Загиблого бійця з Кіровоградщини два роки не можуть перевезти з зони АТО
Загиблого військовослужбовця танкового батальйону 24 окремої механізованої бригади 26-річного Вадима Рогожкіна майже два роки не можуть поховати на його малій батьківщині – у селі Митрофанівка Новгородківського району. Зараз його тіло знаходиться у двох могилках серед лісу на Луганщині. Питання перепоховання тільки тоді зрушило з місця, коли за справу взялася вчителька хлопця, його побратими та волонтери.
– Він загинув у жовтні 2014 року, – розповідає керівник Центру надання допомоги учасникам АТО Вадим Нікітін. – Його поховали на Луганщині. Тиждень тому мені подзвонив із Миколаєва його демобілізований товариш по службі і кричав у трубку: «Вадиме! Про тебе ж добре говорять!». Що я йому мав відповісти? Тіло Вадима закопане в двох могилах... Батько живе в Росії, мати хворіє, не має можливості його забрати. Треба забрати хлопця… Так не можна! А скільки їх, без імені… Скільки там поховано бійців із категорії безвісти зниклих або тих, хто вважається полоненим… Звернулися за допомогою в транспортуванні і волонтери із Сіверськодонецька. Щоб його зараз забрати, залишилося не багато – зібрати документи, взяти дозвіл на перепоховання у рідних, виїхати на місце і провести ексгумацію.
Вчителька сільської школи Віта Бовт, яка викладала у Вадима світову літературу і зараз чи не найбільше переймається перепохованням хлопця, каже, з моменту зникнення хлопця їй довелося обійти немало чиновницьких кабінетів.
– Його однокласники і друзі помітили, що з ним перервався зв’язок, – ділиться з «КП» жінка. – Ми занепокоїлися. Обласний військкомат тоді надав інформацію, що він у списку загиблих, поранених або полонених не значиться. Після нескінченних запитів та експертизи ДНК прийшла постанова у січні 2014 року, що Вадима не стало. З’ясувалося, він загинув під час виконання завдання – мав доставити провізію на один із блокпостів. Було пряме влучення в танк, двоє хлопців урятувалося, а Вадим вилізти з танка не зміг. Там його поховали на кладовищі, на якому ще купа бійців поховані. Ті, хто доглядає за тим цвинтарем, пропонували нам переслати кошти на пам’ятник. Але ми хочемо, щоб він спочивав на рідній землі…
– Взагалі Вадим був спокійним, совісним, ображеним по життю, – продовжує вчителька. – Батько вихованням не займався. Вадим жив із мамою. Жінки в нього і дітей не було, після школи відслужив у армії, після того їздив по заробітках. Нікому ніколи слова кривого не сказав, чесний, справедливий. Коли його призвали, взяв пакетик (так, пакетик, бо більше у нього нічого не було) у руки – і пішов. А коли в АТО зник – нікому став не потрібен.
На цьому тижні після того, як будуть зібрані всі необхідні документи, Вадим Нікітін планує виїхати на Луганщину і забрати останки тіла загиблого бійця. У свою чергу сільська рада і районний військкомат готові організувати перепоховання з усіма військовими почестями.
