Притула: «Білети на наше шоу дешеві, як пучок петрушки»

Днями в обласній філармонії кіровоградців накрило фірмовим гумором шоу «Вар’яти» на чолі з шоуменом і ведучим Сергієм Притулою. «Вар’яти» – це шість артистів, які дві години змушували глядача не опускати рук, бо не можна втриматися від безперервних оплесків. Вони жартують із простих речей, які щодня відбуваються з нами і навколо нас. Півтора року пройшло від їхнього крайнього візиту до Кіровограда. Втім, вони повернулися з новою програмою, щоб без політики, нецензурної лексики і виключно українською мовою розвеселити людей, зарядити позитивом і відволікти їх від повсякденних проблем.

«КП»: Є один Притула – на сцені, на екрані, а є інший  – який допомагає воїнам АТО, збирає допомогу. Як в одній людині він уживається?

Сергій Притула: А ви думаєте, що один Притула відрізняється від іншого? Я перед концертом зайшов до ваших земляків, хлопців із третього полку спецназу – одного з найкрутіших військових підрозділів України. Нарешті познайомився з «Редутом» (командир полку, – «КП»), бо ми раніше заочно зналися лише через волонтерів. Усі посміхалися, все гаразд. Якщо допомагати, то не треба ж це робити з кам’яним виразом обличчя.

«КП»: Ваше шоу гумористичне. Чи можна сказати, що через нього відбувається терапія мистецтвом?

Сергій Притула: В історії нашого шоу «Вар’яти» був один досить непростий період, який співпав із непростим періодом у житті держави. Це був час, коли сталися перші смерті на Майдані, а пізніше – на сході. Тоді у нас були заплановані кілька концертів у Львові, ми їх відмінили, але сказали, що квитки будуть дійсні на концерти в лютому. Тоді було певне сум’яття і в наших настроях, і в суспільстві. Втім у лютому за два чи три дні до наших концертів відбулися розстріли на Майдані, на Інститутській. Ми знову відмінили концерти, бо в країні і в головах людей творився жах! У березні анексували Крим, суспільство заціпеніло, ніхто не розумів, що відбувається. Почалося АТО. Ми чотири місяці не мали гастролей. Після Великодня, коли люди пішли до церкви, послухали священників, ми на свій страх і ризик дали два концерти у Львові. І коли я побачив у залі приставні ряди і аншлаг, зрозумів, що люди просто спрагли за подібними оказіями. Бо ті інформаційні потоки, які заповнювали людям голови, вводили всіх у депресію.

У нас у цьому році заплановано 120 концертів, торік було трохи менше. Ми з хлопцями навіть жартуємо, що виступаємо навіть там, де не ступала нога Олега Винника. Але радує, коли ти приїжджаєш у населений пункт, де будинок культури руйнується, а опалювався він ще за часів Брєжнєва, та люди туди йдуть, бо жодного артиста вони не бачили за останні сім­-вісім років. У цей час дійсно відчуваєш, що це і є терапія мистецтвом. Якраз у такі моменти, коли є загальний стан заціпеніння, артистам треба йти в народ, нести в маси скоріше не розвагу, а давати можливість трохи відпочити від телевізора, радіо та інтернету.

Однак кожен артист має усвідомлювати, що за кількасот кілометрів від його концерту сидить в окопі хлопець із автоматом, який дозволяє тобі гастролювати, а твоїй дитині спокійно ходити до школи. Тому ми так вирішили, що з кожного концерту віддаємо частину коштів на потреби наших вояків. Під крилом нашого шоу знаходиться Центр психологічної допомоги «Крок назустріч» у Тернополі, який займається поверненням хлопців до нормального життя після фронту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 «КП»: Минулого разу ви давали концерт у Кіровограді, зараз – у Кропивницькому. Як думаєте, доцільно жартували про перейменування?

Сергій Притула: Питання доречності або недоречності жартів про перейменування треба радше ставити тим, хто живе у цьому місті. Я тут гість. З вашим земляком Антоном Лірником у Карпатах у мене були досить великі диспути на цю тему. Я однозначно підтримую, що місто треба було перейменувати, бо постать Кірова мені здається непридатною для того, щоб увічнювати її на українській землі. Те, як перейменовувати, – я тут уже підіймаю лапки, нехай оцінюють і вирішують жителі міста. Я не жартуватиму про перейменування виключно з однієї причини – у залі будуть люди, яким ця тема трохи дошкулятиме. Навіщо зачіпати ці гострі моменти, якщо в мене гумористичне шоу? Я виходжу на сцену, щоб люди сміялися.

«КП»: Як ви прогнозуєте, з яким настроєм глядачі мають покидати залу після шоу? Які внутрішні зміни мають у них відбутися за час концерту і після нього?

