Ярослав Біттель: У Польщі переробка сміття – це великий бізнес

Розпочавши в Україні реформу місцевого самоврядування – децентралізацію, громади зіткнулися з купою проблем: одні підтримують, інші – ні, десь об’єднання взагалі відбувається насильно… Але основне питання, яке виникає у людей, – як вирішувати безліч питань території і що вони отримають у результаті, окрім закриття шкіл і скорочення медичних закладів.

Процес децентралізації сусідня з нами Польща пережила значно раніше. Утім, як це відбулося – українцям, а тим паче жителям Кіровоградщини, не відомо. Ярослав Біттель – консультант із питань стратегій, програм і аудиту сталого розвитку, менеджменту органів місцевого самоврядування розповів «КП» про досвід своєї країни.

Створення територіальних громад в Україні схоже до моделі децентралізації, за якою вже давно живуть поляки. Там децентралізація прописана у конституції. Гміна – так називається територіальна громада у сусідів. Вона може об’єднувати кілька сіл, місто і села, або обмежитися одним великим містом. Головний принцип – щоб ця гміна була життєздатною, а людям у ній було жити комфортно. На прикладі гміни Беско, що у Прикарпатському воєводстві – найближчому у сусідстві до України, Ярослав Біттель розказав, як можна змінити життя маленького безперспективного села.

– Нам було легше проводити децентралізацію, бо гміни у Польщі почали створюватися ще у міжвоєнний період 30­40­х років минулого століття, – ділиться з «КП» Ярослав Біттель. – Тоді територія Польщі була розділена між Австрією, Прусією і Росією, у яких існував різний адміністративний устрій. У той період почали створювати гміни, повіти, воєводства. Але у 39­му році почалася Друга світова війна і Польщу знову розділили Росія і Німеччина. Коли у 45­му році фашистську окупацію змінила комуністична, у нашій країні почали вибудовувати самоврядну структуру, подібну до тієї, яка нині чинна в Україні. У сімдесятих роках стало зрозуміло, що вона мало живуча і знову повернулися до об’єднання територіальних громад. Дуже швидко процес децентралізації відбувся у 89­му, коли був повалений комуністичний режим. Тоді у Польщі реформи відбувалися блискавично. Буквально за три місяці утворилися воєводства, повіти і гміни з чітко прописаними кордонами і повноваженнями. Тоді ж і відбулися перші вільні вибори у цих гмінах.

Співрозмовник «КП» каже, не зважаючи на швидкість проведення реформи, там вона й досі не завершена. І сьогодні у Польщі відбуваються процеси, коли одні села хочуть від’єднатися від своєї гміни і приєднатися до іншої. Це ініціатива людей, які живуть на території і яким не подобається, як керують і організовують місцеве самоврядування у їхній громаді. Крім того, у сусідів досі не можуть зрозуміти, чи потрібні їм повіти (у нас це райони). Відтак у суспільстві триває дискусія щодо їхньої необхідності в адміністративному устрої.

– Коли у 90­-х роках створювалися­ гміни, їм передали все державне майно – землю, підприємства, будівлі. Люди почали цим майном розпоряджатися і це було дуже важливо, адже вони отримали базу для розвитку територій. Вони не знищили, не розвалили цю інфраструктуру, (як це було свого часу в Україні, коли ліквідували і знищили купу підприємств, заводів і колгоспів – «КП»), а навпаки почали отримувати від них доходи, які спрямували на розвиток громад, – пояснює Ярослав Біттель і додає, що основною метою діяльності гміни є задоволення соціальних потреб тамтешнього населення. Структура влади гміни схожа до української – раз на п’ять років там обирають депутатів гміни, вуйтів у селі і бургомістрів у містах (у нас це сільський голова і мер міста – «КП»). Однак у Польщі вуйти і бургомістри не є членами ради, не мають там права голосу і не підпорядковуються депутатам. Ради там – законодавча влада, а вуйти і бургомістри – виконавча. Вплинути на зміну рішення одне одного, якщо хтось того бажає, вони не можуть. Усі фінансові рішення там контролюються рахунковою палатою. Навіть бюджет гміни, який пропонують депутати і вуйти, переглядає і затверджує рахункова палата, аби він повністю відповідав законодавству. Депутати можуть тільки внести свої пропозиції і вказати джерела фінансування, а вже рахункова палата вирішуватиме вносити цю пропозицію в бюджет чи ні. Це, вважає співрозмовник «КП», надзвичайно мінімізувало корупційну складову і дозволило витрачати кошти суто за цільовим призначенням. Завдяки такому підходу навіть відсталі території отримали можливість розвиватися і поліпшити свій соціальний благоустрій.

«КП» поцікавилася, чи існує у сусідній Польщі таке явище як вирішення чиїхось бізнес інтересів на території гміни через хабарі вуйтам чи бургомістрам.

Ярослав Біттель визнає: корупція там є, але не в таких очевидних масштабах.

– У нас будь­які господарські питання вирішуються через тендер – чи то питання виділення землі, житла, чи розвиток якогось бізнесу. Вся інформація прозора і доступна для кожного жителя гміни. Перш ніж «грати» з законом, депутати і вуйти подумають, якщо це стане відомо людям, їх уже можуть більше і не обрати, – каже поляк.

Цікаво було почути думку і з приводу декомунізації і перейменувань, які нині відбуваються в Україні. На це пан Ярослав Біттель каже, що в Польщі таких проблем не було, бо там закон про декомунізацію свого часу прийняв сейм, а перейменування стосувалися здебільшого вулиць, а не міст.

Щодо перейменування Кіровограда він вважає, що депутати Верховної ради від області, мусять донести думку громади міста до своїх колег­парламентаріїв, аби ті прийняли рішення, яке задовольнятиме у першу чергу людей, які тут живуть.

Не оминула «КП» і проблему переробки сміття, яка нині надзвичайно загострилася в Україні. Ярослав Біттель поділився досвідом, як це вирішують у Польщі.

– У нас переробка сміття – це великий бізнес, – наголошує він. – Багато приватних підприємств хочуть заробляти на цьому ринку. Не можна стверджувати, що у нас немає сміттєзвалищ, але побутові відходи у Польщі перетворюють на гроші. Кожна гміна тендер обриє компанію, яка збиратиме і перероблятиме сміття. Люди сплачують на місяць один тариф за вивезення непотребу. За нерозділене сміття – 12 злотих із людини, за розділене – 8 злотих (у гривнях це приблизно 48 і 32 гривні відповідно – «КП»). Кожен господар домоволодіння має укласти договір із компанією на цю послугу. Якщо він такої угоди не має – може сплатити великий штраф. Без угод компослуги у Польщі взагалі не надаються.

фото: mukola.net