Він був найкращим! Ми не віримо, що він міг так учинити! – кажуть друзі про Олексія Макогонова, який у минулі вихідні влаштував поножовщину
Після трагедії, що шокувала весь Кіровоград, минув тиждень. Хлопця, який підрізав кухонним ножем свою дівчину та її матір, а потім кинувся під потяг, поховали минулого вівторка. Постраждалих прооперували й нещодавно перевели з реанімації в палати.
У попередньому номері, зі слів близьких Валерії Кирилової, «КП» намагалася відтворити події того злощасного вечора. Ми розповіли, якою є сама Валерія. Однак поза кадром залишився той, від чиєї руки дівчина ледь не загинула. На цей раз «КП» поспілкувалася з приятелями Олексія Макогонова.
Цьогоріч юнак закінчив школу і вступив до Кіровоградської льотної академії. Олексій дуже радів, що йому вдалося потрапити на державну форму навчання. Закінчивши виш, хотів бути рятувальником… Усі, як один, однокласники, одногрупники та приятелі хлопця розповідають про нього, як про доброго, розумного й порядного товариша. Його жахливий вчинок друзі ніяк не можуть ані поясніти, ані усвідомити.
– Я одинадцять років провчилася з Олексієм і підтримувала з ним відносини, спілкувалася після закінчення школи. Він був тихим, добрим, привітним хлопцем. Нікого ніколи не образив. І батьки його доброзичливі, порядні. Мама колись була у батьківському комітеті. Коли мені повідомили про те, що трапилося, я не повірила. На Льошу це зовсім не схоже. Я не знаю, як він міг таке вчинити. Я досі не вірю, – каже однокласниця загиблого Анастасія.
Дівчина розповідає, що Олексій був звичайним хлопцем, нічим особливим не вирізнявся серед інших. Хобі не мав. Школярем, займався спортом, але через травму руки перестав відвідувати секцію. Дозвілля проводив з друзями та у соціальних мережах.
Починаючи з цього літа, увесь свій вільний час Олексій проводив зі своєю дівчиною Валерією. Це підтверджують і сусіди дівчини. Кажуть часто бачили підлітків удвох на лавці у дворі. Юнака характеризують як гарного й чемного хлопця.
– За той час, що я знаю Олексія, не помітила за ним ані дивацтва, ані якихось неадекватних реакцій чи вчинків. Я не можу сказати, що він був дуже товариським, душею компанії, але ставився до людей привітно, від нових знайомств не відмовлявся. Ми з ним знайшли спільну мову відразу. Він був розумним, добре знав англійську. При мені ніколи не обговорював інших хлопців, не казав, що має якихось ворогів. Мені не віриться, що Льоша міг так учинити! – ділиться одногрупниця юнака Оксана.
Як про чудову людину і чуйного друга, про Олексія розповідають його приятелі Тетяна та Олександр. Запевняють, добрішого і поряднішого товариша не знайти.
– Можу сказати одне: він був чудовою людиною і другом. Льоша ніколи не тримав ні на кого зла і завжди допомагав, коли була у тому потреба, – розповідає Тетяна. – Я не можу зрозуміти, що могло змусити його так вчинити. Але це була помилка, яку він сам собі не зміг пробачити. Повірте, він був чудовим, найкращим...
Кіровоградський практикуючий психолог Юлія Епельбаум каже, аби з’ясувати, що саме стало пусковим гачком для Олексія, треба багато чого знати про нього самого. Розповідей друзів і знайомих украй мало.
– Юліє, Кіровоград шокований подіями, що відбулися 19-го жовтня. Милий, добрий хлопець, за розповідями його приятелів, раптом накинувся з ножем на свою дівчину і її матір, а потім вкоротив собі віку. Як можна пояснити таку поведінку з точки зору психології?
