Їх одружили в Арабських Еміратах і навіть українською мовою
Минулої весни Оксана Доля з Олександрівки поїхала в Арабські Емірати. Там живе її подруга-українка, з якою колись разом працювали. Жінка, вийшовши заміж за іранця, оселилася в Дубаї. Ця поїздка стала доленосною – Оксана познайомилася із братом подруги, закохалася, а за три місяці знову летіла на берег Перської затоки, але вже на… власне весілля.
Тепер дівчина носить прізвище Шкільна. Разом із чоловіком Володею, як і подруга, живе в Дубаї. Нещодавно молоде подружжя гостювало в Олександрівському районі. Тож Оксана погодилася розповісти, як живеться далеко від рідні та української землі, у зовсім новій культурі, історії та звичаях.
– Чи легко було прижитися на Сході?
– У будь-якій країні, і це стосується не лише Об’єднаних Арабських Еміратів, для іноземця, який приїхав туди працювати, головне, на мою думку, добре знати мову і знайти роботу. У Дубаї дві державні мови – арабська та англійська. Але тут дуже багато різних компаній і фірм з Європи, Австралії та США, тому майже все спілкування відбувається англійською. Арабською говорять лише місцеві жителі.
Володя, до речі, родом із Івано-Франківщини. Коли переїхав до сестри в Дубаї, спочатку вивчав мову, потім шукав роботу. Зараз він працює в одній із транспортно-логістичних компаній. Мені було трішки простіше. Англійську мову знаю, думаю, досконало. Тож завдяки цьому роботу я знайшла швидко. Як і чоловік, працюю в транспортно-логістичній компанії, але в іншій.
– Ви одружувалися в Об’єднаних Арабських Еміратах. Як проходило весілля?
– Відразу скажу, не помпезно. Я у білій сукні, Володя – у строгому чорному костюмі з краваткою, приїхали у столицю – Абу-Дабі і там, в посольстві України, нас розписали. Вся церемонія тривала українською мовою і це було так хвилююче... Звучав марш Мендельсона, ми обмінялися обручками, випили по келиху шампанського. А ввечері запросили до ресторану сестру Володі з чоловіком і декілька його друзів. Святкування пройшло без алкоголю, адже в Об’єднаних Арабських Еміратах алкогольні напої вживати суворо заборонено.
– Там дійсно з цим так суворо?
– Звичайно! Це – арабська країна з досить суворою релігією. Тому на всі види алкоголю в арабів накладено табу. Але до країни приїжджає багато туристів. Щоб не відлякувати їх і не втрачати чималі прибутки, алкогольні напої продають. Можна придбати вина і шампанське з Франції, пиво з Чехії і Німеччини, горілку з Росії, віскі з Шотландії. Але ними торгують у двох-трьох супермаркетах. Щоправда, закон Еміратів щодо алкоголю суворий і до іноземних туристів. Хтось хоче випити? Будь ласка, вирушайте у ресторан або бар, або нічний клуб. Але у громадських місцях – ні грама! Якщо ж, наприклад, когось затримали нетверезим за кермом, йому загрожує або величезний штраф, або навіть грати. Це стосується і звички смітити на вулиці. Тому мало хто ризикує діяти всупереч прийнятим законам.
– А як же з палінням?
– Араби-чоловіки, я б сказала, великі любителі куріння. Особливо кальяну. Його побачите і у барі, і у ресторані, і вдома, якщо збираються друзі або рідні.
– І чоловіки, як прийнято там, ходять у білому вбранні, а жінки – в чорному?...
– Так. Чоловіки, як правило, ще й у шльопанцях. Рідко побачиш їх у черевиках. Вони в основному одягають їх, коли вирушають на якусь офіційну зустріч, де будуть присутні представники європейських або інших країн, далеких від Еміратів.
– Отже, всі жінки на вулиці в однаковому чорному одязі? А чи можна розрізнити серед них, хто є хто?
