Правильно підібрана казка з непосидючих діток зробить стриманіших, із розбишак – захисників, із сором’язливих – сміливців!

 

Ваш малюк веде себе неспокійно, б’ється і постійно сперечається з однолітками? Не поспішайте його карати, а краще прочитайте казку.Психологи вважають, що такий спосіб дуже дієвий. Його використовували в усі часи, але про те, що це один із терапевтичних методів, батьки навіть не здогадувалися. В окремий напрям психології казкотерапія відокремилася не так давно, лише в минулому столітті. Однак лікуванню і вихованню у такий спосіб підлягали не всі, тільки гіперактивні, аутисти та інші дітки, що мали проблеми зі здоров’ям. З часом фахівці помітили, що казкотерапія давала успішні результати, діти ставали більш зібраними, зосередженими… Врешті цей метод  виховування почали застосовувати до всіх дітей. А згодом і дорослі перевірили на собі силу какотерапії.

 

– Казкотерапія – це процес утворення зв'язку між казковими подіями і поведінкою в реальному житті. За допомогою казки можна допомогти дитині розібратися в будь-якій ситуації, – пояснює практикуючий психолог Центру психології «Альта» Альбіна Печена.

 

Дитина чує казку з раннього дитинства і до певного періоду живе у ній, як рівноправний член казкового світу. Інколи звичайна казка може відволікти її від хвороби чи проблем, переключаючи на позитивні і світлі думки.

 

– Пам’ятаю, як у дитинстві, у мене дуже розболівся зуб, я плакала від болю. Вже був пізній вечір, ми жили в селі, тож до лікаря можна було піти лише вранці. Мама мене заспокоювала по-всякому, а потім почала читати улюблену казку «Спляча красуня». Я вслуховувалася в кожне слово, притихла, не плакала, а потім заснула, – наводить приклад із власного життя директор Кіровоградської районної бібліотеки для дорослих та дітей Тетяна Завізян, наголошуючи, що казка відволікає від думок про хворобу і біль, а особисто для неї читання казок перетворилося в улюблене заняття.

 

– Зі свого бібліотечного досвіду можу навести багато прикладів, коли саме казка впливала на дитину як ліки. Та найбільше запам’ятався сором’язливий хлопчик Коля, у якого були вади мовлення. Його привела до нашої бібліотеки мама. Під час розмови з Колею я зрозуміла, що він – повністю замкнута дитина. Тоді я запросила його на гурток «Книга і лялька». З того часу Коля став активним учасником гуртка, зумів себе розкрити. Його дебютний виступ був у п’єсі «Хоробрий заєць». Якби ви чули, як він промовляв слова Зайця: «Я тебе не боюсь!», – ніби стверджував щось для себе. А вже за кілька років, він перейшов на дорослий абонемент цілком впевненим у собі юнаком, – розповідає Тетяна Завізян.

 

Таких прикладів у казкотерапії чимало. Правильно підібрана казка із непосидючих діток робить стриманіших, із розбишак – захисників, із сором’язливих – сміливців. Тому батькам варто придивитися до свого малюка, до того, що його хвилює, а потім за допомогою казки підвести до необхідної ситуації і дати можливість самостійно знайти вихід.

 

Привчати дитину до казки потрібно з зародження, коли вона ще в утробі матері. До трьох років казки варто не читати, а розповідати, адже тоді дитина краще розуміє не лише сенс казки, а й емоційність людини, її переживання і радощі, застерігають психологи.

 

Альбіна Печена із власного досвіду відзначає ще один факт, коли дитині в казці подобається не позитивний персонаж, а негативний, і радить батькам в такому випадку не бити тривогу.

 

– У першу чергу варто розібратися, що саме дитині подобається в негативних персонажах. Та в багатьох випадках вона називає позитивні якості, адже діти завжди тягнуться за тим, чого їм не вистачає на даний момент. Так негативні герої можуть вабити тими якостями, яких у дитини немає, а їй хотілося б розвинути. Наприклад, дуже емоційній дитині може подобатися Снігова Королева своїм спокоєм і відсутністю емоцій, а слухняній – Баба Яга своєю безпосередністю і свободою дій. Як вихід із цієї ситуації слід влаштувати костюмоване свято, дозволивши дитині побути в тому образі, в якому вона забажає. Якщо це негативний персонаж, то таким чином дитина приміряє на себе його образ і ніби отримує те, чого їй бракує,  граючи це в казковій обстановці, – пояснює психолог.

 

Казка лікує не лише особистісну проблему дитини, в ній загалом знаходиться величезна кількість символів та знаків, тому кожен зможе знайти для себе цінний урок. У цьому переконанні безпосередньо бібліотекарі, які працюють з дітками, прищеплюючи їм любов до казок та вміння знаходити в них прекрасне.

 

– Ми намагаємося подати казку діткам у цікавій формі, а для цього не просто її читаємо, а екранізуємо на великому екрані. Інколи можемо зупинити казку на якомусь конкретному фрагменті і разом із дітками шукати шлях виходу з тої чи іншої ситуації. Тоді кожен по-своєму може розвинути ситуацію. Через казку діти з нами спілкуються, відкриваються, – розповідає бібліотекар відділу дитячого та сімейного читання обласної бібліотеки для дітей імені Гайдара Наталія Мефодюк. – У сучасних книгах казок є різні завдання для дитини. Тобто казка використовується і для розвитку. Є спеціальна серія книжок під назвою казкотерапія, в яких містяться навіть певні рекомендації для батьків.

