Повний екстрим: Кіровоградські підлітки підкорюють найвищі будівлі міста

Двоє кіровоградських школярів – 14­-річний Влад і 15-­річний Максим (прізвища просили не називати, бо бояться поліції – «КП») – мають досить популярне серед підлітків­-бунтарів захоп­лення – вони підкорюють дахи будинків, забираються на мости, вантажні крани і досліджують катакомби. Все це хлопці фільмують на камеру і викладають у своїх відеоблогах на YouTube. Кажуть, роблять це не стільки заради популярності серед своїх глядачів і якого­не­якого заробітку, а скільки для того, аби самим побачити і показати іншим красу Кіровограда з висоти.

Руфінг – сучасна міська молодіжна субкультура. Руфери – ті, хто забираються на дахи різних будівель для їхнього дослідження. Ціль – екстремально провести час і зарядитися адреналіном від проникнення на охоронні та важкодоступні місця.

Бажання стрибати по дахам у Влада і Максима з’явилося близько року тому. За цей час вони встигли дослідити більше трьох десятків багатоповерхівок і зняти близько 70 відеороликів.

– На готелі «Турист» спочатку треба непомітно обійти консьєржку і просто піднятися на сьомий поверх, там починаються металеві грати, через них можна легко пролізти, – розповідає Влад. – Далі все відчинено, тому складнощів залізти на дах немає ніяких. Після нашого відео з «Туриста», туди почали йти «циганські табори» школярів. Консьєржка зрозуміла, чого вони туди почали ходити і тому коли бачить, що хтось пройшов повз неї, закриває внизу двері і чекає, поки вони повернуться. Ми­то знаємо, що є ще запасний вихід через ресторан на другому поверсі, але ж решта про це не здогадуються.

Зазвичай Влад і Макс забираються на житлові будинки. Кажуть, у центрі Кіровограда майже у кожному будинку прохід вільний.

– Перший найвищий для нас будинок був на Попова – 14-­поверхівка, яку будують для військових, – діляться хлопці. – Там вхід вільний, ні охорони, ні перешкод. Ми взагалі не розуміємо, чого центральні багатоповерхівки всі відкриті – ні замків, ні решіток… Зайшов – пройшов куди хочеш. На Попова-­Жадова з цим складніше, там є хоч деякі обмеження. Але ніяких пристроїв для зламування замків у нас немає. Все робимо в межах пристойного. Найтяжче було забиратися на одну із дев’ятиповерхівок – через горище та вентиляційну трубу. Ми вибиралися на дах, тримаючись за телевізійний кабель!

 

Одного разу хлопцям вдалося навіть пробратися в центрі міста в тоді ще недобудовану елітну квартиру одного з колишніх кандидатів у мери. 

– Там у той час ішли будівельні роботи, будівельники нас пропустили. Після того, як я виклав відео, помічники кандидата зв’язалися зі мною і попросили видалити його. Даремно, що видалив, бо мені багато чого наобіцяли, але досі не виконали обіцянки, – розповів Влад.

На 20-­поверхову недобудовану кіровоградську «Пізанську вежу» не побоявся залізти Максим.

– Там є два охоронці... Ми знайшли дірку у паркані, через яку можна пролізти. Далі просто сходами піднялися нагору. Нічого складного, – хизується Максим.

– Головний принцип таких прогулянок – щоб ніхто не впав, щоб було безпечно і щоб поліція нас не спіймала. Але вона не особливо за нами й ганяється.­ Якось я навіть підійшов до поліцейського, показав йому відео і запропонував мене ареш­тувати. На це він мені відповів: «Іди гуляй», а потім ще й підписався на мій канал, – поділився Влад.

Найнебезпечнішим об’єктом, куди забиралися хлопці, вважають вантажний кран, який стоїть за Кіровоградом при в’їзді в селище Нове.

– Тепер будівель, які нам були б цікаві, в Кіровограді не залишилося, – продовжує Влад. – Хотілося б більше дослідити місцеві катакомби. Були в Києві на Подільському мосту. Хочемо на столичний шпиль біля Майдану. Багато хто туди залазив, думаю, і ми це зможемо зробити. Планували ще на нашу телевізійну вишку забратися, але там охорона.



Обидва хлопці хоч і переконують батьків, що роблять лише те, в безпеці чого повністю впевнені, але батьки все одно не в захваті від їхнього захоплення.

