Подружжя з Кіровограда об’їхало автостопом Грузію всього за 100 доларів

Подружжя Цихоцьких із обласного центру – 27­-річний Антон і 24­-річна Марія, аби відпочити від робочих буднів і вперше відкрити для себе закордон, наважилися автостопом поїхати до Грузії. Майже місяць відпустки, намет, рюкзаки, невеликі запаси їжі і неймовірне бажання нових відкриттів – це все, з чим вони вийшли на автобан із піднятим угору великим пальцем. Що з того вийшло – одразу після приїзду вони розповіли «КП».

Перший досвід автостопу

Ідея поїхати до Грузії виникла у пари ще два роки тому. Спочатку вони планували добиратися туди літаком, потім – паромом із Іллічівська.

– Але якось ми натрапили на групу в соцмережі, де розповідалося, як люди подорожують автостопом – їздять з міста у місто безкоштовно, а живуть у наметах. Таким чином, витрачаючи гроші лише на їжу, вони об’їжджають увесь світ. Ця ідея нам сподобалася, – зізнаються співрозмовники «КП».

Аби підготуватися до такої масштабної поїздки, спочатку подружжя спробувало поїздити автостопом Україною – з Тернополя до Кіровограда і на море.

Перед поїздкою, кажуть, вивчили правила автостопу за книжкою Антона Кротова «Практика вільних подорожей». 

 

– Треба наперед казати водієві, що ви подорожуєте автостопом, бюджет обмежений. Але зазвичай рідко хто просить грошей. Злі люди, як правило, не зупиняються, – констатує Антон. – Далі бажано розмовляти з водієм, аби хоч якось йому віддячити. Також не можна в машині залишати речей, якщо ви, наприклад, виходите.

Грузія – море, гори, гостинний народ…

Опісля вдалого першого досвіду пара наважилася поїхати до Грузії – спланувала спільну відпустку, завчасно проклала маршрут і виїхала 15 липня з Кіровограда. Перед цим відкрили блог у соцмережі, аби описувати свої враження від побаченого.

– Про Грузію ми багато чули, це безвізова країна, там море, гори, є на що подивитися, гостинний народ... Ми встали зранку, сіли на маршрутку до Знам’янки, вийшли на околиці й почали зупиняти машини. Через хвилин 20 нас підібрали, довезли до Олександрії, далі інша автівка – до Кременчука і звідти до кордону з Росією, оскільки їхати через Крим проб­лематично. Через чотири дні ми дісталися Грузії.



Перший населений пункт, до якого потрапили Антон і Марія, – селище міського типу Степанцмінда, яке знаходиться за 15 кіломет­рів від кордону.

– Там ми піднялися на гору Казбек, де цілий вечір перед ватрою просиділи з індусом і двома парами американців-дауншифтерів. Що цікаво, американцям десь по років 45, але вони подорожують майже чверть століття. У них немає будинку, в який вони повертаються. Їхній дім – усюди. Вони дивно одягнені – одяг чистий, охайний, але наче зі шмаття, тому вони виглядали, як актори. Розповіли, що не визнають сучасну техніку, інтернет, телефони, не люб­лять фотографуватися. Заробляють як можуть: хтось конвертики продає, хтось на гітарі грає... Але їм вистачає.

Ціни вищі, люди інші, дороги ідеальні

Наголошують, це була перша поїздка за кордон. Особливої адаптації на новій землі не знадобилося, лише потрібен був час, щоб візуально звикнути до іншої зовнішності людей.

– Дерева там такі ж, поля також. Клімат у Грузії спекотніший, душно. Найбільше вражають скелясті гори. Їдеш дорогою, з одного боку скеля, а з іншої – прірва. Магазини такі ж, але ціни трохи вищі, – каже Марія.

– На дорогах грузини не пропускають пішоходів, з правилами у них складно, – продовжує Антон. – Злочинність знизили, поліцію запровадили хорошу, а от анархію на шляхах не прибрали. Дороги в Грузії ідеальні – що в селі, що в місті, що в горах. Всюди дорожні знаки, освітлення.



– Там майже в кожному місті для туристів працюють інформаційні центри – безкоштовно надають карти, розказують, куди можна сходити, де краще поставити намет, – додає дівчина.

