Б’є – значить любить? Сотні жінок на Кіровоградщині стають жертвами домашнього насильства

Попри емансипацію, чимало жінок і нині замовчують прояви насильства з боку своїх чоловіків. Домашні тирани лупцюють часто так, що відбивають своїм «половинкам» внутрішні органи, спотворюють обличчя і не залишають на тілі живого місця. А ті страждають, мовчать і вкотре обіцяють собі, що терплять таке востаннє. Втім минає тиждень, місяць і ситуація повторюється. Куди втекти, заховатися самій і дитині від нелюда – з’ясовувала «КП».

Я терплю чоловіка через дітей

Уперше чоловік мене побив, коли нашій дитині було всього кілька місяців. Тоді він не просто мене вдарив, а побив, були гематоми, синці… Відтоді так триває багато років. Сусіди його знають, тому коли він п’яний, телефонують, щоб я додому не йшла ночувати. Він міг мене бити і в присутності друзів, які кидалися на мій захист. От відлупцює до непритомності, що я і в лікарні була, а потім падає навколішки і вимолює пробачення. Чому він мене б’є? Каже, п’яний, не знає, що з ним було… Через ці побої ми часто розходилися, я не встигала перевозити свої речі до батьків. А потім поверталася, бо діти маленькі, їм треба батько… Недавно у нас теж була сварка, ми кілька днів жили порізно. Але він вкотре попросив вибачення... Знаєте, як кажуть, надія вмирає останньою, дуже хочу, щоб він змінився… Зараз, дякувати Богу, все нормально, – розповідає історію своїх знущань кіровоградка Оксана.

Він мене ревнує, заборонив користуватися косметикою

У мене двоє дітей від Олексія. Ми разом вже більше двадцяти років. Але він страшенно мене ревнує до інших чоловіків. То хтось не те сказав, то я не так глянула... Хоча я жодного приводу йому не давала. Через це він мене лупцював, погрожував убити. Раніше казав, що хату підпалить. Інколи мені вночі навіть було страшно спати. Думала, а раптом справді підпалить. Засинала тільки після того, як уже спав Олексій. Зараз він мені заборонив користуватися косметикою. Я так і роблю, головне, щоб він мене не бив. Не себе шкода, бо так багато сімей живуть, а дітей, які це все бачать, – зізнається у своєму горі жителька райцентру Ірина.

Мама не пішла від батька, бо немає де жити

Я часто прошу маму покинути батька. Мені боляче дивитися на їхнє «сімейне» життя. Постійно вдома сварки і бійки. Я боюся, коли батько повертається з роботи, бо не знаю, що від нього чекати. У нього постійно якісь претензії до мами – не ту страву зварила, багато грошей витратила в магазині, худобі багато їсти дала… Він свариться і б’є її, часто і я потрапляю під гарячу руку, бо захищаю маму. Скільки разів просила її покинути батька, вона завжди казала: «А куди ми підемо, де будемо жити, хто мене вже візьме на роботу?.». У селах майже на кожній вулиці є така історія. Але жінки мовчать, бо знають, що їм нікуди подітися. Я зараз навчаюся в місті, додому приїжджаю рідко, бо морально важко переношу такі з’ясовування стосунків між батьками, – ділиться 19-річна Юля.

Синці під гримом

Таких історій сотні на тисячу. І кожна з них хоч і з різними дійовими особами, але має одну природу. «КП» навіть довелося змінити імена, аби найменшого натяку не було на реальних героїв, адже і за це «любий» може всипати! Тим не менш жінки готові і далі терпіти знущання, мовчати, чекати й надіятися, «а раптом він зміниться».

Торік на Кіровоградщині за допомогою від домашнього насильства звернулося майже п’ять тисяч потерпілих, із них 90% – жінки! І хоча ця статистика не відображає справжньої картини, чиновники запевняють: служби в цьому напрямку в районах та містах працюють добре. Втім, констатують, порівняно з попередніми роками кількість звернень росте.

– І це вже добре, що нарешті потерпілі визнають і говорять про цю проблему, – каже начальник відділу сім’ї та оздоровлення дітей департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Марина Пустовойт. – До нас зверталися і люди похилого віку, які потерпають від насильства. От прийшла якось жіночка, каже, що її ображає син. На нього наклали штраф… Люди звертаються і намагаються вирішити проблему…

Єдиний центр на весь регіон, куди жертва домашнього насильства може звернутися за допомогою, кілька років тому відкрили в Кіровограді. Його директор Інна Жолобова розповідає, до закладу зазвичай направляють тих, хто стикнувся зі складними життєвими обставинами.

– Це ті жінки, які опинилися на вулиці без документів, які не мають належних умов проживання для себе і новонародженої дитини… Але жодна з них до нас не зверталася через насильство в сім’ї. Однак під час роботи з ними з’ясовувалося, що переважна більшість страждає від економічного та психологічного насильства у сім’ї, – пояснює Інна Жолобова.

Директор Кіровоградського центру матері і дитини каже, навіть невизнання батьком дитини і схиляння жінки до аборту – це вже прояв насильства.

– Якось жінка з району, яка в нас тимчасово проживала, зізналася, що чоловік неодноразово піднімав на неї руку, спілкувався брудною лайкою. Ми їй пояснювали, що потрібно звернутися до поліції… Зрештою, коли це сталося, вона заперечила факт побиття її чоловіком… Багато жінок у нас із інтернатних закладів і вони звикли до приниження. Тому коли чують щось схоже від чоловіка, не розцінюють це як насильство, – зауважує співрозмовниця «КП» і додає, що у центрі з жінками працюють психолог і соціальний педагог. – Ми намагаємося підвищити самооцінку жінок. Розвиваємо в них правову грамотність, щоб вони розуміли, яку відповідальність несуть чоловіки за насильство. Пояснюємо, що є державні органи і неурядові громадські організації, центри надання вторинної правової допомоги. Тобто на сьогодні у жінок є можливість отримати безкоштовну консультацію, як діяти, коли над ними знущаються.