 

Бібліотекар наводить недавній приклад, як казка вплинула на дитину. Тоді проходив у бібліотеці тиждень мови, привели діток із дитсадка.

 

– Ми взяли на розгляд казку «Кеша і Реша, або Казка про пісню». Там головні герої – двоє пташенят, один із них – Реша – забув свою мову і розмовляв іншою, щоб стати відомим співаком і потрапити до гурту, а Кеша спілкувався рідною мовою. Але до гурту Реша не потрапив – його журі не взяло, бо він не вміє співати і його ніхто не розуміє. А тим часом журі заслухалося співом Кеші, який навіть не брав участь в конкурсі, але його пісня була чарівна. В результаті Кешу знайшли і запросили до гурту. В кінці казки розчарований Реша згадує мамині слова, що «Мова не лише засіб спілкування. Мова – то голос твого серця. А серце з іншими серцями, навіть чужоземними, говорить рідною мовою». Після цієї казочки один хлопчик встав і каже, правда, російською мовою, що знає, що треба розмовляти українською і навіть намагається, але як виросте обов’язково спілкуватиметься нею, – розповідає Наталія Мефодюк.

 

Якщо батьки хочуть акцентувати увагу дитини на якійсь конкретній ситуації, показати їй як слід поводити себе в магазині чи в школі, як гратися з однолітками чи щось інше, то можуть самотужки створити терапевтичну казку. Психолог Альбіна Печена радить користуватися таким простим алгоритмом.

 

– Спочатку необхідно підібрати головного героя казки, який буде схожим і близьким за характером до вашої дитини. Далі героя слід поставити у ситуацію, в якій знаходиться ваша дитина – треба описати цю проблему, щоб малюк відчув, що герой переживає те ж саме. На шляху до подолання перешкод герой казки може зустрічати різних істот, персонажів, які допомагатимуть йому або ж долати труднощі, або  навпаки – перешкоджатимуть. Та в будь-якому випадку фінал повинен бути щасливим, із правильним кінцем, щоб дитина зрозуміла свою проблему. Ще дуже важливо зважати на вік дітей. Наприклад, якщо дитині 3-4 роки, то головними героями казок варто робити іграшки чи тварин. З п’яти років – фей, чарівників, принцес і принців, солдатів. Якщо дітки старші – можна сміливо вигадувати притчі чи побутові казки. Завдання терапевта – через казкові події показати герою ситуацію з різних сторін, запропонувати йому альтернативні моделі поведінки, допомогти знайти позитивний сенс, щоб дитина усвідомила як треба вчинити в тій чи іншій ситуації, – зазначає психолог.

 

Утім чи не найкраще про лікувальний ефект казки можуть розповісти ті, хто їх пише чи видає. «КП» вдалося поспілкуватися з одним із відомих братів Капранових, засновників видавництва «Зелений пес», – Віталієм.

 

– Щиро кажучи, ми своє дитинство пам’ятаємо головним чином завдяки казкам. Ми виросли на казках. І відповідно й залежно від того, які ти казки читав чи тобі читали, ми сьогодні можемо прослідкувати навіть зі своїх висловлювань, і в своїх образах думок. Нам пощастило, що казки у нас не викликали занудства. І звісно те, що ми зараз робимо в Україні, в українській культурі, можна сказати, що на це нас надихнув дитячий образ Котигорошка, який, не дивлячись, що маленький, ішов вперед, вербував собі прихильників і в решті переміг. Така собі аналогія, – розповідає Віталій Капранов.

 

Із широкого розмаїття казок письменник виокремлює «Пеппі довгапанчоха» і норвезьку казку про Юна і Софуса.

 

– Казка про Юна і Софуса нас привчила до творчості. Вона взагалі унікальна, примушує дитину брати участь у творчих процесах. Ми на цій книзі виросли, тому їй великою мірою завдячуємо тим, що пішли творчим шляхом. І вже згодом, коли ми стали дорослими видавцями, ми знайшли цю казку, купили права і перевидали її українською мовою (бо ми читали російською), щоб наступне покоління дітей теж могло на ній вчитися, – ділиться письменник і додає: настільки переконаний в ефективності казкотерапії, що може наводити ще чимало прикладів із власного дитинства.

 

Сьогодні, зізнається Віталій Капранов, захоплюється казкарем Сашком Лірником. Каже, він у неймовірному інтерактивному варіанті вигадує і тут же розповідає казки.

 

– Якось Сашко нас запросив на свято і там поставив таке запитання  – навіщо дорослим людям потрібні казки? Навіщо дітям, то зрозуміло, а от для чого дорослим? – розповідає письменник. – Ми от подумали і зрозуміли, що казка – це камертон, казка нам вертає відчуття добра і зла. Це як живеш і припиняєш розрізняти, що добре, що погано, ти весь час на компромісах: і на роботі, і вдома… А тут казку прочитав – і все стало на свої місця. Тобто хороша казка – це не лише казкотерапія для дітей, а й для дорослих, щоб ми знову отримали можливість відрізняти добро від зла, а правду від брехні.