Якщо дитина впала в істерику на людях – не потакайте їй!
Римма Мирна – практичний психолог із 15-річним стажем роботи, керівник і засновниця центру Психології і розвитку. А ще жінка очолює студію гармонійного розвитку дитини «Щасливий день», є успішною матусею та дружиною, тож героїнею нашої публікації стала не випадково. «КП» звернулася до фахівця за досвідом – як правильно виховати дитину.
– Розкажіть чому ви вирішили займатися з дітьми?
– Я давно працюю у сфері практичної психології, але ідея роботи з дітками виникла в силу того, що проблематика, з якою зверталися до мене батьки, весь час повторювалася: коли дитині п'ять років, ти розумієш, що можна було б звернутися до психолога у чотири роки, коли дитині чотири, думаєш, треба було прийти раніше. І підлітку треба було б прийти раніше, щоб навчитися говорити про себе, чого він хоче, а чого ні. Тому виникла ідея починати навчати дітей вже з одного року.
Найчастіше батьки виховують дітей, піклуючись про фізичний та інтелектуальний розвиток так, як це розуміють вони, але насправді в інтелект входить не тільки отримання великої кількості інформації: вивчення англійської мови чи вміння користуватись сучасними гаджетами. Сюди також входить мислення, розвитк пам’яті, аналіз, концентрація та переключення уваги. Коли ж дитину просто перевантажувати інформацією, або посилено займатися фізичним розвитком, чаша терезів буде непропорційною. А що натомість? Дитина іноді навіть не знає, що відчуває. Не галасуй, не пустуй, не плач, хлопчики не плачуть та інші «не», яких так багато. Але розвиток емоцій, духовний розвиток теж важливий, як і соціальний – вміти висловити свою думку, зав'язати знайомство, підтримати розмову, підтримати родинні традиції... Гармонійна особистість повинна розвиватися всебічно.
– Як навчити батьків любити і розуміти свою дитину?
– Хороше запитання. Хочу сказати, що розуміти свою дитину ніхто, на жаль, не вчить, як і тому, як бути хорошими батьками. Насправді ж бути батьками непросто – це ціле мистецтво, а дитина – це взагалі інша планета і, виховуючи її, потрібно перш за все не нашкодити, не посіяти тільки те, що ти вважаєш потрібним, а дати прорости тому, що у ньому закладено. Завдання психолога – розповісти це батькам.
– Як на ваш погляд: які вони, сучасні діти?
– Дітки досить різні. Зараз дуже багато гіпердинамічних дітей, є дітки трішки замкнуті самі по собі, є і флегматики, хоча чисто виражених темпераментів практично не існує. Хочу сказати, що наше суспільство часто нетолерантне до гіперактивних дітей. У нас були випадки, коли приводили дитину, бо інші його не взяли, бо він дуже рухливий і вихователі з ним нічого не могли зробити, але ж його поведінку можна і потрібно підкоригувати! І зробити це треба якомога раніше, щоб на дитину не почепили ярлик, що вона якась не така. Тоді наслідки можуть бути неочікуваними і мало приємними. Дитина почне протестувати, намагаючись привернути до себе увагу у будь-який спосіб, або скаже: якщо я погана, буду робити все, що захочу. Якщо дитячі проблеми не вирішувати, вони можуть обернутися величезними проблемами вже у дорослому віці. Звідси – нетерпимість та агресія.
Ось нещодавно у мене був клієнт, який не міг налагодити стосунки зі своїм колективом: він зривався, кричав на своїх підлеглих. Він знав, що це неправильно, але стриматися не міг. Ми повернулися назад, у його дитинство, і знайшли причину, адже самому її знайти дуже складно. З’ясувалося, що у клієнта була дуже домінуюча мама, нетерпляча, коли все має бути тільки так, як вона сказала. Якщо ж не дати дитині проявити себе, а потім вимагати від неї в дорослому віці якихось вчинків, правильних речей, правильної поведінки, це може викликати агресію та нетерпимість до оточуючих.
– Але ж що робити, якщо дитина має погані звички, а мама хоче це виправити?
