Сестра збитого прокурором хлопця: Я знаю, якщо раптом його відпустять, над ним буде народний суд

Смертельний наїзд п’яного прокурора Анатолія Душинського на 17­річного Сашка Богатирьова сколихнув своєю зухвалістю не лише обласний центр, а й всю Україну. Люди щиро співчувають сім’ї і разом із нею сподіваються, що винний відповість за скоєне за всією суворістю закону. Якщо цього не станеться, або ж прокурору змінять міру запобіжного заходу, як того просить адвокат, рідні та друзі кажуть – готові вдатися навіть до самосуду над убивцею Сашка.

 

Сестра загиблого Аня Богатирьова розповідає «КП», що того вечора Саша мав бути вдома на сімейному святі – 11­го жовтня батько святкував день народження. Що брат робив о четвертій ночі на Шосейній вулиці, вона не знає. Хлопця всі чекали вдома, а додзвонитися до нього не могли.

 

– Чому він там знаходився в такий час, ми не знаємо. Знаю, що був із друзями. Але Саша не був ані п'яним, ані під впливом наркотиків. Це підтвердила експертиза. пізніше з’ясували вже потім, що телефон у той час був у ломбарді. Саша чомусь заклав його. Може, відчував, що з ним щось трапиться, – припускає Аня.

 

Усе, що відбулося, бачив свідок, який їхав позаду прокурора. Він і викликав міліцію. Події тієї ночі зафіксували й вуличні камери спостереження.

 

– Свідок бачив, і як вони потім поверталися за номерами, що відпали від машини, все бачив. Кілька камера це зафіксували там же, біля  супермаркету. Ми так розуміємо, що він його збив біля магазину «Килими» і протягнув аж до басейну (на вулиці Шосейній, – авт.). Саша переходив дорогу на переході, це теж видно на відеозаписах, – розповідає сестра загиблого.

 

Каже, тієї ночі разом із Сашком ще були якісь хлопці, які втекли після аварії. Однак про них Аня нічого не знає.

 

Як повідомили дівчині в прокуратурі, вони зараз дають свідчення.

 

– Ми знаємо, що цей прокурор того вечора відпочивав у клубі «Вельвет». Камери зафіксували: і з ким він був і хто був у машині. Я знаю, що хотіли, щоб людина, з якою він був, узяла провину на себе за певну суму грошей. Але нічого не вийшло, – каже Аня.

 

Вона відмовляється вірити в те, що трапилося, і не може зрозуміти, чому прокурор не зупинився, коли збив її брата, а залишив помирати на дорозі.

 

– Я не розумію, як можна було так вчинити! Будь же ти людиною, зупинись! Ти протягнув його ще вісімдесят метрів і навіть не зупинився. А раптом він залишився б живим?! Я розумію, що кожна людина робить помилки. Але ціною помилки цього прокурора стало життя нашого Сашка. Як він спить з чистою совістю, знаючи, що убив дитину, що убив все, що у нас було?! – зі сльозами запитує Аня.

 

– Навіть вісім років для нього – мало. Як нам сказав один кіровоградський прокурор, який нас викликав, якби в Україні була смертна кара, йому б призначили розстріл. Тому що така людина не повинна жити, він убив дитину. Сашкові було всього сімнадцять.

 

Аня досі не може повірити в те, що її брат загинув. Каже, в думках він все ще живий, неначе поруч. Більше всього на світі дівчина хоче, щоб ця страшна трагедія виявилася сном, який ось­ось закінчиться. А далі – все буде як раніше.

 

– Я досі не вірю, я навіть не хочу вірити, що його більше немає. Я просто збожеволію, якщо в це повірю. Я не хочу думати, що Саша більше до нас не прийде. У мене це в голові не вкладається. Якщо повірю – просто накладу на себе руки. Я хочу, щоб це був сон, хочу швидше прокинутися, – говорить Аня.

 

Вона не знає, як повідомити про трагедію своїм дітям. Вони дуже любили Сашка. Він няньчив їх від самого народження.

 

– Я не знаю, що їм говорити. Вони запитують: «Мамо, а де Саша?» А я навіть не знаю, що відповісти. Кажу: «Саші більше немає». А вони плачуть, кажуть, ні, він є. Я не уявляю, як дітям пояснити, що трапилося, адже я сама не можу досі в це повірити, – ділиться Аня.

 

Про Сашу розповідає, як про доброго світлого хлопця, який ніколи нікого не ображав і завжди приходив на допомогу. Він дуже любив своїх рідних і друзів. Через них і повернувся з Суворовського училища до Кіровограда. Каже, сильно сумував за домом і близькими.

 

– Йому було не до навчання, він хотів бути вдома, у Кіровограді, зі своїми друзями. Ми його звідти забрали, і вчився він у 14­й школі в 11­му класі. Зараз його парта стоїть порожня, за неї він вже ніколи не сяде... – каже сестра загиблого.

 

Сьогдні сім’я Саші Богатирьова найбільше чекає рішення суду. Аня говорить, що прийде на засідання, аби подивитися в очі людині, яка вбила її брата. Дівчина впевнена, що з тієї ж причини до суду прийде не одна сотня городян.

 

– Я знаю, якщо раптом його відпустять, навіть під домашній арешт, над ним буде народний суд, – вважає Аня. – Йому просто не дадуть жити. Люди так це не залишать, для прокурора це безкарно не мине.

 

В обласній прокуратурі запевняють, що наполягатимуть на максимальній мірі покарання для вже колишнього працівника. Прокурор Кіровограда обіцяє, що розслідування буде проведено у максимально короткий термін, і вже найближчим часом обвинувальний акт буде скеровано до суду.

 

Про пом’якшення запобіжного заходу на домашній арешт у прокуратурі кажуть, не може й бути мови. Особливо враховуючи те, що прокурор так і не визнав своєї вини. Душинський пробуде під вартою 60 діб від дня арешту – до 10 грудня.