– Звичайно. Різняться жінки із багатих і бідних родин. Загальноприйнятою родзинкою багатих арабських жінок є парфуми. Здається, що виливають вони на себе цілий флакон. Бо коли така арабка проходить повз тебе, за нею ще довго тягнеться стійкий шлейф. Між іншим, тамтешні парфуми виготовляються не на основі спиртів, як прийнято скрізь, а на основі лише різних рослинних олій. Насичений запах – перша деталь, що видає забезпечену арабку. Друге – дорогі золоті прикраси. Каблучки, браслети. І третє – їхній одяг. Абая – традиційний верхній одяг жінок у мусульманському світі. Це сукня, яка повністю покриває фігуру жінки від плечей до стоп і має дуже вільний крій. Абаю традиційно шиють з шовку або тонкої вовни темних кольорів. У жінок заможних цей одяг прикрашають розкішною вишивкою золотими або срібними нитками. До речі, арабських жінок без макіяжу уявити важко. Особливо вони підкреслюють очі і губи. Яскрава губна помада – ознака жінок з незаможних родин. А жінки з достатком наносять хною на одну з рук – від вказівного пальця і вище – тату. Це, швидше, не знак якийсь, а просто гарне мереживо. Голова й обличчя в арабських жінок майже завжди закриті, лише є невеличкі розрізи для очей.
– А як бути жінці-водію?
– І в цьому немає ніяких послаблень. Це доволі незручно, бо жінка, перебуваючи за кермом, не може бачити боковим зором.
– Арабок взагалі багато за кермом?
–Немало! До речі, курси водіїв для жінок ведуть жінки-інструктори, а для чоловіків – чоловіки-інструктори.
– Місцеві жінки, мешкаючи на такому розкішному березі Перської затоки, ходять на пляж?
– Так, але не щодня. Єдиний день, коли їм дозволено бувати на пляжі – понеділок. Як правило, вони приходять з дітьми або подругами. Засмагають у купальниках і майже нічим не відрізняються від наших жінок.
– Об’єднані Емірати – мусульманська країна. Що варто обов’язково пам’ятати іноземцю, який туди їде?
– Мусульмани моляться п'ять разів на день. Для них це обов’язковий ритуал. Але що цікаво – час для молитов змінюється, тому про нього повідомляють газети, радіо й телебачення щодня. Розклад молитов на рік навіть можна отримати в Міністерстві інформації й культури. Заклик до молитви, посилений гучномовцями, доноситься з мінаретів мечетей. Якщо час молитви застав мусульманина далеко від мечеті або пристосованої для цього кімнати, він може здійснити цей обряд у будь-якому місці, дотримуючись низки формальностей, одна з яких – неодмінне звернення в бік Мекки. І непристойним вважається іноземцю, або точніше сказати, іновірцю, задивлятися на людей, які моляться, вештатись або стояти перед ними, фотографувати або знімати їх на відео- чи фотокамеру під час намазу, заходити в мечеть у нескромному одязі.
Також потрібно утримуватися від коментарів з приводу доцільності п’ятиразової молитви, посту, жіночого одягу й арабських жінок взагалі. Навіть якщо багато чого вам здається дивним і навіть смішним, пам’ятайте: в арабському світі ці традиції непорушні й формувалися протягом століть.
Рукостискання в арабів – знак особливої дружелюбності й прихильності, тому воно дещо триваліше, ніж у європейців чи американців. Прощаючись, не забудьте обмінятися рукостисканням. З дорогими вам людьми – двома руками. Не намагайтесь першим подати руку жінці-мусульманці. Якщо це припустимо, вона сама подасть руку.
В арабів заведено зустрічати гостя чаєм, кавою або прохолодними напоями. Там дуже дорожать і пишаються давніми традиціями гостинності, тому відмова від частування може бути сприйнята як образа або неповага до господаря будинку.
Брати чи пропонувати їжу та напої або будь-які предмети треба тільки правою рукою.
Перед входом у житло необхідно зняти взуття. Украй зухвалим й образливим для араба вважається вигляд звернених у його бік підошов співрозмовника, що сидить напроти.
У перші дні роботи у Дубаї зі мною стався, думаю, прикрий випадок. Якраз тривав рамадан – священний місяць для всіх мусульман, коли доводиться дотримуватися суворих правил. Одне з них – не їсти і не пити до заходу сонця. Я ж, не знаючи про це, приготувала на роботі каву і спокійно ходила з чашечкою по офісу. Виявляється, не варто було цього робити, щоб не дражнити колег-мусульман ароматом напою. Зрозуміло, що я не мусульманка і законів їхніх не дотримуюся, але повинна з повагою ставитися до прийнятих у країні суспільних та культурних норм. Це – догма для всіх іноземців, які перебувають у будь-якій країні і нехтувати нею не треба.
– Немало українців відпочиває у Дубаї. А де відпочиваєте ви з Володею?
– Найкраще для нас місце, хоч це і звучить, можливо, високопарно, – наша батьківщина. Ми приїхали в Олександрівку, потім відвідали рідне село Володі на Івано-Франківщині. Зустрічі, спілкування з рідними, друзями – це для нас найкращий відпочинок.
