Коли клієнтка просить нафарбувати їй губи червоною помадою, я запитую: «Що сталося?»

Власниця студії краси «Я» Олена Стенчікова – не тільки професійний стиліст і візажист, яка знає всі техніки і схеми макіяжу, може приборкати найнеслухняніше волосся та підібрати правильний одяг. Вона – єдиний в області візажист-­психолог, яка, аби створити ідеальний образ, від і до просканує клієнта, щоб потім показати усі його природні риси через макіяж і гардероб.

Від професії психолога – до роботи візажистом

Професійне захоплення модою в Олени почалося після навчання на факультеті практичної психології.

– Коли я навчалася в університеті, у мене була думка, якщо я поїду за кордон, то маю щось уміти робити руками, аби без слів, без знання мови показати свої вміння, – пригадує Олена. – Моя дипломна робота була на тему «Мотивація успішної особисто­сті». На той час було мало літератури про це, тому я просто читала багато історій успішних людей. Саме тоді зрозуміла, що важливий не тільки інформаційний посил, який доносить успішна людина, а й те, який вона має вигляд. Тому я вирішила піти на курси з візажу Світлани Животовської. Вона ж мене запросила на чемпіонат України. Несподівано для нас обох ми зайняли перше місце.

Далі все закрутилося, Олену покликали працювати візажистом на обласне телебачення.

– Там працювала років три, – розповідає вона. – За той час я навчилася­ робити телевізійний макіяж, гримувала ведучих і героїв програм. Робота на телебаченні – то окрема школа життя. Був такий період, коли місяців п’ять треба було приходити на роботу на п’яту ранку. За тією роботою дуже сумую, бо такий колектив, як на телебаченні, рідко зустрічається. Всі веселі, згуртовані й креативні…

Пізніше Олена відкрила свою студію краси «Я», де вже вісім років працює візажистом і поєднує з роботою перукаря. Окрім того, вона – співзасновниця Self Made Group – жіночого руху, створеного для того, щоб надихати жінок розвиватися і допомагати їм знаходити свій стиль. Також вона співпрацює з фотографами, створює образи для креативних зйомок, займається декором для фотосесій, на волонтерських засадах надає свої послуги місцевим модним конкурсам, а також втілює фантазії дівчат, які хочуть змінитися зовні.

 

 

 

 

 

 

Тиждень моди у Мілані – космос у моїй професії

Зараз Олена відкриває для себе нові горизонти – їздить світом у пошуках знань і самовдосконалення.

– Я люблю усіх своїх кіровоградських клієнток-красунь, але настав момент, коли мені захотілося вийти за рамки салону, побачити світ, повчитися в світових професіоналів, – ділиться співрозмовниця «КП». – Тому двічі-тричі на місяць я обов’язково їжджу на семінари, розвиваюся, бо в нашій професії без цього не можна.

Так Олена набиралася знань як в українських фахівців-візажистів, так і закордонних – Польща, Італія, Грузія, Франція, Іспанія… Проте наймасштабнішою поїздкою цього року вважає Тиждень моди у Мілані (Milan Fashion Week).

– Туди мене запросив телеканал про моду ID Fashion, – каже вона. – Я була стилістом у їхній команді, створювала образ для їхньої телеведучої, була на всіх показах, бекстейджах, поринула в світ краси, стилю і моди. Побачила все зсередини: дизайнерів, відомих топ-моделей, зірок макіяжу, майстрів зачісок… Я побачила, як вони працюють, їхні рухи, підгледіла їхні секрети. Бачила, як готуються до виходу моделі, приміряють одяг. Можна навіть було просто підійти і доторкнутися до них, роздивитися фасони, аксесуари. На ці п’ять днів я перетворилася в губку, що все поглинала. Звичайно, не встигала переварювати інформацію, досі її переосмислюю.

Олена розповідає, кожен показ моди відбувався у різних місцях. Тому щодня доводилося прокидатися­ дуже рано, проходити і проїжджати багато кілометрів.

