Людині треба навчитися жити тверезо у п’яному суспільстві – лікар-нарколог

При виборі спеціалізації Сергій Прокопенко не йшов шляхом престижності чи популярності, його душа лягла до складної, досить молодої лікарської професії – наркології. Він залишився єдиний серед медичного гурту, хто працював з початку створення наркологічної служби, пройшов різні посадові сходинки і доріс до головного лікаря – тривалий час очолював Кіровоградський обласний наркологічний диспансер. За 40 років роботи повернув до нормального життя не одну людину. Хоча, каже, специфіка роботи така, що не похвалишся конкретними результатами. Як це –  боротися більшу частину життя із людськими залежностями, Сергій Прокопенко погодився розповісти «КП».

 

– Найперше, що цікавить, так це, чи можна взагалі здолати пияцтво?

– Ми не замислюємося над тим, що 3% людей мають проблему залежності від алкоголю. Це настільки глибока біда, що, як кажуть, одним помахом чарівної палички з нею не справитися. З історії пам’ятаємо різні антиалкогольні кампанії, перекоси в політиці, а результат досягався не завжди. Заборони не дають жодного ефекту. Пам’ятаєте, пішла мода на безалкогольні весілля. Це була чистісінька профанація. Бажають люди влаштувати весілля без спиртного – це їхній вибір, але з цього не можна робити піар. Хоча чимало постанов уряду радянської доби рухом тверезості принесли багато позитивного: знизилася смертність, підвищилися показники якості життя. Має бути чітка державна політика щодо боротьби з алкоголізмом. Держава повинна створити можливості для нормального життя, щоб молодь мала чим корисним займатися, а не бігла в бар. Рекламувати треба не горілку, а підліткові клуби, світ захоплень, різними способами формувати нетерпимість до пияцтва. Тобто всі інформаційні засоби мають нести виховний елемент. Все починається з сім’ї: перший келих шампанського на 16­річчя сина чи дочки, і перша дозволена пляшка пива, які у підсумку виявляються не безневинними. А як гостинно припрошують господарі гостей, не салат чи десерт скуштувати, а ще по одній чарці перехилити, а потім ще на коня­на кобилу. Спиртне ллється рікою. І ці гуляння відбуваються на очах у дітей. Починати треба з формування нетерпимості до спиртного в сім’ї, в колективі... Не стимулювати випивку, а знаходити їй заміну. І державна політика, і сімейна мають бути спрямовані на здоровий спосіб життя.

 

– Чи передається алкоголізм, як багато інших хвороб, по спадковості?

– Прямої спадковості немає, але передумови є. Якщо заглянути у генеалогічне дерево родини і виявити в якомусь коліні залежність, то нащадки, якщо поводитимуться так, як їхні предки, тобто, пливтимуть за спиртною течією, – ризикують повторити їхню долю. Щоб цього не сталося, треба вмикати розум і чинити опір. Біда в чому? В агресивній поведінці оточуючих, які при застіллі буквально змушують кожного пити до дна. А тости придумувати всі мастаки. Комусь це минеться, а хтось потрапить у залежність. Кого тоді звинувачувати? Проблема залежності не тільки біологічна, а й соціальна. Спочатку йде психічна залежність, потім фізична, на першому етапі людина ще може протистояти, далі організм бунтує, не слухається. Коли починається алкогольна залежність? Коли немає контакту між близькими людьми. Тоді хтось знаходить спілкування з чаркою.

 

– Ваші пацієнти – це специфічний контингент, з яким непросто спілкуватися. Як ви знаходите спільну мову? Як починаєте лікувати?

– Одним словом не скажеш. Кожен хворий – це окремий світ. Перший етап – медикаментозне лікування. Треба відновити нормальні функції організму. Тобто робиться все, щоб вивести організм з фізичної залежності. На наступному етапі йде психологічна робота з пацієнтом. Завжди розкриваю згубні наслідки алкоголізму. Залежні люди – це умисні самогубці, їхній організм рано зношується, руйнується психіка. Як правило, ці люди рано йдуть із життя. А скільки серед них талановитих, майстровитих фахівців? І досі душа болить за одним пацієнтом, який приходив до нас на лікування, як до себе додому. Колись в опалювальній системі диспансеру прорвало трубу, цей чоловік у пожежному порядку врятував ситуацію – був віртуозним зварювальником. Протягом всього лікування триває психотерапевтична робота з напрацювання установок на майбутню тверезість. Людині треба навчитися жити тверезо, як я кажу, у п’яному суспільстві.

 

– Сергію Дмитровичу, чи може ваш пацієнт розраховувати на остаточне одужання від алкоголізму?

– Може, хоча це дуже складний процес, який залежить від багатьох чинників. Це хвороба хронічна, яку одним приступом не візьмеш. Чомусь лікарі не дають гарантій на повне здолання хронічного бронхіту чи хронічної гіпертонії. Слово «хронічний» означає надовго або на все життя. Найперше, має бути бажання пацієнта вилікуватися, плюс допомога рідних і лікаря. Відомо, скільки горя приносить залежна людина рідним. Від їхньої позиції і політики залежить подальше лікування хворого. Пасивно перечекати біду їм не вдасться. Змиритися теж не можна. Треба тактовно і наполегливо діяти: без читання моралі, без сварки – це не дає ефекту. Краще переконувати, спонукати алкоголіка здолати опір, який не дає йому визнати хворобу і потребу лікуватися. Повинні підключитися всі рідні і поставити «героя» перед фактом, що проблема не розсмокчеться сама  собою, її треба вирішувати. Тільки у тісній взаємодії пацієнта, близьких людей і лікаря можна здолати хворобу, в тому числі і хронічну. Людина, пройшовши певну програму лікування, здорова, але їй треба усвідомити, що більше не можна пити ніколи. Така сутність хвороби: якщо в організм потрапляє алкоголь, синдром залежності повторюється. І тоді можна вести мову про безкінечне лікування. Спілкуючись з хворими, зробив певні висновки.

 

– Який висновок мають зробити читачі: пити чи не пити?

– Вважаю, про абсолютну тверезість говорити не слід. З тих пір, як людство познайомилося зі спиртним, категорично відмовитися від нього не може. Для чого люди випивають? У певних ситуаціях виникає потреба змінити психічний стан, зняти напругу або розвеселитись, тобто, первинні наміри не несуть ніякого негативу. Спочатку так воно і є – на цьому етапі треба зупинитися. Далі хімічні агенти роблять свою недобру справу. Всяка отрута у певних дозах може бути ліками і навпаки. Який сенс вживати багато спиртного? Ніякого. Часто запитують, яка ж норма спиртного дозволена? Допустима норма: 15-20 грамів абсолютного алкоголю, це 40­50 грамів горілки. Ще раз повторюсь: треба бути розумним і думати, як жити, який приклад подавати дітям­онукам, шанобливо ставитися до свого організму. Втратити здоров’я дуже легко, тільки не завжди можна його відновити.