– Я категорично проти такого захоплення, бо, щонайперше, дуже переживаю за його здоров’я, – зізнається мама Влада. – Взагалі підтримую будь­які його хобі – кухня (нещодавно навчився робити шоколадний фонтан, їздив на кастинг телепроекту «МастерШеф. Діти»), рукоділля, ремонти... Минулого року ціле літо він працював на пляжі на атракціонах, заробив півсуми на камеру GoPro, щоб знімати відео. Він зараз шукає себе, тому підтримую будь­які його починання, але руферство – мене бентежить. Можливо, пройде час і в нього з’явиться нове захоплення. Хоча тішить мене хоч те, що він не шастає дворами з незрозуміло ким, а ставить собі цілі і намагається їх досягати.

Тим часом «КП» віднайшла ще одного кіровоградського руфера – 20­-річного Івана. Він розповідає, що зазвичай рухається дахами переважно вночі і наодинці. Він підкорив готель «Турист», ТЦ «Копілка», готель «Київ» та декілька антен стільникового зв’язку. Проте більш привабливими для нього є мости та висотки Києва й Дніпра.

– У мене дуже мало фотографій, оскільки я цим раніше займався для того, щоб отримати дозу адреналіну, а не щоб виставити це на публіку, – ділиться досвідом співрозмовник «КП». – Я руфер­одинак, бо в нашому місті немає однодумців, які б цим захоплювалися так, як я. Зустрічав лише пересічних руферів, які випадково потрап­ляють на незачинені дахи або ж просто для того, щоб показати себе в соцмережах.

– Роблю це тому, що мені подобається бути не таким, як всі, – продовжує Іван. – Дивитися­ на місто з такого ракурсу, з якого бачать його не всі. Одного разу я піднявся на висоту 14­-ти поверхів. Коли приїхав патруль, успішно і непомітно зник. Саме після цього я закохався в цей вид та часте биття серця, збите дихання, тремтіння в руках і неймовірний кайф. Для мене це вже як наркотик. Хтось курить, вживає різні кислоти, а я підій­маюсь на дахи, проникаю повз охорону і насолоджуюсь приливом адреналіну. У мене душа відпочиває, коли я на висоті.

Найнеприємніші перешкоди, каже, – це зустріч з охороною.

– Є будівлі з підвищеною охоронною системою вночі – на них встановлюють камери спостереження. Охоронець – ось це справжня перепона. Із останніх моїх витівок, наприклад, не здійснилась жодна, бо щоразу траплялася охорона. Наприклад, мені не вдалося забратися на дах потягу, бо мене побачив машиніст і зупинив потяг.

Малодосвідченим руферам Іван радить дотримуватися елементарної техніки безпеки: не ходити дахами наодинці, не робити нічого при вологій погоді, перевіряти покриття на міцність, не вживати алкоголю та не палити, одягатися зручно, а також поважати право жителів будинку на спокій – не шуміти та не нівечити майно.

Керівник громадської організації «Екстримал» та кіровоградського екстрим-­клубу «EKVITAS» Вадим Хрипливий хоч і вважає себе великим екстремалом, але до руферів, зізнається, не наважився би приєднатися.

– Коли я дивлюся відео прогулянки руферів, то дивуюся, як вони можуть так халатно ставитися до свого життя і здоров’я, – каже він. – Я не прибічник їхнього руху, але і не противник. Руфери – доволі специфічні люди, вони намагаються викликати страх висоти, навчитися тотально контролювати своє тіло і перевірити свій мозок, наскільки він контролює їхнє тіло. Це люди, які не сумніваються в своїх рухах. Рухи мають бути ідеальними, упевненість у своїх силах у них стовідсоткова. Це захоплення можна замінити більш безпечними, але не менш екстремальними дисциплінами. Наприклад, це може бути паркур, роуп­джампінг, хайнлайн, все те, що передбачає страховку.

Рятувальники та правоохоронці кажуть, ніколи не знімали руферів з висоток і навіть скарг на підкорювачів дахів від громадян до них не надходило.

– Так, самогубців знімали, але руферів – ні. Вони зазвичай як забираються на дах, так самостійно і злазять, – наголосила речник обласної поліції Віталіна Бевзенко.

У свою чергу в патрульній поліції наголошують, що випадки, коли руфери потрапляли у поле зору полісменів, були, проте адміністративні протоколи на них не складали. Зазвичай у таких випадках проводять профілактичні бесіди і просто просять порушників злізти з даху.