Сергій Притула: У нас є своя задача, з якою ми виходимо на сцену. Ви не бачите наших потаємних ритуалів, коли ми збираємося в кружечок і щось там робимо. Ми не ставимо за мету підхалтурити, бо кожне місто – новий виклик, де ми маємо вийти і виграти.

У нас проект комерційного гумору, ми не пишемо одну програму на рік, ми її змінюємо повсякчас. Ми за місяць видаємо стільки матеріалів, що одній команді КВНу вистачило б на три роки. Для мене важливо, щоб та людина, яка придбала квиток, відпочила, щоб вийшла з концерту з посмішкою і щоб вона зрозуміла, що українською мовою в цій державі можна жартувати досить смішно.

«КП»: Як пишуться жарти? Хто складає програму? Звідки черпаєте натхнення?

Сергій Притула: Пишемо самі! Життя настільки яскраве і багатогранне, що нам не доводиться нічого придумувати, ми просто беремо все з життя. Ми вміємо помічати ті моменти, які можуть бути смішними. Особисто мій конферанс (естрадний художній жанр – виступ на сцені, пов’язаний з оголошенням і коментуванням номерів програми, – «КП») зітканий із того, що відбувалося зі мною чи з моїми хлопцями. У нас 99% тем, про які ми говоримо на сцені, – на побутову тематику. Ми не ліземо в політику, від якої нудить усіх. Навіщо це, якщо є чоловік, дружина, діти, робота, стосунки, які є вічними і не мають кордонів? Ми цього року виступали в Лондоні і перед концертом переживали, що для їхніх жителів треба підібрати спеціальну програму. Але порвали той Лондон на шматки тими самими жартами, з якими виступали і перед українським глядачем! Так само було і в Празі. Всі вони знають і про корупцію, і про стосунки з ДАІвцями, і сімейні стосунки у них схожі.

«КП»: Багато відомих людей пишуть книги. У вас не було такої ідеї?

Сергій Притула: Так, така ідея є, але часу немає. Для того, щоб написати те, що я приблизно собі уявляю, мені треба мінімум два тижні. І це при тому, що я не сам писатиму, а сидітиму і говоритиму на диктофон, а літературний редактор потім за голову братиметься від того, що я там наговорив. Але я не маю два тижні в цьому році, щоб виділити їх на реалізацію цієї ідеї. В наступному році, думаю, часу буде більше.

У нас досить щільний гастрольний графік. Така кількість гастролей пов’язана з тим, що білети на наше шоу дешеві, як пучок петрушки. Я на корпоративі, який веду (так, ми не гребуємо корпоративами, бо то непоганий додатковий заробіток), коштую в два з половиною рази більше, ніж гонорар «Вар’ятів». Але я радий, що у нас такий шалений графік, за цей час ми настільки відшліфували наш матеріал, що для зйомок залишилися лише найкращі моменти.

Тому зараз ми ставимо акцент на телевізійному продукті – 2 листопада на «Новому каналі» о 19:00 вийде телевізійна версія «Вар’яти-­шоу». В серпні, коли ми його ще не завершили знімати, нам зробили вже замовлення на наступний сезон.

«КП»: Що ви порадите читачам, що треба робити, аби не втратити віру під час важкої ситуації?

Сергій Притула: Я не маю якогось універсального рецепту для усіх. Кожен сам кує своє щастя. Мені не дуже подобається те, що я бачу в новинах, по телебаченню, на вулицях, в парламенті… Не подобається, що моя мама­-пенсіонерка має таку пенсію, на яку я навіть не заправлю бак своєї машини. Це абсурд, це сюр! Дуже добре, що в моєї мами є двоє синів, які досить міцно стоять на ногах. Але ж є ситуації, коли в людей не все так прекрасно. Я маю свій життєвий шлях і знаю, від чого я отримую задоволення: в мене є робота, яку я люблю, є дружина, яка мене чекає і підтримує, син, який тішить мене своїми успіхами, є глядач, із яким я відчуваю себе комфортно. З таких от моментів і складається мозаїка мого особистого щастя.

Для молодих людей, які ще навчаються, можу порадити ніколи в житті не треба займатися тим, що вам не любо. Все найкраще в цьому життя створено в любові і з любові. Якщо ти вчишся на юриста, але тобі насправді подобається складати екібани, то викинь той диплом, бо ти будеш нещасливим юристом, ти будеш приходити в той суд і садити людей не тому, що вони провинилися, а тому, що ти нікого не любиш навколо. Ти приходитимеш на роботу і з 8 ранку до 17 вечора ненавидітимеш усіх. Стань тим флористом, стань найкращим у цій країні флористом – і тобі буде щастя! Зранку, якщо немає настрою йти на роботу, не йдіть, особливо, якщо ви дантист. Бо боляче рватимете людям зуби, вони кричатимуть, а ви з того тішитиметеся. Так не треба робити. Не пчихайте і кутайте ноги в тепло.