– Покази могли проходити і на заводах, і в музеях, головне – велике приміщення, бо головну роль там відіграє надзвичайно потужне освітлення. Фахівці за допомогою різного світла можуть зробити з зовсім непримітного приміщення просто шедевр. Заходиш – завод як завод: зал, колони, підлога… Але коли вмикається світло – потрапляєш в інший мегасвіт, – із захопленням пригадує дівчина.

За п’ять днів інтенсивної роботи, каже, глобальної втоми не було, очі горіли, а шалений темп роботи, креативні команди тільки заряджали.

Макіяж, стиль, одяг – це певний меседж, який ми посилаємо суспільству

Щоб нас правильно зрозуміли, все має бути в гармонії – внутрішній і зовнішній світ. Я допомагаю знайти ту точку, яка знаходиться посередині. Бо зробити з однієї іншу людину мені не важко. Інколи бачиш людину без макіяжу, а потім з макіяжем, і розумієш, що це дві зовсім різні особи. В принципі, так не повинно бути. Візажисти і перукарі – архітектори краси, які мають досить обережно працювати з живою енергетикою. Ми повинні підкреслювати красу, а не перероб­лювати людину. Ми маємо підібрати такий образ, щоб людині було комфортно, щоб її впізнавали друзі і казали: «Як ти гарно виглядаєш!», а не: «Який класний макіяж!». Ці компліменти – зовсім різні речі, – переконана фахівець.

Олена зізнається, що на початку своєї роботи часто звертала увагу на зовнішній вигляд перехожих.

– У період навчання був момент, коли я на вулицях і в маршрутках оцінювала зовнішність дівчат. Але це було більше не оцінювання, в той час я подумки щось змінювала в них. Думала: «От тут би я підправила брови. Тут би я змінила помаду. А от тут – зібрала б волосся або навпаки розпустила. Під цей піджачок я б нанесла тіні такого кольору. Тут би змінила тон». У мене ніколи не виникало варіанту: «Жах, не гарно». Виникало лише: «Треба замінити і буде класно». Зараз такого вже немає, – констатує співрозмовниця «КП».

Олена пояснює, кардинальні зовнішні зміни не найкращий вибір – людина повинна поступово звикати до нового образу.

– Коли блондинка різко хоче стати брюнеткою, у неї, можливо, щось трапилося, – припускає вона. – Коли до мене приходить дівчина і каже: «Я хочу червоні губи». Перед тим, як зробити їй ці червоні губи, я питаю: «Що сталося?». Бажання не виникають просто так. Вони бувають швидкоплинні й можуть тільки нашкодити. Тому передусім я уточнюю емоційний стан клієнтки, мету образу, куди вона йде, навіщо, яке враження хоче справити. По суті, ми вторгаємося в інтимну зону. Це складно. Треба бути обережним, щоб своїм баченням не нашкодити. Треба підібрати гармонічно правильний образ, який підходить саме цій людині саме в цей момент, а не реалізувати свої професійні фантазії і навики на людині.

Складно підібрати образ, каже, тоді, коли людина не знає, чого вона хоче. Приходить, є бажання змінитися, але як хоче виглядати – не знає. Тоді Олені й приходять на допомогу знання психолога, щоб знайти внутрішнє «я» клієнта.

Моя робоча фішка – я підходжу до краси з внутрішньої точки зору

Під впливом психологічної освіти Олена напрацювала особливу методику роботи – вона намагається за допомогою макіяжу, зачіски та одягу перенести внутрішню красу людини назовні.

– Я ніколи кардинально не змінюю людину на один вечір, – каже дівчина. – Люблю натуральність. Якщо треба вразити і привернути увагу, то я, звичайно, роблю клієнтці яскравий макіяж. Але важливішою залишається­ мова тіла, рухів, міміки, жестів... Одним тільки макіяжем ми зможемо привернути увагу, але втримати її ним не вдасться. Енергію ми маємо випромінювати зсередини.

