Більшість пацієнтів ненавидить лікарів, боїться… Ховаються під стіл, щойно побачивши

Далеко не кожен ветеринар прийде на допомогу хворій тварині в будь-який час доби, виходжуватиме тих собак і котів, яких привезли на евтаназію, і рятувати зовсім безнадійних пацієнтів, від яких відмовилися інші лікарі. Але така людина є, і на велике щастя чотирилапих та їхніх господарів, живе в обласному центрі. Цей ветеринар не просто лікує, а часом робить справжні дива.

Якось до Сергія Корнієнка потрапив персидський кіт Тимофій з діагнозом сечокам'яна хвороба. Через те, що кіт чотири дні не міг сходити в туалет, у нього розвинулася гостра ниркова недостатність. Протягом тижня лікар намагався крапельницями стимулювати нирки, але жодного результату. Тварина була виснажена.

Зрештою, Сергій розумів, що шансів у Тимофія надто мало, і повідомив господарям прикру новину. Ті прийняли непросте рішення – приспати кота. Його залишили у клініці. Утім, надвечір, лікар побачив хоч маленьку, але позитивну динаміку. Тоді він умовив директора клініки продовжити лікування ще на три дні, але господарям про це вирішив не говорити. Аби марно не обнадіювати.
Так сталося, що в цей час Сергій захворів на вітрянку. Йому нічого не залишалося, як забрати Тимофія до себе додому, адже лікування не можна було припиняти – коту два-три рази на день ставили крапельницю. І от з високою температурою ветеринар і сам лікувався, і кота рятував. За тиждень Сергій разом із Тимофієм повернувся в клініку і вже тоді повідомив господарям, що кіт живий і здоровий.
Цього кота, як і сотні інших безнадійних тварин, врятувало велике добре серце Сергія та його неабиякі здібності до ветеринарії. Хоч він і мріяв стати військовим льотчиком, каже, тварин любив із дитинства. Тому, коли стало питання про вибір спеціальності, хлопець хлопець віддав перевагу ветеринарії. Нині він має власну клініку.

 

