Вивчаємо іноземну самотужки. Чи справді місія нездійсненна?

Як не крути, а знати хоча б одну іноземну мову у нинішній час – необхідність. Знання іноземної знадобиться як на роботі, так і в повсякденному житті. Якщо таких труднощів у вас ніколи не виникало, значить, ви щасливчик. А от більшості людей час від часу все ж доводиться згадати кілька шкільних уроків, аби прочитати інструкцію до побутової техніки чи косметики, або ж зрозуміти, що написано на вивісці магазину. Проте ще гірше, коли ти мову нібито знаєш, а зв’язати кілька слів, або й просто заговорити з іноземцем боїшся. Скільки при цьому втрачається цікавих можливостей, як-от поподорожувати світом, підвищити свій професійний рівень, знайти кращу роботу у міжнародній компанії чи прочитати Шекспіра в оригіналі? Отож бо й воно!

Найменше з цим проблем має сучасна молодь, яка без проблем орієнтується в іншомовних термінах, яких українська мова встигла бездумно напозичатися. Спікер, стайлінг, фрілансинг, шопінг, тайм-менеджмент чи продакшн… нині навряд чи знайдеться той, хто не розуміє їхнього значення.

На роботі ж ми стикаємося із дилемою, коли комп’ютерна програма, необхідна для роботи, не має хоча б російськомовного аналогу, або ж коли нас неочікувано відряджають на міжнародну конференцію, чи обставини змушують написати листа колезі з-за кордону. Та й просто так, зустрівши на вулиці іноземця, ми розгублюємося і белькочемо щось на кшталт: «ай донт ендурс-тенд», замість показати людині як пройти, наприклад, на вулицю Шевченка.

Ситуації, коли хотілося б щось запитати іноземного гостя, але замість цього, намагаєшся уникнути знайомства, аби тільки не змусили заговорити, трапляються часто. А скільки наших громадян їде «за бугор», аби заробити хоч якусь копійчину на чужині, щоб поставити на ноги своє чадо, або й просто реалізувати амбіції. І хоч нас там, може, й не чекають, лєпсовське «я уєду жить в Лондон» для багатьох із нас звучить круто і респектабельно. У популярності цієї ідеї можна переконатися, зайшовши до установи, яка видає закордонні паспорти. Там завжди довжелезні черги, адже заповітні перепустки в інші країни оформлює як старше так і молодше покоління.

Та ж ситуація і на ринку освітніх послуг. Аби вивчити іноземну, діти та їхні батьки ладні заплатити чималу суму. Починаючи з різноманітних курсів, занять із репетитором, та закінчуючи здобуттям престижної повсякчас професії перекладача. Високий попит на вивчення іноземних мов диктує життя та ринок праці.

Проте, аби розширити свій кругозір, не відчувати дискомфорту, коли щось для показної крутизни написали іноземною, а ти не розумієш, іноді достатньо шкільних знань, словника та бажання щось підучити самотужки. А для цього вам і карти в руки.

Нині існує чимало методів вивчення іноземної, які мають більшу чи меншу ефективність. Але головним є мотивація, і, звичайно, побільше терпіння. Терпіння, терпіння, і ще раз терпіння. Повірте, воно того варте.

Почнемо, мабуть, із найменш ефективного способу. Це купити розмовник. До такого методу найчастіше вдаються туристи, у яких перед відльотом залишилося кілька днів, а може й годин, і які раптом зрозуміли, що мову треба вчити, аби потім не спілкуватися жестами. За таких умов, особливо наполегливим вдається зазубрити слова привітання, прощання, фрази на кшталт: «як тебе звуть?» та «як у тебе справи?». А от вже розказати щось про себе чи відповісти на ці питання – зможе не кожен.

Ще гірше – сподіватися на власні шкільні знання на кшталт «май нейм із Вова» та знання фраз «Кієв із зе кепітал оф Юкрейн».

