«У Кіровограді є гей-родина, яка живе разом уже 25 років! Одному – 60, іншому – 52… Ми просимо лише толерантного ставлення»

Підпільно, тихо, без зайвих нагадувань, сміливих заяв чи показухи, під покровом ночі – так існують­ геї у Кіровограді. І хоча більшість жителів обласного центру швидше за все ніколи не бачили «живого» гомосексуала, цифри уперто свідчать, що «нетрадиційних» хлопців значно більше, ніж уявляється.­ Кожен кіровоградець щодня з ними пересікається у транспорті, в магазині, на вулиці чи навіть на роботі. Втім, чому вони відкрито не говорять про свою орієнтацію, чи живуть вони повноцінним життям, як часто стикаються з приниженнями й дискримінацією і хто на них полює – розповів «КП» лідер неформального ЛГБТ­-руху в Кіровограді 25­-річний Павло.

У Кіровограді говорити про «таке» не прийнято

Окрім основної роботи, Павло входить до обласної координаційної ради з питань протидії ВІЛ/СНІДу та туберкульозу, є співробітником Кіровоградської мережі ЛЖВ у напрямку однієї з найуразливіших груп – чоловіків, які практикують секс із чоловіками (чи як іще називають – чоловіків, які симпатизують чоловікам). Він каже, на сміливі заяви про свою орієнтацію наважуються одиниці, про це воліють мовчати, аніж потім боротися з наслідками – агресією, ненавистю, презирливим ставленням…

За результатами біоповедінкового дослідження, а також згідно зі статистичними даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, досліджень соцмереж і сайтів, у Кіровограді проживає мінімум 1300 геїв (максимум – 1800), по області – 3200.

– Модель для виявлення кількості геїв нам надали європейські структури, оскільки радянська статистична система застаріла і не мала змоги виділити чіткі показники, – пояснює Павло. – За рекомендованою моделлю, кількість геїв має становити 5,4% від чоловічого населення. У нас вийшов показник 3,6%. Проте, якщо не звертати увагу на офіційні документи і протоколи, то неофіційна цифра буде вдвічі більшою, оскільки багато є прихованих геїв і тих, хто не бажає йти на контакт.

У нас є депутати-геї, лікарі, перукарі, військові…

У Кіровограді в усіх сферах присутні геї – від суто жіночих до суто чоловічих професій. Як правило, це дуже талановиті й ерудовані люди.

– У нас навіть був депутат-гей. Є у Кіровограді серед геїв – медики, працівники заводів, залізничники, перукарі, охоронці, військові, держслужбовці в департаментах були. Та в усіх сферах! – констатує Павло.

Якщо взяти колектив у сто осіб, то з них шестеро геями будуть офіційно, неофіційно – дванадцятеро.

– Тих шістьох ми можемо відслідкувати, решту не бачимо, бо вони майстерно приховують свою орієнтацію або просто не йдуть на контакт. Багато хто застосовує захисну реакцію – робить вигляд, що йому подобаються дівчата, хизується своїми досягнення у відносинах із ними. Їх можна розпізнати по тому, що вони створюють навколо себе багато «туману». І чим більше того «туману», тим більша ймовірність, що хлопець – гей. Чітко можна визначити на вулиці гея, якщо він виглядає і поводиться, як фея. Таких манірних – одиниці, але жіночий гормон у них видно здалеку, – розкриває секрети Павло.

– До того ж, чим більше заперечення або ненависті до геїв, тим більше треба шукати підводних каменів: або пробував і не сподобалося­ й відвернуло, або хтось образив дуже, – продовжує хлопець. – Бо, якщо перед тобою, наприклад, стоїть­ каструля борщу, який ти ніколи не пробував, як одразу можна казати: «Фу, ненавиджу!», якщо ти не знаєш, що це за борщ?

Найстаршому гею у Кіровограді – 72 роки

У Кіровограді відслідковується­ чотири течії геїв. Перші прояви гомосексуальності спеціалісти фіксують у віці 13-14 років.

– Перша течія – представники старшого покоління, які давно один одного знають і між собою підтримують хороші сталі стосунки. Вони є найбільш мобілізованими серед решти. Найстаршому, якого я особисто знаю, 72 роки, – зазначає Павло. – Друга течія – геї середнього віку від 25 до 36 років. Вони спілкуються між собою, але час від часу виникають конфлікти, розбірки, група постійно на межі розпаду. Третя – молодь, яка до купи ніяк не зводиться, разом не гуляє, тільки в соцмережах контактує. Четверта, окрема група, – ВІЛ-позитивні, які між собою дружать, але говорити про себе особливо не хочуть.

У Кіровограді взаємодія між «своїми» – найгірша, додає Павло.

– По-перше, у нас немає великих профільних організацій, які є в інших містах. По-друге, постійно відбуваються ротації жителів, багато приїжджих із інших міст, сіл, країн, місцеві переїжджають у великі міста, тому контакти надовго не затримуються. Проте є у Кіровограді гей-родина, яка живе разом вже 25 років! Одному – 60, іншому – 52. Кожен із них ще в радянські часи був одруженим, мав дітей. Але зараз живуть разом чверть століття. Є гей-родини, які разом живуть 18 років, п’ять років, три роки, – наводить дані Павло.