Моє перше правило – дати тварині хоча б один шанс на мільйон
–Сергій, як думаєте, ветеринар – це все-таки покликання?
– У першу чергу, ветеринар – це професія. Але справжніми ветлікарями можуть бути тільки ті люди, які мають певний склад характеру. Це, звичайно ж, безмірна любов до тварин, здатність приймати рішення в складних ситуаціях, сила і стійкість, а також відсутність гидливості.
– Чи правда, що ветеринар у супутники вибере тільки ту людину, яка любить тварин?
– Так, без цього ніяк, адже друга половинка повинна завжди підтримувати у важких ситуаціях. Така робота часто змушує різко змінювати свої плани, скасовувати поїздки. Моя дружина Антоніна, з якою познайомився в клініці – вона привозила на лікування своїх тварин – мене завжди підтримує і я їй дуже вдячний за це.
– Розкажіть, у яких найважчих випадках до вас зверталися?
– Найскладніші випадки, як правило, це тварини, яких збила машина. Доводиться збирати по шматочках і кістки, і внутрішні органи. Часто бувають ускладнення. Собаку, наприклад, приносять, коли у неї температура вже 36 градусів при нормі 38-39, і печінка, нирки відмовляють, весь організм здає. Дуже мало шансів вилікувати таку тварину, але були випадки, коли таки вдавалося врятувати. Часто приходять із тваринами з онкологією – щотижня два-три таких випадки. Коли я працював у Дніпропетровську, там було значно менше таких пацієнтів, а от в Кіровограді чомусь набагато більше. Дуже часто зустрічається рак молочної залози у кішок та собачок від семи-восьми років. Пухлини у тварин лікувати дещо проблематично, оскільки деяка хіміотерапія протипоказана, і вони дуже погано її переносять. У той же час є такі онкозахворювання, що досить добре піддаються лікуванню, і я навіть можу гарантувати одужання до 95 відсотків.
- Чому ви беретеся за важкі випадки? Адже багато лікарів не хочуть навіть спробувати допомогти.
– Моє перше правило – дати шанс, навіть, якщо це буде один на мільйон. Не можна відразу здаватися і відмовлятися лікувати. Хоча це ще й від господарів залежить. Деякі пого-джуються, деякі відмовляються, зважують ще й на свої фінансові можливості. Когось лякає тривалий період лікування... Буває так, що тварина потім може залишитися інвалідом і потребуватиме постійної допомоги людини. Тому боротися з недугою потрібно не тільки лікарю і пацієнту, а й господарям.
– Що вас штовхає до пошуків нових методів у ветеринарії?
– На жаль, існують такі захворювання, які погано піддаються діагностиці, треба постійно шукати нове обладнання, нові методики. Адже ветеринарія не стоїть на одному місці, потрібно весь час розвиватися. Хочеться, щоб летальних випадків було якомога менше.
– Про що мріє ветеринар?
– Про добре оснащену клініку, щоб у ній було абсолютно все, що потрібно, щоб вона працювала цілодобово, була швидка допомога. Розвинути її до такого рівня, який є у вели-ких містах. Звичайно, не все відразу, поступово, але сподіваюся, це вдасться реалізувати.
– Чим любите займатися, крім своєї роботи?
– Моє хобі – риболовля. Останні півтора року не жалкую на це часу. Люблю ловити хижу рибу на спінінг. Разом із друзями виїжджаємо на риболовлю, іноді в межах міста, іноді за місто, і відпочиваємо таким чином.
– Розкажіть, які тварини живуть у вашому домі?
– У мене багато домашніх улюбленців, і я намагаюся всім приділити увагу. Живе у мене кіт Рижий, його підібрали на вулиці ще кошеням. Вірний друг Рижого – собака Сьюзі породи джек-рассел. Вона нікому не дає нудьгувати, надзвичайно енергійна, так само, як і собачка Роксі – йоркширський тер’єр, якій ще немає року. Також є у нас дві шиншили. Ще один член сім’ї – німецька вівчарка Банда. Вона вже юна чемпіонка Молдови та України. Ще одного титулу не вистачає до вже дорослого чемпіона України. Постійно возимо її на виставки і не припиняємо дресирування.
– Кожна професія має свої переваги і недоліки. Які «за» і «проти» у вашій?
– Боюся, плюсів набагато менше, ніж мінусів. «За»: цікава робота, постійне спілкування з улюбленими тваринами, романтика – допомогти і врятувати, різноманітність, адже ко-жен випадок унікальний. «Проти»: важке і довге навчання, складна робота – реальність така, що частина пацієнтів вмиратиме. Потім, – конкуренція, мало хороших клінік, низька оплата праці… А ще – весь час в роботі, ні нормальних вихідних, ні регулярних зустрічей з друзями. Як на мене – більшість пацієнтів ненавидить лікарів, боїться і дуже рідко радіє, бо робимо їм боляче і приходимо у найважчі для них моменти. А в майбутньому, незважаючи на те, що врятували їм життя, тварини ховатимуться під стіл, щойно побачи-вши. Та попри все це я дуже люблю свою роботу.

 

