у школі. Особливо взимку, коли на вулиці було повно снігу і до школи, яка за 15 кілометрів, дійти було неможливо.

– Видно було одні верхівки дерев, навіть будинок у лісі губився, – ділиться він. – То вчилися вдома. Така домашня наука давала більше користі. У школі нас бачили лише на екзаменах, але вчителька нас ставила іншим у приклад. Казала: «Ви кожен день у школу ходите, а лісники раз у місяць прийшли і все здали».

Після школи чоловік навіть не роздумував, який шлях обрати – спочатку здобув освіту автослюсаря, а потім і інженера­механіка. Він захоплювався раритетними та ексклюзивними автомобілями. У 17 років навіть сам такого зробив, а згодом – із купи брухту – УАЗика для господарчих потреб.

– Я купив брухту «на три копійки». УАЗ вийшов на вісім місць, вмонтував туди циркулярку. Я на ньому і дрова пиляв, і сапав, і орав город. То він нам кілька років прослужив, – гордиться майстер.

А от про своє захоплення раритетними автомобілям Петро Філоненко розповідає з трепетом. Каже, у його майстерні стоїть єдиний на всю Україну американський автомобіль 1954 року випуску.

– Колись на ньому їздив американський посол, потім директор Знам’янського автовокзалу, а останнім часом дідусь, – розповідає співрозмовник «КП». – Так от, той дідусь мені поставив умову: провести йому газ у двір і купити інший автомобіль, якщо хочу собі отримати раритетного. Довелося погодитися – провів діду газ у двір і купив «Жигулі».

А півтора десятка років тому чоловік вирішив, що час започаткувати власну справу – відкрив невеличку майстерню, де став ремонтувати машини. Однак каже, заробітки на ремонті автомобілів зараз маленькі, тому більше займається створенням «Філінів».

– Раніше замовлень більше було. А зараз якщо пригонить якийсь «крутелик» джипа пофарбувати, то й увесь заробіток. Тож зараз я зосередився на виготовленні котлів, – підсумовує винахідник і насамкінець додає, що мріє створити власноруч апарат, аби на ньому піднятися в небо.