У нас відсутня толерантність

Високий рівень дискримінації, стереотипів і неприйняття провокують багато проблем. Наприклад, у Кіровограді були такі випадки, коли в лікувальних закладах медики відмовлялися приймати пацієнтів-геїв.

– Ніхто не каже, що треба ходити і кричати про свою орієнтацію. Ми хочемо, щоб основні сфери послуг були доступними, щоб ми могли прийти до лікаря і не боятися розказати про свою орієнтацію. Зрозуміло, що якщо я скаржуся на нежить, то лікарю байдуже, з ким я спав до цього. А от якщо у мене простата, то, можливо лікарю буде легше зрозуміти ситуацію, якщо я розкажу йому про свої статеві зв’язки. Але у нас лікарі відмовляються приймати таких пацієнтів! Наприклад, з лікарем-хірургом у поліклініці №1 був великий скандал, бо він відмовився приймати хлопця, який розповів про проблему і зізнався, що практикує секс із чоловіками. Після цього лікар сказав: «Лікуйтеся де хочете, я вас не прийматиму, я вас не поважаю». Хто дав йому право дискримінувати? – риторично питає Павло.

До психологів кіровоградські геї також не часто звертаються.

– Гей – це важка і водночас легка людина, – ділиться Павло. – Психологи просять: «Дайте цю нестандартну групу людей!». Але коли вони починають працювати з ними, виявляється, багато не справляються, не готові до таких клієнтів і після прийому ледве самі не йдуть до психологів.

Із відомих випадків – три самогубства серед геїв

Геї борються за толерантне ставлення, бо часто відчувають пригнічення з боку суспільства, а це може спричинити серйозні наслідки – втрату роботи, розвиток безлічі комплексів, порушення психоемоційного стану, самогубство…

Із відомих в області випадків – три самогубства серед геїв за останні десять років.

– Один із таких стався в селі під Кіровоградом. Батьки дізналися­ про орієнтацію сина, – переповідає історію Павло, – і розказали всім родичам. Його били, до школи він нормально піти не міг. Хлопець терпів цю колотнечу більше двох років, а коли не витримав – кинувся з мосту.

Інші випадки самогубств не набули широкого розголосу.

– Не афішуються і побої. У нас давно орудує банда, яка намагається виловлювати геїв. Нещодавно мого хорошого друга тільки виписали з лікарні, його місяць тому побили. Але логіки в діях цих людей немає, боротьба ця неефективна, бо ми в 21 столітті, коли поняття сексу дуже швидко змінюється. Геї завжди були і завжди будуть, – констатує Павло.

У Радянському Союзі геїв, як і сексу, не було?

За Радянського Союзу біля старих туалетів, ділиться з «КП» Павло, була плішка (або більш сленгово – плешка) – місце збору геїв, яке зазвичай утворювалося поблизу громадських туалетів. У плішках можна було отримати одноразове анонімне інтимне спілкування зазвичай без проблем із законом, бо гомосексуаліьність каралася. Саме на плішках сформувалася специфічна субкультура спілкування геїв. Втім нині таке явище відходить, а самі геї – розпорошуються, ховаються і воліють жити в підпіллі.

– Там черги геїв сягали півсотні метрів, – пояснює Павло. – Так, таке було! Вони чекали, поки звільниться кабінка, ходили по двоє. Бо вдома цим зай­матися було небезпечно – сусід постійно сидить зі склянкою біля стіни. І на той час усі знали ту точку, навіть правоохоронці.

– Відкриватися – зараз це теж велика проблема, – наголошує Павло. – У наш час, коли ти відкриваєш людині свою орієнтацію, – ти довіряєш їй великий секрет. Для гея зізнатися, що він гей, – це гірше, ніж сказати, що він ВІЛ-позитивна людина. Реакції батьків на камінг-аути (розкриття орієнтації – «КП») досить різні – хтось приймає, мириться, деякі відмовляються від синів. Якщо чоловік зізнається дружині в орієнтації, це зазвичай призводить до розлучень. Жінки майже у всіх випадках сприймають розкриття орієнтації своїх чоловіків як особисту образу. Не розлучаються у випадках, якщо чоловік добре забезпечує родину або якщо у жінки є коханець.

Ми також заслуговуємо на щасливе життя

Не всім гомосексуалам комфортно живеться у Кіровограді, каже Павло. За його спостереженнями, більше в місті пригнічених геїв, ніж позитивних. Основне, чого хотілося б йому як координатору цієї спільноти, – більш толерантного і спокійного ставлення суспільства до геїв.

– Гей-паради в Україні проходять з метою заявити, що ми існуємо, що ми такі ж, як усі, – зауважує Павло. – Зараз у нас усе відбувається під покровом ночі. Тільки темніє – починають усі активізуватися. Але якщо ми нині відстоюємо свободу думки, прояву, чому під цією свободою не маємо на увазі й гомосексуальність? Нам складно жити в стереотипізованому суспільстві. Ми щодня боїмося неправильно подивитися, стати, сісти, бо з усіх боків відчуваємо загрозу розкриття, від цього – загрозу життю, майбутньому, соціальному статусу. Це насправді жахливо. Сказати, що мені дуже хочеться ходити по місту за руку зі своїм хлопцем чи щоб нам дозволили ставити штампи в паспортах – ні, не особливо хочеться.­ Хочеться просто толерантного ставлення. Вийдіть у місто – нас не видно, але ми існуємо.