Іншим, трохи ефективнішим методом, є закупка самовчителів та книг, які практикують метод Ільї Франка. Зупинимося на останньому – читаєте, наприклад, свого улюбленого автора, але разом з іноземною мовою, якою написана книга, через кожні кілька слів трапляється переклад російською. Такий метод вивчення мови ефективний не завжди. Все залежить від можливостей сприймати інформацію. Та найбільший його мінус – дороговизна. Одна книга може обійтися не менш як у сотню гривень, а в результаті знатимете не так вже й багато.

Те ж саме із різноманітними самовчителями. Вивчити китайську за 45 хвилин за допомогою диска – не реально. Купуючи – викинете гроші на вітер. Користі зі схожих дисків стільки ж, скільки й від розмовників. Єдиний плюс – це можливість почути вимову найпоширеніших фраз.

Альтернативу тим, хто хоче вивчити іноземну мову, але не знає як це зробити, дають різноманітні курси, що надсилаються поштою. Такий метод, зокрема, практикує «Єшко» – особливо популярний наприкінці дев’яностих – початку двотисячних. Крім уроків граматики, ви вивчите найпоширеніші слова та фрази, а також прослухаєте аудіо із дубляжем письмових уроків. Для тих, хто почне вивчати все з нуля, особливо граматку, це буде безцінним досвідом. Такі уроки мають ефект, але письмова робота – це мізер, порівняно з ефектом від живого спілкування. Так, ви більш-менш розумітимете співрозмовника, а відповісти – не зможете, навіть якщо хотітимете, і в голові вже вибудуєте потрібну фразу. Відкривши рота, моментально спрацює психологіч-ний фактор – на кшталт вимикача – а раптом скажу щось не так і стану посміховиськом?

До речі, саме страх заговорити і є найбільшим ворогом. Це навіть довели спеціалісти. Тому й кажуть, мову можна легко і швидко вивчити у комфортному середовищі – а ним є країна носій.

Загалом, як початок реалізації омріяного, дистанційні мовні курси – річ хороша, хоча й не кожному по кишені. За повний курс доведеться викласти приблизно півтори тисячі гривень плюс поштові витрати. А обсяг вивченого залежатиме від вашої наполегливості та посидючості. Контролювати ж наскільки ви добре вчите запропоновані вам уроки ніхто не буде. Результат зале-жатиме тільки від вас.

Непоганим методом вивчення іноземної мови є різноманітні відеокурси. Включаєш їх на відеоплеєрі або комп’ютері, і дивишся у зручний для тебе час. Дає ефект серія «Поліглот» Дмитра Петрова. Сам автор – людина відома, знає багато мов і, що найцікавіше, деякі з них вивчив вже у зрілому віці, до того ж самотужки, за власною методикою. Уроки Дмитра Петрова цікаві, з гумором та наочними прикладами. Єдиним недоліком все ж є те, що з телевізором чи комп’ютером ви не поспілкуєтеся.

 

Інший, не менш цікавий досвід пропонують навчальні центри. Там можна займатися як індивідуально, так і групами. Останній варіант – кращий. Оскільки групу формують із приблизно однаковим рівнем знання, чи не знання мови, то той самий вимикач під час уроків не вмикається. Тож і граматику можна вивчити, і поговорити (якщо не з такими ж як ви, то хоча б із викладачем).

Ще один варіант вивчення мови – репетитори. Послуги особистого вчителя у середньому коштують 50-100 гривень за годину. Але вивчити іноземну мову з нуля таким шляхом буде невиправ-дано дорого.

Ще можна вивчати мову у соцмережах. Знайти друга із далекої, наприклад, Америки і так засвоювати мову. Утім, така практика, швидше, для тих, хто має бодай базове знання і принаймні може написати речення.

Однак, який спосіб вивчення іноземної обрати – вирішувати лише вам. Хоча, на чому б ви не зупинили свій вибір, пам’ятайте: вами має керувати нестримне бажання, а не данина моді. Мову вивчити можна. І якщо таки зважитеся на цей крок, відчуєте, – життя стане цікавішим і успішнішим. Do it!