У Новгородківському районі нарешті поховали вояка, тіло якого не могли перевезти з зони АТО два роки
У селі Митрофанівка Новгородківського району попрощалися з бійцем танкової роти 24 окремої механізованої бригади Вадимом Рогожкіним, тіло якого два роки не могли перевезти з Луганщини. Провести в останню путь вояка прийшли майже всі жителі села, бойові товариші, рідні, однокласники, сільська та районна влада, представники районного військкомату.
Було багато людей – близько трьох сотень, – розповідає керівник Центру надання допомоги учасникам АТО Вадим Нікітін, який згодився особисто доставити тіло бійця на його малу батьківщину. – Хлопця поховали гідно, так, як має бути, – з військовими почестями і військовим салютом. Я задоволений, що Вадим тепер спочиває на рідній землі.
– Прощання відбулося біля рідної школи Вадима, – розповідає вчителька сільської школи, яка викладала у Вадима світову літературу, Віта Бовт і спільно з його побратимами чи не найбільше переймалася перепохованням хлопця. – Дуже багато людей прийшло. Приїхав і його товариш по службі Олег Шакула, який найперший почав бити на сполох, чому тіло Вадима досі не забрали додому. Так спільними зусиллями людей різних статусів ми домоглися перепоховання.
Кошти на перепоховання зібрала сільська громада, труну придбала районна влада. Держава не виділила жодної копійки.
– Коли збирали гроші на перепоховання, то не було в селі жодної людини, яка б до цього поставилася байдуже. Навіть ті, у кого не було ні копійки, йшли, позичали гроші, але не відмовлялися допомогти, – констатує Віта Бовт.
Як розповідала «КП», Вадим загинув ще у 2014 році у 26-річному віці. Два роки його тіло знаходилося у двох могилках серед лісу на Луганщині на безіменному кладовищі. Тривалий час він вважався безвісти зниклим. Ідентифікувати тіло вдалося завдяки аналізу ДНК у січні 2014 року.
– На прощання приїхав і Михайло – командир танку, в якому загинув Вадим. У день загибелі Вадима вони всі разом мали доставити провізію на один із блокпостів. Михайло розповів, що Вадим фактично врятував йому і ще одному бійцю життя: «Після прямого влучення загорівся танк. Вадим сказав нам вилазити, бо ми всі згоримо. Ми вилізли через передній люк, а Вадим мав через задній вибратися. Але видимо той люк заклинило», – переповіла Віта Бовт спогади Михайла.
– Взагалі Вадим був спокійним, совісним, але дуже ображеним по життю, – продовжує вчителька. – Батько проживає в Росії, вихованням не займався. Вадим жив із мамою, деякий час виховувався бабусею. Після школи вчився на будівельника, відслужив в армії, після того їздив по заробітках. Нікому ніколи слова поганого не сказав, чесний, справедливий. Товариші по службі відгукувалися про нього тільки позитивно.
Далі односельці у пам’ять про хлопця планують встановити меморіальну дошку на стінах його рідної школи, а також зібрати кошти на пам’ятник.
фото: «Новгородківські вісті» та із соцмереж