Йому приносили кошенят і цуценят присмерті, а він рятував їх
Після знайомства з Сергієм голова громадської організації захисту тварин «Бім» Тетяна Кучерява приносить лікувати бездомних тварин лише до нього. Каже, відтоді, як він врятував її кота, став ледь не єдиним ветеринарним лікарем, до якого вона звертається з підопічними «Біма».
– Незважаючи на молодий вік, Сергій дуже розумний і досвідчений лікар, серйозно і відповідально підходить до справи, якою займається, завжди докладно пояснює діагноз, плюси і мінуси того чи іншого методу лікування, – розповідає Тетяна. – Тварини, які знаходяться під опікою волонтерів нашої організації, дуже часто проблемні і потрапляють до нас із травмами, подекуди дуже серйозними, різними захворюваннями, отруєннями. Коли волонтеру не може допомогти інший ветеринар, я завжди раджу: покажіть тварину Сергію Миколайовичу. Мені доводилося неодноразово бачити, як йому приносили дуже хворих кошенят та цуценят, а він ставив їх на ноги. Чотирилапі пацієнти, від яких відмовлялися інші ветеринари через «недоцільність лікування», отримували другий шанс саме у Сергія.
Тетяна розповідає, як одного разу волонтери «Біма» знайшли німецьку вівчарку на ім’я Рекс. Пес був у жахливому стані, з безліччю серйозних захворювань. Перший і єдиний, до кого звернулися за допомогою, був Сергій. Він поставив Рексові діагноз і призначив курс лікування, що його через слабкість і поважний вік собаки потрібно було дотримуватись з максимальною обережністю і відповідальністю. Зараз Рекс живе у нових господарів у великому будинку на березі річки. Він став справжнім улюбленцем сім’ї.
– Ще один випадок, про який хочеться розповісти, – кошеня Рижуля, якого викинули з п’ятого поверху. Це руде пухнасте диво з незвичайними очима і шкідливим характером побувало у кількох ветеринарів міста, і всі говорили, що його потрібно приспати. Коли про це написали у нашій групі «В контакті» і розмістили фото. Я забрала малюка, чекаючи, коли Сергій Миколайович повернеться з відпустки. За тиждень, поки ми чекали його, я вже не хотіла розлучатися з Рижулею. Сергій вилікував його і зараз це диво живе у мене, – говорить Тетяна.
Тварини, яких врятував Сергій, живуть вдома і в Олени Ерет – активістки «Біма», в минулому керівника цієї організації. Одна з них – кішка Кльопа, яку збиралися приспати ще кошеням. У неї передні лапки були без шкіри, лише голі кістки, словом, жахливе видовище. Невідомо, що сталося з кошеням – або воно в гарячу смолу влізло, або хтось познущався – але випадок був безнадійний. Та Сергій зміг вилікувати її лапки і вони поступово почали заростати шкірою. Сьогодні Кльопа бігає, майже не кульгаючи, і радіє життю.
– А песика Хомку, напевно, порвали собаки. Жінка знайшла його в під’їзді, стікаючого кров’ю. У нього була величезна дірка на шиї, і вже почалося нагноєння. Сергій зробив Хомці розріз під наркозом, чистив – інфекція пройшла аж до хребта, випадок був складний. Завдяки його зусиллям Хомка вижив і зараз живе у мене. Сергій робить справжні дива, бо тварини до нього потрапляють фактично безнадійні, а він їх рятує. Взяти ось Кузьму, який також був у жахливому стані. Його, мабуть, машина збила, тому що передні і задні лапи були роздроблені. Пса знайшли ледь не при смерті і відвезли в клініку. Десять днів Кузьма лежав у Сергія. Він збирав його суглоби і сухожилля по крихтах. Потім знайшлися добрі люди, які забрали Кузьму в приватний будинок, де він зараз бігає, хоч і трішечки кульгає. І таких історій дуже-дуже багато, – розповідає Олена Ерет.
До речі, завдяки Сергію вона сама навчилася багатьом азам ветеринарії. Спеціально просилася на операції і навіть асистувала. Каже, хотілося підучитися, щоб у майбутньому, коли з’явиться у Кіровограді притулок для тварин-безхатьків, уміти їм допомогти. Наприклад, Олена навчилася ставити внутрішньовенні катетери, чого раніше не вміла і боялася робити. Багато чого дізналася і про препарати – як правильно їх вводити, як розводити. Каже, для волонтерів дуже важливий такий досвід. Бувають різні ситуації, коли необхідно терміново діяти, і на консультації не залишається часу.
– Багато ветеринарів, коли чують про бездомних тварин, взагалі не приїжджають на виклик. Дуже часто ми чуємо «ні». Сергій – безвідмовна людина, – каже Олена Ерет. – Люди з остан-ньою надією йдуть до нього, сподіваючись врятувати своїх улюбленців. Він знаходить препарати, вичитує інформацію в інтернеті, на ветеринарних форумах і застосовує це все на практиці. Добре, що Кіровограді є такий ветеринар.