Абсолютно не користуватися макіяжем – неповага до навколишніх

Олена переконує, будь-яка жінка у будь-якому віці і з будь-якими фінансовими можливостями може достойно виглядати, якщо регулярно приділятиме увагу своїй зовнішності.

– Треба слідкувати за модою, приміряти на себе образи, знаходити для себе авторитети краси, – радить професіонал читачкам «КП». – Інтернет зараз надає широкі можливості, щоб бути в курсі модних новинок. Щодня треба доглядати за тілом і обличчям, очищувати, тонізувати і зволожувати шкіру, користуватися правильними продуктами для волосся. Манікюр і педикюр можуть бути не професійними, але вони мають бути чистими. Акуратним має бути і одяг. У кожної дівчини знайдеться в шафі класична біла сорочка, брюки, спідниця, які завжди безпрограшні. Нехай одяг буде не новим, але чистим, охайним і випрасуваним.

– Елементарно – наносити легкий тональний крем або пудру, туш, блиск або помаду, яка підсилює природній колір губ, робити легкий рум’янець, брівки підфарбовувати або зачісувати гелем для кольору і насиченості, – підказує фахівець. – Цього достатньо, щоб виглядати добре. Абсолютно ходити без макіяжу, за правилами етикету, вважається неповагою до оточуючих. Зовсім не користуватися косметикою можуть тільки мамочки, які щойно народили, щоб не викликати у діток подразнення. Всі решта дівчат – мають бути гарними!

Одночасно з доглядом за зовнішністю, каже, не менш важливим є і духовний та особистісний розвиток.

– На дівчину не тільки має бути приємно дивитися, а й з нею має бути про що поговорити. Можливо, це дивно звучить від стиліста, але краса внутрішня набагато важливіша зовнішньої. Останню будь-коли можна створити, а от красу духовну треба виховувати. Тому бажано щодня хоч трошки читати, відкривати для себе щось нове, скласти список літератури, яку треба прочитати. Проводьте щоденний тюнінг не тільки зовнішності, а й мозку. Це важливо, – наголошує вона.

Я повністю знайшла себе в професії, я – найщасливіша

За десять років роботи в Кіровограді Олена стала знаним і модним професіоналом, у неї сформувалося своє коло клієнтів та поціновувачів її нестандартних підходів.

– Зі своїми клієнтками я намагаюся бути не попереду, не позаду, а поряд. Якщо клієнтці не подобається результат моєї роботи, то я завжди готова виправити. Для мене цінніше, щоб людина вийшла від мене з позитивом і з очікуваним результатом. Вимог­ливих клієнток дуже багато, проте найскладніший клієнт – моя мама. Батьки завжди вірили в мене і ніколи не перешкоджали моїй роботі. Чиїмось особистим стилістом я бути ніколи не хотіла, бо щодня бачити одну і ту ж людину по-іншому досить важко. Не проти попрацювати з зірками. Вони звикли до змін образів і більш відкриті до експериментів. Для кого я все життя буду особистим стилістом, так це для свого синочка, – каже вона.

Зараз Олена, суміщаючи дві улюблені справи – психологію та візаж, може назвати себе повністю реалізованою.

– Можу охарактеризувати себе як людину, яка піднімається сходинками вгору, – філософськи відкриває себе співрозмовниця «КП». – Інколи опускаюся на одну нижче, аби набратися досвіду, переосмислити себе, а потім піднімаюся знову. Я адекватно оцінюю свої можливості, тому не беруся за непосильну роботу. Я ніколи не зупиняюся­ і рухаюся вперед. Скоріше за все, у мене не звичайні сходинки, а ескалаторні. Вони їдуть, а я по ним ще й іду. Мені допомагає та доріжка – доля, життя і люди – і я одночасно йду вперед. У мене немає нелюбові до своєї роботи, бо нелюбов виникає з невпевненості. Вдачі або невдачі не розглядаю з точки зору негативу. Для мене це стимул не зупинятися. Я найщасливіша людина, бо моя професія – моя таблетка позитиву, без якої я не можу!