– Я б не говорила однозначно: це можна, а це ні. Ось до мене ходить дівчинка, яка говорить дуже тихо, не висловлює свої думки відкрито. Ми з нею пробували різні способи, як це виправити, наприклад, голосно тупнути ніжкою і сказати: я не хочу. І раптом вона тупнула і сказала: я не хочу. Потім мамі тупнула і сказала: я не буду їсти цю кашу. Що зробить мудра і любляча мама? Вона скаже: не хочеш, не їж. Або запитає, чому ти не хочеш їсти цю кашу? Але можна використовувати і авторитарний прийом: їж, я тебе не питаю! На перший погляд може здатися, що це погана звичка і почати її викорінювати, а можна порадіти, що дитина нарешті навчилася висловлювати свою думку.
– Що робити, якщо дитина, аби чогось домогтися, впадає в істерику?
– У мене були на прийомі дві мами. Їхні діти падали на підлогу й істерично плакали. Так от, одна мама почула, що іноді деякі речі дитина робить для батьків, маніпулює ними. Вона робитиме це і далі, якщо це працює. Один раз у неї вийшло, значить вона все частіше буде влаштовувати сцени. Яка реакція мами? Природно, вона робитиме все, щоб дитина не плакала, лиш би не озиралися перехожі. Але цю реакцію краще не розвивати. Треба просто вдавати абсолютну нейтральність. Якщо дитина голосно кричить в кімнаті, вийдіть і дайте їй викричатися. І коли все закінчиться, спокійно запитайте про причину істерики.
– А коли дитина влаштовує істерику в магазині, щоб їй купили бажане? Як бути?
– Кожна мама може знати, яке пояснення заспокоїть її дитину. Єдине, що робити не треба, це потакати своєму чаду, намагатися розумно і спокійно пояснити.
Що робила я. Даю своїй доньці п'ять гривень. Вона любить білий батон із маслом і сиром, а у нас якраз закінчився батон, тому ми йдемо в магазин. Приходимо, а донька каже: мама, можна ми ще купимо яйце «кіндер». Я кажу, можна, але якщо у нас залишиться здача з батона. Ти дуже хочеш бутерброд? – Так, хочу.
Прийшли ми в магазин, донька просить: дайте мені батон, чупа-чупс і «кіндер». Але я кажу: а на «кіндер» у нас не вистачає. Вона каже: як, на кіндер не вистачає? Я кажу: вибирай: або батон і чупа-чупс, або батон і «кін дер», або будемо без батона. Тобто, не я вирішую, а вона. І наступного разу донька вже питає: а нам вистачить на все грошей і починає перераховувати, що вона хоче.
– Крім роботи практичним психологом, ви ведете власну передачу на обласному радіо «У сімейному колі». Розкажіть про неї трохи нашим читачам…
– Дійсно, уже кілька років поспіль співпрацюю з журналістами обласного радіо «Скіфія-центр». Спочатку я трішки скептично до цього ставилася, але потім до я почала отримувати перші відгуки. До мене підходили як знайомі, так і малознайомі люди, дякували за поради, запитували, коли моя передача виходить в ефір.
– А крім цього ви працювали у РАГСі…
– Ну, не зовсім працювала, а давала поради молодятам, які мали намір стати на весільний рушник. Розповідала про сумісність пари, про перший рік життя, як іти по життю на одному диханні, як долати перші труднощі...
Наприклад, в одній із африканських країн, коли юнаки і дівчата вже набралися сил та статевої зрілості, для них на свято влаштовують танці, на яких присутні старійшини. І по тому, як танцюють хлопці і дівчата, їм підбираю пару. Кажуть, ця пара буде жити разом, а ця ні. Неймовірно, але вони робили такий висновок лише з танцю!
– Ви людина дуже різностороння. Які ще проекти ведете?
– Нині я співпрацюю з обласною бібліотекою імені Чижевського – веду «Бізнес-школу» для молоді та курс «Розвиток креативності» Кілька років ми проводили тренінги особистісного зростання для молоді. А ще я бізнес-тренер, маю освіту бізнес-консультанта.