Для неї побиття – це не «терпіти», а «жити, як усі»

Психологи кажуть, говорити в голос про насильство у сім’ї жінки не хочуть через страх. З одного боку вони бояться вкотре стати об’єктом агресії, а з іншого – осуду. Саме така позиція призводить згодом до непоправних психологічних наслідків.

– У жінки з’являється «звичка бути жертвою», – коментує «КП» практичний психолог Центру психологів-практиків у Кіровограді Олена Каліман. – Тоді вона переносить цю позицію на всі сфери життя: дозволяє знущатися з себе на роботі, потурає дітям. Але ніхто не застрахований від зворотної реакції, коли жінка переймає модель поведінки тирана – звідси з’являється дратівливість, імпульсивність, агресивна реакція на найменшу конфліктну ситуацію (крик, сварки). У вихованні може теж простежуватися перенос негативних почуттів до статі агресора, іншими словами жінка любить доньку, і ненавидить сина та всіх чоловіків, бо ті роблять їй боляче.

Фахівець пояснює, жінки, які перетворилися на жертв насильства, сприймають його не як «терпіти», а «жити, як усі».

– Побої, образи стають нормою життя. Бійка стає засобом спілкування та виходом у вирішенні конфлікту. Розуміння, що щось не так у сім’ї, на жаль, приходить часто через якусь кризову ситуацію у житті. Це може бути і реанімація, – додає Олена Каліман і закликає не закривати очі на проблему, а негайно її вирішувати. Адже постійні стреси можуть призвести до психосоматичних захворювань, до депресії і, не дай Боже, суїциду.

За насильство спочатку попередження, потім – за грати

Агресори повинні нести покарання за здійснення домашнього насильства, переконані правозахисники. Втім покарати їх можна лише тоді, коли жінки звертатимуться до відповідних служб, правоохоронних органів…

– Проблема насильства в сім’ї стоїть досить гостро у суспільстві. І хоча у нас достатньо законів, під які підпадають дії домашніх тиранів, дієвість механізму покарання викликає питання. Як на мене, він просто не діє, а законодавство не отримало свого відображення у правозастосовній практиці, а отже, потребує вдосконалення. Основна проблема – це відсутність комплексного підходу до системи запобігання насильству в сім’ї, – коментує правозахисник Роман Попов.

Він пояснює, чоловік, який уперше підняв руку на жінку, отримує під розписку офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім’ї. Також його ставлять на профілактичний облік для проходження корекційної програми.

– Якщо агресор береться за старе, йому можуть винести захисний припис, яким забороняється,­ з-поміж іншого, отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства, розшукувати її, розмовляти з нею по телефону. Однак термін дії такого припису не може бути більшим, ніж 90 днів, – уточнює Попов.

Якщо ж тиран не пройшов корекційну програму та порушив умови захисного припису, на нього чекають громадські роботи або адміністративний арешт. У випадку, коли протягом року поведінка насильника не змінюється, на нього чекає суворіше покарання.

– Це може бути штраф, громадські роботи чи виправні, або арешт чи навіть обмеження волі, – попереджає правозахисник.

Ратифікація Стамбульської конвенції і притулки для жертв насилля

Втім навіть якщо жінка і звернеться до правоохоронних органів через насилля, не завжди є гарантія, що тиран отримає по заслузі. Як іще один важіль впливу можна буде розглядати Стамбульську конвенцію Ради Європи. Її парламент має ратифікувати у найближчі місяці.

Експерти пояснюють, конвенцією передбачено вісім стандартів проведення кваліфікованої та ефективної роботи з подолання домашнього насильства, серед яких конфіденційність, професіоналізм, доступ жертв насильства до допомоги, у тому числі цілодобовий. Також відпрацьована модель допомоги жертвам насильства та покарання кривдників.

– Кіровоградська область – один із двох регіонів держави, де реалізується проект Ради Європи по запобіганню та боротьбі з домашнім насильством, – додає начальник відділу сім’ї та оздоровлення дітей департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації Марина Пустовойт. – У 2014 році до нас приїжджали експерти Ради Європи і проводили опитування серед жінок – жертв насилля в сім’ї зі Знам’янки та з Олександрівського району. Всього опитали 15 жінок. Вони розповіли, з якими проблемами стикалися, хто надавав їм допомогу і чи були випадки повторного насильства. Таким чином відпрацьовувалася технічно конвенція, визначалися її сильні та слабкі сторони.

– У підсумку маємо документ, покликаний максимально допомогти жінкам. А це і відкриття притулків для жертв насильства, і запровадження цілодобової гарячої лінії, – зазначає співрозмовниця «КП».

Правозахисник Роман Попов переконаний, якщо Стамбульську конвенцію Україна ратифікує, це буде лише початок до комплексного вирішення проблеми.

– Наша країна стикнеться з такими перепонами правореа­лізації, як брак бюджетних та донорських коштів, відсутність регулярності фінансування системи захисту по запобіганню насильства, з непослідовною процедурою гармонізації націо­нального законодавства з європейським. Але попри все, цей процес потрібно починати. Адже сама по собі проблема нікуди не зникне, – наголошує він.

А поки залишається все як є, місію по запобіганню насильству в сім’ї взяла на себе громадська організація «Ла Страда Україна». Саме туди, окрім офіційних органів влади, можна звертатися за допомогою кожному, хто став жертвою насилля. Телефон: 0-800-500-335 (або 386).

 

Матеріал підготовлений за підтримки Центру інформації про права людини