На їхній подив, грузинські водії зупиняться охочіше, ніж українські.

– Якщо ти в Грузії йдеш із рюкзаком, водії самі запиняються і питають, куди треба підвезти. Максимум 10-15 хвилин – і тебе забирають. Там навіть на автобанах зупиняються фури, які мчать на шаленій швидкості, – дивується пара.

Без грошей можна об’їздити весь світ

Антон і Марія зізнаються, хоч і звик­ли бути у соціумі, втім уже навчилися знаходити час, аби поїхати якнайдалі від буденних справ.

– Узагалі автостоп класна штука. Коли ми мандрували Грузією, я кажу: «Машо, то це можна їхати, куди очі дивляться», – пригадує хлопець. – Не страшно загубитися в якомусь місці, бо при собі є намет. Під час автостопів зрозуміли, якщо буде бажання, можна подолати тисячі кілометрів абсолютно без грошей. Плюс автостопу в тому, що ти в будь-який момент можеш зупинити машину, якщо тобі сподобалося якесь місце, і затриматися там.

Усього пара взяла з собою 300 доларів. Розраховували, що витрачатимуть десь по десять доларів у день на двох.

– Але поїздка нам обійшлася лише в сто доларів, – констатують. – Ми не економили, відвіду­вали кафе, не відмовляли собі. Ми не витрачали гроші на проїзд і проживання – ночували в наметах і пересувалися автостопом. З дому взяли консерви, рис, вівсянку. Купували овочі, фрукти, хліб, лаваші. Багато смачної випічки спробували, пиріжки з м’ясом, сиром. Сподобалися хінкалі, аджарські хачапурі. Там неймовірні лимонади. Таких більше ніде не куштували. Багато дегустаційних центрів, де можна спробувати безліч вин.

Були дні, коли ми взагалі нічого не витрачали.

Інколи ставили намети прямо посеред міста

Чіткого погодинного плану, куди треба їхати, у подружжя не було. У столиці Грузії – Тбілісі – провели два дні.

– У першу ніч поставили намет посеред парку, другий – у спальному районі. Взагалі у місті важко, бо речі немає де залишити, треба постійно ходити з рюкзаком, – каже подружжя. – У Боржомі погуляли парком, покупалися в теплих джерелах. У Кутаїсі – нічим непримітному місті – переночували у знайомого. Звідти збиралися їхати в гори. Проте ми натрапили на грузина, який не розмовляє російською. Кажемо, нам треба в гірське селище Местія, сіли, а потім водій пропонує: «А поїхали зі мною в Кобулеті!». Ми й погодилися. Приїхали, скупалися в морі, переночували і відправилися наступного дня в гори – в історичну гірську частину Грузії – Сванетію.



– Усього на морі були майже шість днів, – продовжують. – Море Чорне, але в Батумі воно брудне, оскільки там порт, багато людей. Тамтешні розповідали, що з розваленого Батумі зробили неймовірне місто, вклали багато грошей і вийшов туристичний центр із казино, великою кількістю дорогих готелів, інфраструктурою. Ближче до Туреччини у районі Кваріаті та Сарпі море чисте і прозоре. Береги з гальки, як у Криму. В Урекі – чорні вулканічні магнітні піски, які вважаються лікувальними. Але там дуже багато людей.

Результати поїздки

За 25 днів подружжя Цихоцьких зупинялося в десяти населених пунктах. Тиждень витратили на дорогу.

– Порахували, що від будинку, по всій Грузії і знову до будинку ми наїздили 6660 кілометрів на 58 машинах, – уточнюють співрозмовники «КП». – Витратили на їжу 100 гривень, 500 рублів та 100 доларів. Хотіли потрапити у Вірменію та Туреччину, але не поїхали, бо там небезпечна ситуація була. До того ж, водії нам не радили туди їхати. Наступного року, скоріше за все, поїдемо з Грузії в Туреччину. Взагалі ми хочемо багато чого побачити – Байкал, Білорусь, Молдову, проте треба час і деякі ресурси. Назбирали базу телефонів, за якими наступного разу можна звертатися. Під час поїздки іноді були такі моменти, що хотілося­ додому, в душ, у ліжко, але загалом не шкодували, бо вражень набралися надовго.