– Ми звикли оцінювати ситуацію дивлячись на наслідки. Вони завжди помітніші й очевидніші. Причина, як правило, залишається поза кадром. У кожного з нас є минуле, своє особисте: дитинство, юнацтво. Кожен із цих періодів на нас чимось позначився. Важкі ситуації ставали уроками життя, якщо ми змогли вийти з них з гідністю. Або залишалися в наших душах незагоєною раною, якщо рішення ми не знаходили. Нас виховували в певній сім'ї, яка має свою історію. Не погану й не добру, просто свою, унікальну. І для того, щоб зрозуміти, що саме стало причиною такого вчинку, мені багато треба знати про Олексія. Усі друзі і знайомі про нього говорять, що він був хорошим і спокійним. Цього дуже мало, щоб відтворити ясну картину причин такого жахливого вчинку.
– Але ж такі випадки не рідкість у нашому суспільстві, коли на вигляд тиха і спокійна людина починає трощити все навколо і чинить страшні речі. На вашу думку, що штовхає людей на таку поведінку?
– У традиціях сімейного виховання дітей навчають бути слухняними і пригнічувати свої почуття. Наведу кілька прикладів. Хтось із дорослих каже дитині: «Що ти таке кажеш ! Як тобі не соромно?!» Таким чином, ми викликаємо у дитини почуття сорому і провини. А ці почуття дуже важкі. Дорослий так перекладає свою відповідальність за себе, свій стан, рівень свідомості, методи виховання на дитину. І потім ця маленька людина живе з цим, по суті, чужим вантажем, хворіє, стає нещасною, злою на весь світ... Це захисна реакція, яка залишається з дитиною на довгі роки і приносить шкоду. Або, наприклад: «Досить ревіти! Заспокойся!» Це все одно, що сказати: «Досить очищати свою душу, залиш внутрішній біль при собі і живи з ним далі, зроби вигляд, що тобі не боляче, обмани себе». Невиплаканий біль буде накопичуватися, і робити дитину злішою та черствішою. Ми не знаємо, що говорили Олексію його батьки. Але те, що відбувається в такі критичні моменти – ніщо інше, як накопичена роками агресія, з якою не можливо впоратися. Людина не може контролювати те, що більше за неї. На жаль, нас не вчать, як справлятися з почуттями, як випускати пар без шкоди для навколишніх. Ось і рвонуло.
– Ви вважаєте, причина тільки у вихованні?
– Це всього лише одна з причин. Усю країну виховували з порушеннями особистісних кордонів, а вбивцями стають одиниці. Безумовно, виховання відіграє важливу роль, але не єдину. Діти завжди були і будуть дзеркальним відображенням своєї сім'ї та роду. Якщо мама ненавидить батька своєї дитини, то дитина буде демонструвати всі його найгірші риси, причому свідомо вона може бути солідарною з матір'ю і теж його ненавидіти. Такою поведінкою дитина показує: «мамо, для мене тато теж важливий, йому я теж зобов'язаний життям». Виходить, за хуліганськими витівками стоїть любов до батька. Подібна ситуація, напевно, знайома. А ще бувають випадки, коли людина говорить, що її неначе підмінили. Часто чи то жартома, чи то всерйоз деякі люди кажуть: «Коли я вип'ю, стаю зовсім іншою людиною». Або, буває, якась незрозуміла хандра в один момент з’явиться. На перший погляд причин немає, а на душі неспокійно. Це все емоційні ниточки з важливими і значущими для нас людьми. У своїй душі ми несемо їхні емоції, переживання, а часто й долі. Без цього психологічного механізму людство не могло б вижити. Але у кожної медалі є дві сторони. Для того щоб відчувати свою приналежність до своєї сім'ї, дитина багато чим жертвує. Бере на себе провину і біль старших, мстить за своїх колись безвинно вбитих. З цим вона виростає і передає той самий багаж своїм дітям. Можливо, наш герой ніс у своїй душі ненависть і злість. Це були його почуття чи ні – ми не знаємо. Але з тим почуттям провини, яке з'явилося у нього після трагічного візиту до його дівчини, він не зміг жити далі.
